9 травня щорічно для одних це 9 травня – День ПеремогиДень Перемоги Радянського Союзу (а чому не антигітлерівської коаліції?) над нацистською Німеччиною у Другій свтовій війні, закінчення Великої Вітчизняної війни – державне свято в Україні— був і залишається одним з найбільш шанованих свят(до 1965р. в СРСР цей день не був державним святом!) в деяких країнах бувшого Радянського Союзу, для інших це – поминання загиблих воїнів, які поклали своє життя за Вітчизну(кожен за свою!) та віру(теж кожен за свою!), а для цього рішенням 59–ї сесії Генеральної Асамблеї ООН від 22 листопада 2004р. з ініціативи Росії та країн СНД в резолюції, приуроченій до святкування 60–ї річниці закінчення 2–ї світової війни(Рез. № A/RES/59/26 від 22.11.2004 р.) проголошено 8 і 9 травня днями пам’яті і примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни, відмічаються щорічно, починаючи з 2005р. і, визнаючи, що держави–члени можуть мати свої дні перемоги, звільнення і святкування, запропонувала всім державам–членам, організаціям системи Організації Об’єднаних Націй, неурядовим організаціям і приватним особам, крім святкування своїх Днів Перемоги і Звільнення, щорічно відповідним чином відзначати один із цих днів або обидва ці дні як данину пам’яті всім жертвам Другої світової війни.
9 травня щорічно Європа святкує і День декларації Роберта Шумана – Свято ЄС, Міжнародний день Європи — міжнародне свято заснування спільної Європи, з метою недопущення війн у Європі через об’єднання промисловості європейських держав. Україна, враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, згідно з Указом Президента України № 339/2003, від 19 квітня 2003р., теж почала святкувати День Європи в Україні, але знову ж таки не як цивілізована Європа, а у третю суботу травня…
Тож, 8 – 9 травня щорічно — Дні пам’яті та примирення, присвячені пам’яті жертв Другої світової війни…
Віддамо ж і ми данину поваги загиблим, померлим від ран, в німецьких і радянських концтаборах, а також, дякувати Богу – живим українським Героям війни, нашим батькам і дідусям, матерям і бабусям, які зі зброєю в руках, в тилу чи на окупованих німцями територіях, свідомо чи примусово, захищали Україну від німецьких окупантів в лавах УПА чи то в лавах радянських окупантів!
Слава Вам, наші Герої!
Цивілізований світ, бувші країни соцтабору і країни Євросоюзу, зокрема, щорічно святкують перемогу над фашизмом 08 травня. Цікаво, що 08 травня 1945р. в Галіфаксі (Канада) святкування Дня Перемоги урочисто завершилося масовим мародерством магазинів.
А от коли світ буде святкувати свою перемогу над комунізмом?…
Як відомо із радянської історії, о третій годині ночі, під час штурму Рейхстагу 01 травня 1945 року у Берліні над Рейхстагом радянські воїни підняли один із завчасно заготовлених червоний, без будь–яких написів Прапор перемоги. Це зробили українець Олексій Берест, росіянин Михайло Єгоров та грузин Мелітон Кантарія.
У Берліні опір фашистів був зламаний вже 2 травня 1945р.(середа): радянські війська 1–го Українського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу І.Конєва у взаємодії з радянськими військами 1–го Білоруського фронту під командуванням маршала Радянського Союзу Г.Жукова завершили розгром Берлінської групи німецьких військ та повністю оволоділи столицею Німеччини м.Берліном. Гарнізон, що захищав Берлін, на чолі з командувачем обороною Берліна генералом від артилерії Гельмутом Вейдлінгом та його штабом склав зброю і здався в полон, після чого Вейдлінг підписав наказ про капітуляцію, тобто, перша капітуляція німецьких військ сталася вже 02 травня 1945р. !!!(штурм рейхстагу радянськими військами під час Берлінської операції почався ще 30 квітня 1945р.). На 15 годину дня 02 травня 1945р. в Берліні німці припинили опір.
Під час штурму німецької столиці радянські війська втратили 300 тис. убитими і пораненими.
До 21 години радянськими військами було взято в полон в місті Берліні понад 70 000 німецьких солдатів і офіцерів. Одночасно відбулася і капітуляція німецьких військ в Італії, а вже 05 травня 1945р. — капітулювали німецькі війська в Баварії і Західній Австрії, Данії і північно–західній Німеччині, Голландія і Данія теж були звільнені від нацистів. Цього ж дня 1945 року був підписаний акт про капітуляцію угрупування німецьких військ на території Нідерландів – Національний день визволення від фашистської окупації в Нідерландах. 05 травня 1945р. — розпочалося і антинімецьке повстання в Празі, яке завершилося майже повним знищенням повстанців до 09 травня 1945р.
7 лютого 1945р. — дізнавшись про неминучу капітуляцію Німеччини, генерал Павло Шандрук наказав 1–й Українській дивізії Української національної армії в Німеччині (колишня “Галичина”) відійти з лінії фронту не пізніше 8 травня та форсованим маршем перейти за р.Мур у зону окупації західних військ. Українські дивізійні сапери налагодили міст через річку, яким скористалася не тільки дивізія, а й відступаючі німецькі та угорські частини. Радянські війська в районі Юденбургу танковим ударом розсікли дивізію на дві частини. Незважаючи на це, основна частина дивізії опинилася у британській окупаційній зоні у районі Тамсвега, а командування УНА і менша частина 1–ї УД були інтерновані американцями в Радштадті.
Командування Вермахту, розраховуючи на політичні суперечності між членами антигітлерівської коаліції, прийняло план капітуляції перед західними союзниками “частинами” і водночас план продовження війни з Радянським Союзом.
Наполегливість Ставки СРСР та успішні військові дії радянської армії пришвидшили завершення цього процесу.
Принцип беззастережної капітуляції нацистської Німеччини висунув президент США Рузвельт ще в 1943р. на конференції в Касабланці, і він був підтриманий антигітлерівською коаліцією.
Але бойові дії Другої світової війни ще продовжувались. Переможцям: США, СССР, Англія не терпілося заявити всьому світу про перемогу і тому вони примусили полонених(порушена всяка логіка капітуляції!) підписати чергову «капітуляцію».
