Журналіст Жанна Куява оприлюднила у Фейсбуці пост: “Друзі, хочу похвалитися, що зустрілася з дуже цікавим лікарем-психотерапевтом Майдану Владиславом Газолишиним із Тернополя, який розповів дуже багато важливого. Всі, хто йшов під кулі, хто втратив побратимів, хто брав участь у мирних акціях, і навіть ті, хто сидів перед телевізором і спостерігав за подіями в центрі Києва, – усі ми пережили великі стреси. Тому вже в четвер можна буде прочитати у моїй статті:
– хто і як поневолював наш мозок останні 20 років і чому наше терпіння лопнуло;
– якої допомоги потребують ті, хто втратив побратимів, і чим ми з вами можемо їм допомогти;
– чому так, як щодень чистимо зуби, маємо чинити із своєю душею – видавлювати з себе раба, корупціонера тощо;
– хто вони ті, хто цинічно й зневажливо ставиться до Майдану, і чому вони хвалять убивців-беркутівців;
– яку психіатричну оцінку можна дати екс-президентові, побачивши його межигірські покої, і як вбити януковича у собі;
– а ще – якими ми маємо повертатися додому з Майдану та багато іншого …”.
Дуже радію, що зробила цей актуальний і помічний матеріал”.
Ті, хто йшов під кулі, хто втратив побратимів, хто брав участь у мирних акціях, навіть ті, хто сидів перед телевізором і спостерігав за подіями в центрі Києва, – усі пережили великі стреси, тому потребують серйозної психотерапевтичної допомоги.
Так вважає психотерапевт із Тернополя Владислав ГАЗОЛИШИН, який на Майдані з 11 грудня. Зі слів медика, він приїжджає до Києва періодично, іноді на три-чотири дні, іноді на тиждень. І якщо раніше мобільні лікарські бригади ходили периметром Майдану, зазирали у намети й допомагали майданівцям таблетками, то тепер повстанці самі приходять до медичних пунктів і просять психологічної допомоги.
«ЦИНІЧНЕ Й ЗНЕВАЖЛИВЕ СТАВЛЕННЯ ДО МАЙДАНУ – НЕВРОТИЧНА ФОРМА ЗАХИСТУ»
– Пане Владиславе, не було в нашій незалежній Україні війни… Певно, й психологам нині нелегко?
– Так, подій, щоб воювала влада проти свого народу, щоб застосовувала зброю в центрі столиці, ми не уявляли. Тепер маємо людей, які страшенно переживають, і маємо молодих, які загинули. Це величезний стрес для тих, хто був на Майдані, і для тих, хто спостерігав за ним по телевізору. Ті, хто був тут, бачили усе на власні очі і хоч якось були причетні, чимось допомагали, могтимуть цей стрес пережити легше. Інші можуть почуватися непотрібними, боягузами або застосовувати такий метод захисту, як цинізм, знецінення, зневагу, казати, що це неважливо. Це невротична форма захисту, вона хвороблива, бо вичерпує дуже багато сил, змушує проводити всередині певні операції, аби виправити себе. Або й почуття вини прокидається, чи розуміння того, що ти – слабак. Тому потрібна допомога психологічна.
– Яка саме?
– Людина виливає тобі свої переживання, а ти перебуваєш поряд і разом з нею все це переживаєш. Не береш на себе, не жалієш її, а ділиш ці почуття навпіл. Тому, хто допомагає, також непросто, бо це треба вміти не заражатися чужим болем, щоб він не залишав у тобі ран і слідів. Важливо, щоб із післястресовими розладами працювали фахівці, яких у нас дуже мало.
«ПОЧАТИ КОМУСЬ ПЛАКАТИСЯ – ЦЕ РОЗЗБРОЇТИСЯ»
– Сьогодні ви вже мали кілька пацієнтів, про яку допомогу вони у вас просили?
