Під час демонстраційно-тактичних навчань військових у Міжнародному центрі миротворчості та безпеки Сухопутних військ у Львівській області військові схибили і поцілили в озеро села Грушів. Як повідомляли ФАКТИ, село розташоване за кілька кілометрів від українсько-польського кордону.
Ракета упала поблизу населеного пункту в озеро. За словами очевидців, через вибух загинула риба в озері, а вибуховою хвилею позносили намети, які стояли на березі озера. Люди, що перебували там, дивом не постраждали.
Кореспонденту ФАКТІВ вдалося додзвонитися місцевій жительці пані Надії. Наводять колоритну розмову “без купюр”:
– Пані Надіє, мене звати Іван Кривий, кореспондент каналу ICTV.
– Слухаю Вас.
– Кажуть, Ви живете недалеко від озера?
– Пару метрів.
– Скажіть…
– Короче говоря, то, хлопці, “сільнєйше” щастя від Бога, що не на нашу землю, бо ми би тут всі пішли – завтра був цвинтар заповнений. Але Богу дякувати, що то пішло в ставок, поглушило трохи риби і більше нічого.
– Це о котрій годині сталося? Що сталося?
– Зараз скажу, приблизно біля пів першої. Я йшла з магазину, зупинилася з одним мужчиною поговорити, а то як бабахне, вікна в магазині — я думала, що вони всі вилетіли (тільки вставили нові вікна, і вже “пішли спати”). Вертаюся — все на місці. Ну, слава Богу, думаю, я так і не знаю, то в нас машини возять камінь на дорогу, я думала — машина їде, гружена сильно, 30 тонн везе, напевно скат вистрілив. Та ні. Але то всьо в ставок, то не є тут. То щастя від Бога, що наше озеро то сприйняло.
– А що це було?
– То летіло, то є якісь маньоври. Всі говорять, що то з Дубровиці (село біля полігону — Ред.), то якісь випробування. А там решту – шукайте, розбирайтеся.
– А вибух був один?
– Страшний – один, дуже страшний.
– Чи озеро велике Ваше?
– Дуже велике, приїдьте, подивіться; то “хімія” робила великі запаси води, бо відкачували сірку, а треба було наповняти “скважини” водою. У нас багато риби, але дуже багато риби заглушилося, зразу лодки появилися і рибу хапали.
– Чи село запаслося рибою?
– То не село, там паньство зі Львова, вони мають свої дачі, село не причетне.
– Але всі живі і здорові?
– Всі живі і здорові, слава Богу, дякую, приїдьте, все покажемо і розкажемо.
– Ми використаємо інтерв’ю в нашому матеріалі.
– То добре, але я кажу як воно було. Я приходжу до хати на подвіря, а невістка каже: “Собака чуть не в гараж скочив, ланцуг чуть не зірвав з того страху”. Та так, ми на дорозі не мали поняття, що то ся робить. А ще один мужчина каже, то вже, напевно, “москалі” на Україну нападають. Я кажу, що вже звар’ювали.
– Пані Надіє, чи полігон далеко від Вас?
– Полігон трошки дальше. До Немирова є 10 км, з Немирова до Котів є ще 7. Сімнадцять кілометрів.
– А до Польщі?
– А до Польщі мені є 3 кілометри.
– Не дай Бог би перелетіло?
– Та ще трошки — ми би мали таку велику неприємність, ойойой, не знаю, коли ми би від цього, як то кажуть, “обібрали”. То би було дуже нездало.
– А такого не було раніше?
– Ніколи, ніколи, я вже маю 65 років, Богу дякувати, я ніколи такого не чула.
– Щиро дякую, Вам, добраніч.
– Добраніч, і Вам усього доброго.