Тому відбулася і друга капітуляція – о 2:41 ночі 07 травня 1945р. в Реймсі(Франція) в штаб–квартирі генерала Ейзенхауера генерал–полковник Альфред Йодль 470cdbb-7-kapitulation-reims від імені німецького Головнокомандування – як представник вермахту, підписав акт про беззастережну капітуляцію Німеччини і німецьких збройних сил; від союзної сторони цей акт підписали – генерал Волтер (Беддел?) Сміт (від імені союзних експедиційних сил), генерал–майор Іван Суслопаров – представник Сталіна при союзному командуванні (від імені радянського Головнокомандування) і генерал французької армії Франсуа Севезо в якості свідка. Як стверджує радянська історіографія, у генерала Суслопарова не було дозволу з Москви підписувати цей акт про капітуляцію Німеччини, бо Сталін хотівпровести процедуру капітуляції Німеччини не на території Франції, захопленій союзниками, а в Берліні, який захопив СРСР…Тоді і лаври перемоги переходять до СРСР…
Цікаві подробиці цієї капітуляції:
Британія та США на прохання СРСР домовилися притримати оголошення цієї звістки на півтори доби, щоб Росія могла організувати в Берліні ще одну процедуру капітуляції.
Американські військові командири змусили журналістів заприсягтися, що вони не повідомлять цю новину до 15:00 8 травня – тобто через 1,5 доби.
Та коли Ед Кеннеді, один з 17 кореспондентів Associated Press, які стали свідками офіційної здачі німецьких військ союзникам о 02:41 07 травня 1945 року почув, що 07 травня о 14:41 німецьке радіо оголосило про капітуляцію, він через годину опублікував свою історію – випустив новину про закінчення Другої світової війни за день до погодженого ембарго. За це АР спочатку висловило йому догану, а потім звільнило. Говорячи про цей витік інформації, президент та гендиректор агенції Том Керлі сказав:”Це був жахливий день для AP(Associated Press). Це був найгірший з можливих у тій ситуації вчинків”.
“Надто очевидною є абсурдність спроби приховати новину такого масштабу”, – написав Ед Кеннеді пізніше у своїх спогадах “Війна Еда Кеннеді: Перемога, цензура та Associated Press”. Тепер і той же Том Керлі стверджує, що кореспондента потрібно було не звільняти, а похвалити. “Якщо закінчується війна, не можна притримувати таку інформацію. Світ має знати про це”.
Тим паче, що:
8 травня 1945р.(вівторок) — радянські окупаційні війська 1–го Українського фронту оволоділи містом Дрезден, перейшли німецько–чехословацький кордон.
8 травня 1945р.(вівторок) — радянські окупаційні війська 2–го Українського фронту оволоділи в Чехословаччині містами Яромержіце, Зноймо і на території Австрії – містами Голлабрунн і Штоккерау.
8 травня 1945р.(вівторок) — радянські окупаційні війська 4–го Українського фронту оволоділи містом і великим залізничним вузлом Оломоуц – важливим опорним пунктом оборони німців на р.Мораві.
За наполяганням Сталіна акція капітуляції вже втретє була повторена на наступний день, бо 08 травня 1945р.(вівторок) — Москва. Президія ВР СРСР ухвалила Указ “Про оголошення 9 травня святом Перемоги”, а Сталін негайно підписав указ Президії Верховної ради СРСР про оголошення 09 травня Днем перемоги (але це не було свято в нинішньому розумінні цього слова, це був нібито і святковий, але робочий день і лише 26 квітня 1965р.(понеділок) – Постановою(указом?) Президії Верховної Ради СРСР день 9 травня(День Перемоги) оголошено неробочим днем).
Отож, 8 травня 1945р.(вівторок) о 22–43 за центральноєвропейським часом(00–43 за московським, але вже 09 травня!), а не о 15.00 як було домовлено переможцями, в окупованому радянськими військами передмісті Берліна Карлхорсті(Карлхості), в будинку колишнього військово–інженерного училища відбулась чергова формальна остаточна церемонія підписання Акту про військову капітуляцію Німеччини, повторне друге підписання Акту про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини вже іншими полоненими представниками німецького головнокомандування. Від імені німецького Верховного головнокомандування акт підписують начальник штабу верховного головнокомандування вермахту генерал–фельдмаршал Вільгельм Кейтель, але і це не врятувало його від кари(16 жовтня 1946р. – у нюрнберзькій тюрмі виконано вирок Нюрнберзького міжнародного військового трибуналу щодо десятьох вищих нацистських діячів 3–го рейху, засуджених до страти, – за злочини проти людства і військові злочини повішені Вільгельм Кейтель, Іоахім Ріббентроп, Альфред Розенберг, Фріц Заукель, Альфред Йодль, Ернст Кальттенбрунер, Ганс Франк, Вільгельм Фрік, Артур Зейс–Інкварт), а також головнокомандуючий військово–морськими силами Крігсмаріне адмірал фон Фрідебург, представник люфтваффе генерал–полковник авіації Г.Ю.Штумпф, що мали відповідні повноваження від Деніца (капітулюють ті, хто керує боєм!, полоненні капітулювати не можуть! бо вони вже капітулювали здавшись в полон ворогові!!!) в присутності представників Верховного головнокомандування радянських військ (радянський Союз представив заступник Верховного головнокомандуючого маршал Радянського Союза Г.К. Жуков) і від представників союзників – Верховного головнокомандування англо–американських і французьких військ – головний маршал авіації Великобританії А.Теддер – міжнародне свято перемоги над фашистською Німеччиною, тому свято Перемоги над гітлерівською Німеччиною 08 травня щорічно святкує весь цивілізований світ.
Прикладом дійсної капітуляції була капітуляція Курляндскої групи німецьких військ між Тукумсом і Лібаво у складі 16 і 18 німецьких армій під командуванням генерала від інфантерії Гільперта, яка з 23 години 8 травня 1945р. припинила опір і почала передавати особовий склад і бойову техніку військам Ленінградського фронту.
Церемонію повторного другого підписання Акту про беззастережну капітуляцію збройних сил Німеччини відкрив маршал Жуков. Зал було прикрашено державними прапорами СРСР, США, Англії та Франції. Цей договір за дорученням радянського уряду підписав, як уже сказано, Маршал Радянського Союзу Г.Жуков, а також представники США, Великобританії та Франції. Виконання акту розпочалося з 24 години 8 травня за центральноєвропейським часом
(Сталін вважав – з 00:00 09 травня за московським часом, а народ–переможець про перемогу узнав о 6 годині ранку 09 травня – диктор Левітан оголосив про перемогу у війні з гітлерівською Німеччиною).