– Це були хлопці, які пережили втрату й тепер не бачать змісту в житті. От один каже: «Я не помстився за смерть друга! Три місяці ми прожили разом і його вбили в мене на очах…» А тут закінчується війна, як йому далі жити? Це не кіно, а реальність. Ці хлопці в жахливих умовах, бо найстрашніше – беззмістовність, яка страшенно руйнує психіку. Вони шукають зміст. Нині це помста. То дуже руйнівна річ, бо кого шукати, як нема тих людей, які конкретно вбили їхніх друзів? Тому можуть виявляти агресію на інших, тих, хто приблизно підходить під образ ворога.
– Що ви їм кажете?
– Передусім я маю бути поряд, брати їхні переживання на себе. Ці хлопці хочуть активних дій, найбільше їх лякає пасивність. Бо це пастка: прийшов, розказав, зняв із себе заряд і ти без зброї. Найбільше, про що шкодують повстанці, – що вони були без зброї, бо тоді могли б відстрілюватися, захистити себе. А так вони були з палицями… Тепер же їх захищає лють і злість. Почати комусь плакатися – це роззброїтися. Багато з них підійде і здасть зброю? Тому треба йти до них. Коли з ними починаєш говорити як проста людина, тоді вони значно більше відкриються. І відбувається диво – проекція злості зникає.
«ДВАДЦЯТЬ РОКІВ ВІДБУВАЛОСЯ ПОНЕВОЛЕННЯ НАШОГО МОЗКУ»
– Напевно, всі люди Майдану потребують якоїсь особливої психологічної підтримки, бо й самі вони особливі…
– Розумієте, ми маємо трагедію нації. Ми проголосили незалежність і от 20 літ поспіль відбувалося поневолення нашого мозку, нашої психіки. Нас обманювали, фальшували, оббріхували – і прийшов цьому край. Усі одночасно зрозуміли, що терпіти далі не хочуть. Усе, що ми зараз робимо, – це вичавлюємо гидоту, яка є в кожного усередині. То не конкретно війна з Януковичем чи з його владою, то війна з гидотою всередині себе. Ми були втягнені у корумповану систему, брехню, і кожен, вичавлюючи це з себе, шукає того, хто може зробити це радикальніше і сміливіше. Чому люди приїжджають на Майдан, допомагають? Тому що вони солідарні з тими, хто наважився взяти на себе відповідальність за рішучі дії. Інші теж так хотіли б, але бояться, бо не всі можуть бути воїнами, іти в атаку, під кулі зі щитами з фанери та держаками від лопат. Але стрес, повторюся, всі отримали однаково великий.
– Що ви порадите? Надто тим, хто не має сміливості чи можливості йти до психолога?
– Звісно, конкретно кожній людині треба надавати фахову допомогу, бо в кожного є свої скарги. Якщо на загал, то кожному, хто відчуває стрес, переживання, потрясіння, треба знайти в собі пояснення, які цілі цих переживань. Для чого мені ці переживання і який їхній зміст? Приміром, це може бути тому, що я люблю людей і мої сльози – це вияв любові. Це добре. Бо любов, яка є на словах і в душі, – дуже різна. Ти можеш відчути любов до життя, побачивши смерть. Тоді ти зрозумієш, яким є важливим життя, як ти його любиш.
Знайти ціль своїм переживанням не означає, що відразу сум зміниться на радість, а страх на гордість. Але те, що на багато речей людина починає дивитися під іншим кутом, це змінює її життя загалом.
Нам важливо навчитися зараз у цьому світі стати ближчими один до одного, не боятися підтримувати один одного, не боятися любити один одного. Бо ці слова хоч видаються загальними, але містять глибоку суть. Має бути любов до людей. Тут, на Майдані, це відчувається: і почуття любові, і бажання допомогти, і бути поряд, і співпереживання… Усе це може бути в тих людей, які мають ціль у житті.
От один хлопець має дві вищі освіти, інший ПТУ закінчив, але вони в одній сотні, разом ходили в атаку, їх об’єднує одне – вони люблять людей, вони роблять це заради людей. Коли ти зрозумієш, що ти це робиш, бо любиш інших, тобі стає легше. Кожного пораненого запитайте, і він вам відповість, що він зрозумів, що таке любов до людини.
