Сьогодні пан Тарас оприлюднив у своєму акаунті на Фейсбуці цікаву і трагічну інформацію про свого дідуся.
Ось що сталося з моїм дідом точно 70 років тому. Вічная йому пам’ять!
ПРОТОІЄРЕЙ МИКОЛА ОЛЕКСАНДРОВИЧ МАЛЮЖИНСЬКИЙ (1904-43)
Випускник семінарії в Крем’янці. 1931 закінчив православний богословський відділ Варшавського університету. Був на службі Божій у селі Тилявка. На початку 1932 призначений благочинним Лановецького благочиння, одночасно служив у храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Його стараннями у 1937–1938 роках православний прихід кількаразово зріс.
В 1930 роках на Лановеччині й Шумщині польські прикордонники примусово навертали в католицизм селян — так звана мала пацифікація. Проти цієі сваволі виступили священик Михайло Малюжинський, посли Степан Баран та Степан Скрипник. На початку 1932 р. благочинним Лановеччини призначено свящ. Миколу Малюжинського, який одночасно служив у храмі Покрови Пресвятої Богородиці. Його стараннями у 1937-1938 роках селяни-українці навернулися до православ’я.
22 червня 1941 був серед інших (генерал Олександр Загродський, Ярослав Старух, Богдан Шемет, Михайло Крат) підписантом відозви Українського національного комітету у Кракові до української політичної еміграції із закликом згуртування сил для побудови Української держави. За німецької окупації працював спочатку в Холмі, де був членом Духовної Консисторії, потім на Волині. 4 травня 1942 був представником архієпископа Полікарпа у Рівному в Райхскомісаріатові при визнанні німецькою владою існування УАПЦ. У вересні 1942 від імені Полікарпа узгоджував конфлікт щодо почерговості служінь УПЦ і УАПЦ в Свято-Покровському храмі Луцька.
В ніч з 15 на 16 липня 1943 в Луцьку арештовано до 70 представників інтелігенції, серед них й найближчі співробітники митрополита Полікарпа — члени Адміністратури УАПЦ протоієрей Малюжинський і І. Власовський, член Консисторії протоієрей А. Селепина, ув’язнені в Рівному. 15 жовтня, 1943 Малюжинський розстріляний серед 33 в’язнів Рівненської в’язниці за зв’язки з повстанцями — разом з о. Володимиром Мисечком (член Церковного Управління при Владиці Платоні).
Найстарший син Микола Миколайович (нар. 1927 р.) перебував в Італії й Англії по Другій Війні, перед тим, що поїхав у Канаду 1951 року. Там ожинився з Марією Дзендзель 1955 року в місті Торонто. У них були п’ять синів — Микола (1956), Тарас (1959), Григорій (1960), Василь (1962) й Іван (1964). Всі вони живуть у Канаді. Батько працював як інженер і також став православним священиком 1971 р. Він упокоївся 1985 р., а дружина 1999 р. Вічная їм пам’ять!