І як підтвердженя офіційного факту перемоги 08 травня, з нагоди першого її ювілею 08 травня 1950р., у берлінському Трептов–парку урочисто відкрито пам’ятник полеглим воїнам Червоної армії(скульптор Вучетич)
Ось чому формальне повторне підписання акту капітуляції відбулося не о 15.00 08 травня 1945р., як про це домовились переможці і як до цієї ж години існувала заборона Британії та США на оприлюднення факту капітуляції. Виявляється, що в СРСР вже наперед чомусь вирішили, що перемога повинна відбутися 9 травня, а тому “тягнули до 23–ї години, щоб в СРСР настало 09 травня…
На цьому формально закінчилась «Вєликая отєчєствєнная» – основна частина Другої світової війни!, яка розпочалася нападом одного з “братів по зброї! – німецького агресора на радянського агресора 22 червня 1941р.
Постачання ж військової техніки, зброї і озброєня, майна, техніки, продовольства до СРСР за ленд–лізом припинено лише 11 травня 1945р. за наказом президента США Трумена.
9 травня 1945р.(середа) на Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «Лі–2» з екіпажем О.І.Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляцію фашистської Німеччини.
В цей же день в Москві Президія ВР СРСР ухвалила Указ про заснування медалі “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр. ”
ЦК ВКП(б) і РНК СРСР привітали радянський народ з перемогою над фашистською Німеччиною.
У населених пунктах України відбулися мітинги і демонстрації, в яких взяли участь мільйони людей. У Києві відбувся 200–тисячний мітинг робітників, присвячений перемозі.
09 травня 1945р. Український радіокомітет організував великий літературно–музичний концерт на честь Дня Перемоги. В концерті взяли участь: В.Сосюра “Радійте, настала жадана година” і “Цвіти, Україно”; О.Новицький – вірш “Слався, наш батьку”, М.Терещенко – “Стільки літ ми мріяли про щастя”. Народна артистка СРСР Н.Ужвій та народні артисти УзРСР Є.Пономаренко та О.Юрський виступили з читанням поезій М.Рильського, М.Терещенка, Т.Масенка.
10 травня 1945р.(четвер) Київ. Продовжувалося святкування Дня Перемоги. Проте ніякого параду в ці дні не було.
Вперше на ознаменування перемоги радянської армії у війні проти колишніх союзників – над фашистською Німеччиною у т.зв. Великій вітчизняній війні – Парад Перемоги над гітлерівською Німеччиною відбувся у Москві на Красній Площі лише 24 червня 1945р., який і увійшов в радянську історiю як Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад – Жуков.
О 10:00 ранку заступник Верховного Головнокомандуючого Маршал Радянського Союзу Георгій Жуков виїхав на білому коні з Спаських воріт на Червону площу. Після команди «Парад, струнко!» Площа вибухнула гулом оплесків. Командувач парадом Костянтин Рокоссовський представив Георгію Жукову рапорт, а потім вони разом почали об’їзд військ. Слідом за цим пролунав сигнал «Слухайте всі!», і військовий оркестр виконав гімн «Слався, російський народ!» Михайла Глінки . Після вітальної промови Жукова був виконаний гімн Радянського Союзу, і почався урочистий марш військ. У параді взяли участь зведені полки від кожного діючого в кінці війни фронту, а також військові академії, військові училища та частини Московського гарнізону. До складу полків входили Герої Радянського Союзу, кавалери орденів Слави, прославлені снайпери і найбільш відзначені орденоносці. Крім того, тут були піхота, артилеристи, танкісти і льотчики, кавалеристи, сапери і зв’язківці. 36 бойових знамен найбільш відзначених в боях з’єднань і частин несли спеціально підготовлені прапороносці з асистентами. З Берліна також привезли Червоний прапор Перемоги, який було піднято над рейхстагом. Марш зведених полків фронтiв і ВМФ на Червоній площуі завершила зведена колона радянських воїнів, які несли опущені до землі 200 прапорів німецько–фашистських військ, розгромлених на полях битв. Під барабанний бій ці знамена були кинуті до підніжжя Мавзолею Леніна. В Москві відбувся Парад ПеремогиСкидання нацистських прапорів до підніжжя Мавзолею. Після знаменного Параду Перемоги в Москві 24 червня 1945 року радянське керівництво запропонувало американцям, англійцям і французам провести парад військ на честь перемоги над фашистською Німеччиною у самому Берліні.
Парад радянських військ і військ союзників було вирішено провести у вересні 1945 року в районі рейхстагу і Бранденбурзьких воріт, де проходили завершальні бої при взятті Берліна в травні 1945 року.
Згідно з домовленістю, парад військ повинні були приймати головнокомандувачі військами СРСР, США, Англії та Франції. Але напередодні радянське керівництво було попереджено про те, що по ряду причин головнокомандувачі союзними військами не можуть прибути в Берлін на парад, і уповноважили на участь у ньому своїх генералів. Приймати парад Сталін доручив маршалу Радянського Союзу Георгію Жукову . І от 07 вересня 1945р.(за тиждень після капітуляції 01 вересня 1945р. Японії) з 11.00 до 13.00 у Берліні від Колони Перемоги до Бранденбургських воріт відбувся головний, черговий парад переможців – другий спільний військовий парад перемоги за період Другої світової війни (перший спільний військовий парад переможців в Другій світовій війні на честь “радянсько – німецького братства по зброї” – парад перемоги над Польщею радянських і німецьких військ та церемонія обміну прапорами, як відомо, відбувся в Бресті 22 вересня 1939р. і заклав основу щорічних парадів перемоги радянських, а після розвалу імперії зла – білоруських військовиків які ніякого відношення ні до першого, ні до подальших парадів перемоги у раніше нікому не відомій Брестській фортеці не мають (парад перемоги білоруських військовиків Білорусьв Брестській фортеці в 2012р.), але вже інших союзників – військ країн антигітлерівської коаліції, т.зв. “забутий парад” – парад союзницьких військ СРСР, США, Великобританії та Франції Парад союзницьких військ СРСР, США, Великобританії та ФранціїПарад військ країн антигітлерівської коаліції біля Бранденбурзьких воріт у Берліні.
У ньому взяли участь радянські війська, які штурмували Берлін, американські, англійські і французькі війська, які перебували в Берліні для несення окупаційної служби у відведених їм секторах в західній частині міста.