«ТАК, ЯК ЩОДЕНЬ ЧИСТИМО ЗУБИ, МАЄМО ВИЧАВЛЮВАТИ ІЗ СЕБЕ РАБА Й КОРУПЦІОНЕРА»
– А як розуміти любов до тих, хто убивав мирних людей? Приміром, днями севастопольці скандували бійцям «Беркуту» «Молодці!», «Ми вас любимо, хлопці!»… Як це пояснити?
– Гадаю, це такий гіпноз. Люди довго перебували під певним впливом. Ідеологія, помножена на ті всі злочинні методи впливу на людей, безумовно гіпнотизує. Тому кожен українець має поставити собі запитання, чи я хочу й далі бути маріонеткою політиків?
Це питання мають поставити не тільки кримчани, а й кожен, хто зараз на Майдані. І сам собі дати відповідь. Бо легко на хвилі ейфорії знову впасти у гіпнотичну залежність, сподіватися на месію. Гадаю, це велика спокуса бути заведеним і піти за кимось. Треба відсторонитися…
Але на Майдані ми побачили вкрай важливу річ, що люди можуть один одному допомагати, люди можуть навіть життя покласти ради інших, і це правда. То є величезна гордість, що ми можемо так робити, і це дуже згуртувало народ. Ми показали, що нація – це не є національність. Ми згуртувалися, ми любимо один одного й допомагаємо один одному. Тому не дамо себе звабити, повестися на обіцянки. Так, як щодень чистимо зуби, так само треба чинити із своєю душею – видавлювати із себе раба, корупціонера, ту гидоту, яка може всередині закрадатися.
– Чи бачили ви Межигір’я? Яку психічну оцінку, якщо так можна сказати, ви дали б нашому екс-президентові?
– Ця людина уявила собі, що є Богом, ігнорувала й зневажала всіх і вся. А зараз переховується як останній злочинець.
Колись я працював у колонії для підлітків, де було багато таких, що робили собі самоушкодження, щоб не ходити на роботу. То були хлопці з соціопатичними рисами характеру, тобто вроджені бандити. Один такий злочинець може заразити своєю злочинною психологією понад сто п’ятдесят осіб. Тому серед засуджених найнебезпечнішими є соціопати, які ламають все і вибудовують таку систему, як ракова пухлина. Це механізм дуже складний і побудований на тому, аби знищити здоровий організм.
Та система, яка була в нашій країні, як ракова пухлина, з’їдала здорову систему. І хто її побудував? Янукович. Але цікаво й те, що рак починає розвиватися тоді, коли організм готовий захворіти на цю недугу. Тобто Янукович недаремно з’явився – ґрунт був готовий, організм був уже хворий…
– Що сталося? Чому ми спохватилися?
– Увімкнулися імунні системи, й ми почали боротися. Це жорстоке порівняння, але відбулася операція, яка не минула без крові. То було видалення пухлини з частиною організму. Дуже болюча операція…
До того ж є певна закономірність – жодна свобода й незалежність не дісталася людям без крові. Те, що ми отримали 1991-го, був обман. А потім раз – і стрес, потрясіння, отверезіння, яке змусило найздоровіших піти вперед і покласти своє життя на вівтар тієї свободи. Звісно, ми ще не видужали, але йдемо на поправку.
– Якими люди Майдану повернуться додому?
– На Майдані ти проходиш хімчистку, пральню, приїжджаєш сюди по вичищення і сповідь перед самим собою. А додому кожен має їхати з думкою, що я маю Майдан у собі, і маю кийок, з яким у будь-який час могтиму повернутися. І, друге, я цей кийок маю всередині й часом битиму ним себе по спині, якщо робитиму гидкі справи. І якщо навколо мене хтось буде ці гидкі справи робити, я теж не церемонитимуся. Досвід Майдану треба перенести в життя.
Розмовляла Жанна КУЯВА