Парад відкрили піші колони: піхотинці з 9–го стрілецького корпусу 5–ї радянської ударної армії, солдати з 2–й французької піхотної дивізії, альпійські стрілки і зуави, блиснула виправкою 131–а англійська піхотна бригада.
Замикали піший лад тисяча парашутистів із 82–ї американської повітряно–десантної дивізії. Особливо значне враження справили російські танки і самохідна артилерія. Кращою стройовою підготовкою відзначилися англійські війська.
У берлінському параді брали участь усі роди сухопутних військ. Військово–повітряні та Військово–морські сили вирішено було не залучати, оскільки вони були значно віддалені від Берліна.
У районі, де проходив парад, зібралися близько 20 000 берлінців.
На цьому параді з доповіддю виступив Жуков. За словами Жукова, «це було свято, що символізує перемогу антигітлерівської коаліції над кривавою фашистською агресією».
В Радянському союзі про цей парад лише один раз за всю історію було показано трихвилинний беззвучний кінорепортаж(див. http://ledilid.livejournal.com/ за 07 вересня) …
А от “парад перемоги” над російськими окупантами в тому ж Берліні відбувся лише 31 серпня 1994р. — завершено виведення російських окупаційних військ із Німеччини, Естонії та Латвії.У Берліні пройшла урочиста церемонія з цього приводу. Президент Російської Федерації Борис Єльцин диригував оркестром поліції Берліна і співав “Калинку”. Війська ж союзників – Великобританії, США і Франції були виведені з Німеччини 8 вересня 1994р.
В Німеччині продовжувалось “свято” переможців – діяло безвладдя і лише 05 червня 1945р. воєначальники союзних держав Жуков, Ейзенхауер, Монтгомері і Латрі де Тассіньї підписали в Берліні Декларацію про поразку Німеччини та прийняття верховної влади в ній урядами СРСР, США, Великобританії та Франції. Тоді ж відбувся і поділ Берліна.
Цікаво, що був і “парад переможених” – він відбувся 17 липня 1944р. у Москві – понад 55 тисяч полонених німців пройшли під конвоєм через місто. Позаду них йшли поливальні машини(вищий рівень московського цинізму та приниження людської гідності полонених…). Аналогічний “парад” пройшов і у Києві ще 16 серпня 1944р. – центральними вулицями Києва пройшла колона німецьких військовополонених в кількості 36 740 чоловік. Вони ж потім і відбудовували підірваний радянськими диверсантами Київ і в першу чергу – Хрещатик… Більшість з них в радянських концтаборах і загинули…(див. дослідження Сергієнка)
09 травня 1945р. війська 1–го Українського фронту разом з повстанцями завершили далеко не останню !!! битву Великої Вітчизняної війни – за столицю Чехословаччини Прагу.
В Прагу вступили також війська 4–го і 2–го Українських фронтів.
Сталося так, що Прага від німецьких військ визволялася двічі.
Перший раз її «визволили» частини РОА (російської визвольної армії), які рятуючись від радянських військ і розуміючи, що в радянському полоні їх доля складеться трагічно, прагнули здатися англо–американським військам. Їх шлях втечі мав пройти через Прагу.
Але на їх шляху стали німецькі війська, що прагнули придушити антифашистське повстання. Тоді частини РОА вирішили прокласти шлях зброєю, завдавши удару по німецьким військам. 07 травня 1945р. 1–ша піхотна дивізія Російської визвольної армії під командуванням українця Сергія Буряченка, перейшовши на бік празьких повстанців, вступила в бої з німцями. Прорвавшись до міста, вони були зустрінуті пражанами як визволителі. Не затримуючись у Празі, колони РОА рушили далі на Захід.
Тим часом з півночі радянські війська, ламаючи опір німців, проривалися до Праги. 9 травня вони вступили на вулиці міста. Німецьке угруповання «Центр» було оточено і капітулювало.
В черговий раз радянські війська окупували Прагу 21 серпня 1968р…
З оперативного зведення за 09 травня 1945р.: радянські окупаційні війська 4–го Українського фронту зайняли на території Чехословаччини міста Шілперк, Мюгліц, Моравська Трюбау, Літовель, Простеєв; війська 2–го Українського фронту – міста: Велікіє Межирічі, Йіглава, Брод, Бенешов, Тржебіч; війська 3–го Українського фронту зайняли на території Австрії міста: Лоосдорф, Візельбург, Амштеттен, Мюрццусмлаг, Брук, Грац і з’єдналися з американськими військами в районі Амштеттен.
Проте бойові дії на західному фронті ще продовжувалися і далі, хоча опір німецьких військ майже був подавлений. Деякі факти це підтверджують:
09 – 12 травня 1945р.(середа – субота) — радянські окупаційні війська Українських фронтів взяли в полон численну кількість німецьких солдатів і офіцерів: війська 1–го Українського фронту – 168.000(з них – 7 генералів), війська 2–го Українського фронту – 135.000(з них – 8 генералів), війська 3–го Українського фронту – 114.766(з них – 5 генералів), війська 4–го Українського фронту – 56.280.
12 травня 1945р.(субота) війська 1, 2, і 4–го Українських фронтів звільнили територію Чехословаччини і Австрії від розрізнених загонів німецьких військ. 15 травня 1945р. — московське радіо передало останнє оперативне зведення Радінформбюро Московське радіо передало останню оперативну зведення Радінформбюро « Від Радянського інформбюро …». Цими словами, сказаними знайомим всьому світу голосом диктора Юрія Левітана, починалися фронтові зведення з перших днів Великої Вітчизняної війни. Радянське інформаційне бюро (Радінформбюро, СІБ) було створено на третій день війни – 24 червня 1941 року – на основі постанови РНК СРСР і ЦК ВКП (б) з метою «… висвітлювати у пресі та по радіо міжнародні події, військові дії на фронтах і життя країни ». Але перед Радінформбюро була поставлена і більш широка задача – стати першим в історії країни органом зовнішньополітичної пропаганди. До складу Радінформбюро входили військовий відділ, відділ контрпропаганди, відділ міжнародного життя, літературний та інші відділи. Більшість відомих радянських письменників співпрацювало з СІБ. Серед них – Віра Інбер, Валентин Катаєв, Євген Петров, Борис Польовий, Костянтин Симонов, Микола Тихонов, Олексій Толстой, Олександр Фадєєв, Костянтин Федін, Корній Чуковський, Михайло Шолохов, Ілля Еренбург і багато інших. Під керівництвом СІБ працювали антифашистські комітети і організації: Єврейський антифашистський комітет, Антифашистський комітет радянських жінок, Антифашистський комітет радянської молоді та інші. Їх завданням також була консолідація радянського народу і світової громадськості у боротьбі проти фашизму.
Для відзначення учасників частини Другої світової війни(т.зв. Великої Вітчизняної) окрім інших були засновані і: 09 травня 1945 року Указом Президії Верховної Ради СРСР була заснована медальЗасновано медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр..» «За Перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр..». Ця медаль стала найпоширенішою нагородою СРСР, оскільки величезна кількість радянських людей брало участь в боротьбі з фашистською Німеччиною, як на фронтах, так і в тилу. Ще в жовтні 1944 року в Ставці Верховного Головнокомандування почалося обговорення питання про підготовку медалі в ознаменування наближається перемоги в війні. Роботи зі створення ескізів медалі почалися на початку травня 1945 року, коли начальник тилу Червоної Армії генерал Хрульов дав завдання Технічного комітету розробити проект нагороди для учасників війни. У створенні ескізів взяли участь багато художників, авторами затвердженого проекту медалі стали художники Е.Романов і І.Андріанов. Перші виготовлені медалі «За перемогу над Німеччиною» надійшли з Монетного Двору до Президії Верховної Ради СРСР 15 червня 1945 для вручення воєначальникам вищого рангу. У числі перших нагороджених цією нагородою були – маршали Рокоссовський і Толбухін, генерали Антонов і Пуркаєв, генерал–полковники Берзарiн, Гусєв, Захаров. У наступні роки медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр..» нагороджувалися всі військовослужбовці радянських військ, що брали участь на фронтах Вітчизняної війни або забезпечували перемогу своєю роботою у військових округах, в тому числі і ті, хто вибув з військ через поранення і хвороби, або були переведені за рішенням державних і партійних організацій на іншу роботу поза армії. Згідно з Положенням, медаль також вручалася учасникам війни, які служили у військових управліннях, запасних і навчальних частинах, військово–навчальних закладах, спецчастини, базах, госпіталях і інших різних управліннях; всім цивільним особам, які брали участь в боротьбі з фашистськими загарбниками у складі партизанських загонів, що діяли в тилу ворога. Указом від 5 лютого 1951 року було встановлено, що дана медаль в разі смерті нагородженого залишається в його родині для зберігання як пам’ять. До цього Указу медаль після смерті нагородженого поверталася державі. Також нагороджені згодом мали право на нагородження ювілейними медалями, присвяченими 20–річчю, 30–річчя, 40–річчя, 50–річчя, 60–річчя, 65–річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні. Медаллю «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.. », статут якої передбачав одноразове вручення, безпосередньо після війни було нагороджено близько 13,5 млн. солдатів і офіцерів. Станом на 1995 рік даної нагороди були удостоєні близько 15 млн. чоловік. 09 червня 1945 року в честь взяття Берліна в ході Великої Вітчизняної війни Указом Президії Верховної Ради СРСР була заснованаЗасновано медаль «За взяття Берліна» медаль «За взяття Берліна» , яка стала в нашій країні чи не радісною з усіх радянських нагород. Адже вона стала свого роду символом закінчення цієї жахливої війни і перемоги над фашизмом. Берлінська операція стала завершальною військовою операцією Радянських Збройних Сил у Великій Вітчизняній війні. Командування Третього Рейху прекрасно розуміючи, що падіння Берліна означає кінець фашистської Німеччини, створило на підступах до міста потужні оборонні споруди, а в самому Берліні була зосереджена угруповання військ, що налічує близько мільйона чоловік, 1500 танків, 10 400 гармат і мінометів, 3300 бойових літаків. Радянська угруповання військ, куди входили війська 1–го і 2–го Білоруських, 1–го Українського фронтів, частини Балтійського флоту і Дніпровської військової флотилії, налічувала у своєму складі близько 2,5 млн. чоловік, 42 000 артилерійських знарядь і мінометів, 6250 танків і САУ, 7500 бойових літаків. Перед нашими військами була поставлена задача розгромити берлінську угруповання противника і оволодіти містом в найкоротший термін. Наступ на Берлін почалося на світанку 16 квітня 1945 року. Після потужної артилерійської і авіаційної підготовки радянські піхота і танки, перейшли в атаку. Бої з самого початку взяли вкрай важкий характер. Ворог відчайдушно чинив опір, використовуючи для оборони численні будівлі. Вуличні бої ускладнювалися тим, що велися нашими військами майже без підтримки танків, маневреність яких на вулицях напівзруйнованого міста значно знизилася. Берлін горів. Бої велися за кожен будинок, поверх, кімнати … ввечері 30 квітня Прапор Перемоги було постало над рейхстагом . Однак бої в місті тривали, і лише 2 травня залишки есесівських частин капітулювали остаточно . Берлін впав. У цієї грандіозної за своїми масштабами та значенням наступальної операції радянські війська розгромили найсильнішу угруповання ворожих військ. Багато частини і з’єднання Червоної Армії були удостоєні звання Берлінських, а для нагородження особового складу армії і була заснована медаль «За взяття Берліна». Робота над медаллю почалася ще в квітні 1945 року, коли начальник тилу Червоної Армії генерал Хрульов дав завдання Технічного комітету головного інтендантського управління розробити проекти медалей за взяття і звільнення міст за межами СРСР. Над проектами медалей трудилася велика група художників. У загальній складності було представлено більше 100 малюнків. Автором затвердженого проекту медалі – став художник А.І. Кузнецов. Медаль «За взяття Берліна» вручалася військовослужбовцям Червоної Армії, ВМФ і військ НКВС – безпосереднім учасникам штурму і взяття німецької столиці (в період 22 квітня – 2 травня 1945 року), а також організаторам і керівникам бойових операцій при взятті цього міста. Підставою для вручення медалі були документи, що підтверджують участь у Берлінській операції, що видаються командирами частин і начальниками військово–лікувальних закладів. Медаль круглої форми, діаметром 32 мм, облямована по лицьовій стороні бортиком, виготовлялася з латуні. На лицьовій стороні в центрі викарбувана напис «За взяття Берліна» і п’ятикутна зірка над нею, по нижньому краю вміщено зображення дубового напіввінком, перевитого в середній частині стрічкою. На зворотному боці медалі розміщено дата взяття Берліна радянськими військами: «2 травня 1945», під нею – п’ятикутна зірка. Всі написи і зображення рельєфні. Медаль за допомогою вушка і кільця з’єднана з металевою п’ятикутною колодкою, обтягнутою шовковою муаровою стрічкою червоного кольору шириною 24 мм. В середині стрічки проходять п’ять пайових смужок: три чорні і дві оранжеві. Медаль «За взяття Берліна» носиться на лівій стороні грудей і за наявності інших медалей СРСР розташовується після медалі «За взяття Відня» і перед медаллю «За звільнення Бєлграда». Після смерті або загибелі нагородженого медаль разом з посвідченням до неї залишається в сім’ї нагородженого – як пам’ять. Більшість нагороджень медаллю «За взяття Берліна» було вироблено безпосередньо після закінчення Великої Вітчизняної війни, і лише невелика частина військовослужбовців отримала заслужену нагороду пізніше. Одне з останніх в історії нагороджень медаллю відбулося в 2003 році – її вручили жителю Єревана Анатолію Зеленцову, який під час штурму Берліна був поранений, потрапив у госпіталь і з якихось причин не зміг отримати медаль. Але нагорода знайшла його, хоч і через стільки років. Усього медаллю «За взяття Берліна» нагороджено понад 1,1 мільйона чоловік. Варто зазначити, що цим же Указом від 9 червня 1945 про заснування медалі «За взяття Берліна» були засновані і інші спеціальні медалі – «За взяття Будапешта», «3а взяття Кенігсберга »та« За взяття Відня »для нагородження безпосередніх учасників, а також організаторів і керівників бойових операції при взятті цих міст.
Німеччину союзники перемогли, а от мирні договори між державами–переможцями в Другій світовій війні і колишніми союзниками гітлерівської Німеччини були підписані лише 10 лютого 1947р. в Парижі (набули чинності 15 вересня 1947 року).
Як бачимо, по закінченні Другої світової війни відбулося декілька “капітуляцій” та Парадів Перемоги СРСР над Німеччиною, але ж стан війни між СРСР і її соратником по розв’язуванню цієї війни Німеччиною залишався ще цілих десять років!!!, до 25 січня 1955р., коли нарешті було опубліковано указ Президії Верховної Ради СРСР «Про припинення стану війни з Німеччиною» !!!
А з Японією Росія формально “воює” і досі…
Згадаймо, а як же розпочиналася Друга світова яка пізніше переросла в другу т.зв. Велику Вітчизняну війну?
23 серпня 1939р.(середа) Москва. Проти ночі на 24 серпня підписано радянсько–німецький договір про ненапад(Пакт Молотова – Ріббентропа) терміном на 10 років. 31 серпня 1939р. — Верховна рада СРСР ратифікувала радянсько–німецький пакт про ненапад.
Важливо відмітити, що москалі тоді вдруге «наступили на одні і ті ж граблі»…
Це було друге намагання москалів розділити світ пополам і закінчилось воно для них другою Вітчизняною війною. Як відомо, перше намагання москалів розділити світ пополам відбулося 12 жовтня 1808р. – в Ерфурті імператори Наполеон Бонапарт і Олександр I підписали франко–російську союзну конвенцію, котра підтверджувала умови Тільзитського миру 1807р., Наполеон визнавав права Росії на Фінляндію, Молдавію і Валахію, а Росія зобов’язувалась надавати Франції допомогу в її війні з Австрією.
Не вдалося мені відшукати – чи був тоді спільний москало–французький парад… І закінчилось це для московії першою Вітчизняною війною… 24 червня 1812 армія французького імператора Наполеона I і теж без оголошення війни вторглася в Росію.
Поставивши завдання завоювання світу, москалі–комуністи теж намагалися спочатку цей світ надурити, приєднавшись до договору про відмову від війни, підписаному в Парижі 27 серпня 1928р. представниками Німеччини, Бельгії, США, Франції, Великої Британії та її домініонів, Італії, Японії, Польщі, Чехословаччини (29 серпня 1928р. – президія ЦВК СРСР видала постанову “Про приєднання Союзу РСР до договору про відмову від війни”), а самі продовжували активно озброюватись….
Ну чому всі народи так не люблять Росію?
У статті 1 радянсько–німецького договору вказувалося:“Обидві сторони, які домовляються, зобов’язані утримуватися від усякого насильства, від усякої агресивної дії і всякого нападу у відношенні один одного, як окремо, так і спільно з іншими державами”. Тоді ж підписано таємний додатковий протокол між Німеччиною і Радянським Союзом про розподілення сфер впливів у Східній Європі. Зокрема до сфери інтересів СРСР віднесені Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва), північний кордон Літви вважався одночасно кордоном сфер інтересів Німеччини і СРСР, при цьому визнавалися інтереси Литви по відношенню до Віленської області; у разі територіально–політичної перебудови областей, що входили до складу Польської держави, кордон сфери впливів Німеччини і СРСР визначався по лінії річок Нарева, Вісла та Сян. Визнавалися також пріоритети щодо сфери впливу СРСР на Бессарабію
А вже 26 серпня 1939р. лідер Німеччини Адольф Гітлер, опираючись на радянсько–німецький пакт Молотова–Рібентропа, в ультимативній формі зажадав від Польщі передачі Німеччині порту Данциг(Гданськ).
І пока війська СРСР за згодою німців безуспішно втрачали своїх вояків у війні проти Фінляндії, тепер уже за згодою з СРСР 31 серпня 1939р. лідер нацистської Німеччини Адольф Гітлер підписав наказ про напад на Польщу. Цього ж вечора загін есесівців, переодягнений у польську уніформу, інсценував вторгнення у Німеччину – було зруйновано декілька другорядних
об’єктів у прикордонному містечку, і залишено трупи німецьких в’язнів, переодягнутих у польські строї, щоб мати доказ польської агресії. Нацистська пропаганда подала цей інцидент як свідчення агресивних намірів Польщі щодо Німеччини і наступного ранку 58 німецьких дивізій перейшли польсько–німецький кордон по всій його довжині і за три дні фактично окупувала Польщу, пройшовши в азарті легкої перемоги за узгоджену з союзником по агресії – СРСР лінію. Гітлер сподівався, що Британія і Франція, котрі закрили очі на окупацію Чехословаччини в 1938 році, не втрутяться в конфлікт, але отимав ультимативну вимогу під загрозою оголошення війни до 3 вересня припинити інтервенцію і вивести німецькі війська з Польщі. 3 вересня об 11–15, через декілька хвилин після закінчення терміну ультиматуму, британський прем’єр–міністр Невіл Чемберлен у виступі по національному радіо повідомив, що Британія оголошує війну Німеччині. Практично зразу ж її підтримали Австралія, Нова Зеландія та Індія. О 15–00, після закінчення терміну французького ультиматуму, війну Німеччині оголосила і Франція. 01 вересня 1939р. в Європі почалась 2–а Світова війна.
Вже 06 вересня 1939р.(середа) війська німецької 14–ї армії генерала В.Ліста захопили польське місто Краків і тоді, боячись, що Гітлер піде і далі, 09 вересня 1939р.(субота) Москва. Нарком оборони СРСР і начальник Генерального штабу Червоної армії видали накази №16633 Військовій Раді БОВО і №16634 Військовій Раді КОВО про підготовку бойових дій проти Польщі. Командуванню пропонувалося до 11 вересня військам слід було „приховано зосередитися і бути готовими до рішучого наступу з метою блискавичним ударом розгромити війська супротивника, що стоять напроти”. Накази передані у війська 14 вересня 1939р., а СРСР напав на Польщу 17 вересня 1939р., якраз в той день, коли 17 вересня1939р., в результаті запеклих боїв з польськими військами, місто–фортецю Брест захопили німецькі війська.
А вже 22 вересня 1939р. в Бресті відбувся перший спільний військовий парад перемоги в Другій світовій війні на честь “радянсько – німецького братства по зброї” – парад перемоги над Польщею радянських і німецьких військ та церемонія обміну прапорами. Його приймали: від Червоної Армії – комбриг С.Кривошеїн, а від німецького вермахту – генерал Хайнц Гудеріан. Подібні спільні паради Червоної Армії й вермахту відбулися також в Гродно, Ковелі та Пінську.
Збереглася і кінохроніка німецьких та радянських кінодокументалістів про ці паради…
А Й.Сталін в своїй телеграмі з поздоровленнями А.Гітлеру з приводу “перемоги союзників”, зокрема писав:”дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров’ю…”(можливо він мав на увазі кров польських героїв–захисників Брестської фортеці?! так щедро пролиту німецькими і радянськими окупантами). Всі ці документи були таємними як для світової громадськості, так і для нас з вами, т.зв. радянського народу, зберігалися в особистій течці Й.Сталіна і оприлюднені лише у другій половині двадцятого століття.
Один з батальйонів польського гарнізону під командуванням капітана Радзишевського продовжував спротив німецьким військам навіть і під час того параду, а після нього – вже радянським військам (німці великодушно подарували собраттям по агресії – радянським окупантам Брестську фортецю разом з її захисниками–поляками). Вояки–поляки капітана Радзишевського загинули
Одні святкували перемогу, а радянські «герої» добивали оточених німцями поляків у Брестській фортеці!!!
Цей польський батальйон був остаточно вибитий з Брестської фортеці вже бійцями окупаційної Червоної Армії лише 26.09.1939р.
Щось подібне і знову ж пов’язане з поляками було і в нашій, українській історії: 09 травня 1920р.(неділя) Київ. Спільний парад польсько–українських військ на Хрещатику з нагоди звільнення Столиці України Києва від радянських окупантів, який приймав командуючий польською армією генерал Е.Ридз–Смігли. Парад замикала 6–а дивізія Дієвої армії УНР під командою полковника М.Безручка. А в цей час йшли бої частин польського війська(6–го піхотного полку легіонерів) з частинами московських окупантів т.зв. Червоної армії за лівобережну частину міста Києва(Дарницю)
В черговий раз запеклі бої за недобиту ними в 1939р. Брестську фортецю німцям прийдеться вести вже проти радянських військ 22 червня 1941р…
А до цього, у радянській пресі 23 серпня 1940р.(п’ятниця) були опубліковані позитивні матеріали про річницю радянсько–німецького договору 1939р. Газета «Правда» охарактеризувала його як «один з важливіших документів в історії міжнародних відносин нашої епохи»…
Т.зв. Вєлікая отєчєствєнная мабуть закінчилась 15 травня 1945р. коли вийшло останнє оперативне зведення Радінформбюро, коли Юрій Левітан повідомив: «Прийом полонених німецьких солдат на всіх фронтах закінчений ».
Та Друга Світова війна ще продовжувалась. Попереду ще були односторонній з боку СССР розрив міжнародного договору(пакту) про нейтралітет між СРСР і Японською імперією тривалістю 5 років підписаного у Москві Міністр закордонних справ Японії Мацуока Йосуке підписує пакт про ненапад між Японією та СРСР. На задньому плані — Йосиф Сталін, який порушить цей пакт через чотири роки.представниками СРСР і Японії 13 квітня 1941р. терміном до 13 квітня 1946р. – набрав чинності 25 квітня 1941р.(завершення чергової агресії СРСР розпочатої 20 серпня 1939р. на річці Халгін–Гол – радянсько–монгольські війська під командуванням Георгія Жукова почали військові дії проти японців.)
Цей договір дозволив багаторічним ворогам звільнити значні військові ресурси, задіяні у протистоянні на спірних територіях в Манчьжурії та Зовнішній Монголії.
На початку 1945р. на Ялтинській конференції Йосиф Сталін на прохання президента США Франкліна Рузвельта погодився оголосити війну Японії після перемоги над Німеччиною, але довго зволікав з виконанням цієї обіцянки, а в цей час 06 серпня 1945р. о 8.15 ранку американський бомбардувальник Б–29 “Енола Гей”, названий так по імені матері командира екіпажу полковника Пола Тіббетса.(бригадний генерал ВПС США Пол Тіббетс народився 23 лютого 1915р.), скинув атомну бомбу “Малюк” на японське місто Хіросіма. Це був перший випадок в історії людства, коли атомна зброя застосовувалась поза межами полігонів. Від вибуху загинуло близько 75 тисяч чоловік(за іншими даними – 90–140 тисяч осіб) і ще більше 250 тисяч отримали радіоактивне зараження.
Світ був у шоці від такого бомбардування…
Нині щорічно 06 серпня світ вшановує жертви атомних бомбардувань – День Хіросіми і Нагасакі. Всесвітній день боротьби за заборону ядерної зброї.
Щоб не залишитись поза переможцями над Японією в Другій світовій війні, вночі 08 серпня 1945р. Радянський Союз порушив пакт про нейтралітет з Японією, оголосивши їй війну і почав ввід радянських військ у Манчжурію. Японія продовжувала оборонятися і 09 серпня 1945р. — через три дні після атомного бомбардування Хіросіми американці скинули другу атомну бомбу, названу “Товстун”, на японське місто Нагасакі. Пілот бомбардувальника B–29 мав задачу скинути “Товстуна” на місто Кокура, але погані погодні умови завадили виконати наказ і в якості цілі було вибрано Нагасакі, в котрому від вибуху загинуло більше 70 тисяч, а поранення отримали 200 тисяч осіб. Цього ж дня імператор Японії заявив у парламенті про намір капітулювати, що й було зроблено наступного дня.
Ще 9 серпня, після оголошення Радянським Союзом війни Японії і двох атомних бомбардувань міст Хіросіма та Нагасакі, проведених американцями, японський імператор Хіроїто скликав військову раду, на якій після довгих дебатів було прийняте рішення визнати умови капітуляції згідно Потсдамської декларації чинними щодо Японії при умові “збережння за імператором влади суверенного правителя країни”. 10 серпня про це були повідомлені американські власті. 12 серпня американці відповіли, що “повноваження імператора і японського уряду будуть визначені верховним головнокомандуючим союзних військ”. Після наступних дводенних дебатів про зміст цих слів, імператор Хіроїто припинив дискусію про пошук підтексту і оголосив, що в будь–якому разі для країни мир кращий за її руйнацію і доручив уряду підготувати текст заяви про капітуляцію. 10 серпня 1945р. — Японія оголосила про свою капітуляцію.
Бойові дії в Другій світовій війні для СССР продовжились війною з Японією фактично до 14 серпня 1945р., коли імператор Японії Хірохіто видав указ про безумовну капітуляцію Японії.
Цієї ж ночі прихильники продовження війни на чолі з майором Кеньї Хатанака підняли путч і захопили імператорський палац і намагались протидіяти капітуляції країни, але до ранку 15 серпня заколот було придушено, і в полудень імператор Хіроїто, вперше виступивши по національному радіо, повідомив про капітуляцію Японії, котра негайно була прийнята США. У США і Великобританії цей день відмічають як день перемоги над Японією, хоча юридично саме підписання акту про капітуляцію Японії відбулося лише 2 вересня1945р.
Для офіційної процедури підписання Акту про капітуляцію президент Трумен обрав лінкор “Міссурі”, котрий брав активну участь у боях в Тихому океані і носив ім’я його рідного штату. Дату підписання було призначено на 2 вересня, щоб до Токіо могли вчасно прибути представники всіх країн антияпонської коаліції.
У неділю 2 вересня в гавані Токіо на борту лінкора За декілька хвилин до підписання Японією акту про капітуляцію”Міссурі” було піднято прапори США, Британії, Радянського Союзу та Китаю і о 9–00 за місцевим часом Акт про капітуляцію був підписаний міністром закордонних справ Японії Мамору Шігеміцу від уряду країни, генералом Йошихіро Умезу від збройних сил і верховним головнокомандуючим союзних військ МакАртуром. Потім свої підписи на документі поставили представники США, Китаю, Британії, СРСР, Австралії, Канади, Франції, Нідерландів і Нової Зеландії.
Капітуляцію всі підписали, але стан війни між ворогуючими країнами залишався…
03 травня 1946р. — в Токіо почав роботу Токійський процес – міжнародний військовий трибунал 5bc423c-3——(Японський “нюрнберг”) над 25 високопоставленими державними й військовими діячами Японії, котрі сприяли участі країни в 2–й Світовій війні(тривав за участі 11 країн і закінчився 12 листопада 1948р., а фактично закінчився в останні дні 1949р. в Хабаровську), який покарав головних японських воєнних злочинців. Підписали, покарали та ще й 12 травня 1949 року s16761 з метою надання допомоги Японії у відновленні економіки Далекосхідна комісія ухвалює рішення щодо припинення стягнення репарацій із цієї країни. А стан війни залишався… І лише 08 вересня 1951р. у Сан–Франциско представники 48 країн підписали мирний договір з Японією за підсумками Другої світової війни. Але і тут радянські комуністи поступили підло. СРСР у цій акції участі не брав, і Росія як його спадкоємниця формально і надалі перебуває в стані війни з Японією.
Ця 20–хвилинна процедура завершила найстрашнішу війну в історії людства – Другу Світову війну і спровокувала поширення комуністичної зарази в Азії – 02 вересня 1945р. – Через декілька годин після капітуляції Японії у Ханої в’єтнамські комуністи на чолі з Хо Ши Міном проголосили незалежність В’єтнаму від Франції і утворення нової держави – Демократичної Республіки В’єтнам. Французькі власті зуміли зберегти контроль лише за південною частиною країни, і 19 грудня 1945 року почалась Перша Індокитайська війна, котра тривала вісім років і завершилась розділенням країни на дві частини по 17–й паралелі і передачею французами влади на Півдні імператору Бао Дай. Цікаво, що в цей же день 02 вересня 1969р. у віці 79–и років перший президент Демократичної Республіки В’єтнам Хо Ши Мін помер. Лише 19 жовтня 1956р., було підписано Спільну радянсько–японську декларацію(не договір!) про припинення війни і відновлення дипломатичних відносин, що узаконило припинення стану війни і відновило дипломатичні відносини між двома державами. Декларація вступила в силу 12 грудня 1956 року. Відповідно до Декларації стан війни, що існував між СРСР і Японією з 9 серпня 1945 року, було припинено з дня набрання Декларації чинності; між двома державами відновлювалися мир і добросусідські відносини; СРСР і Японія домовилися про відновлення дипломатичних і консульських відносин, погодилися продовжити переговори про укладення мирного договору.
Декларацією передбачалося, що в короткі терміни між СРСР і Японією розпочнуться переговори про укладення договорів або угод з питань торгівлі та торгового мореплавання; одночасно з Декларацією вступлять в силу конвенція про рибальство і угода про рятування людей, що зазнають лиха на морі, від 14 травня 1956 року.
Країни підтвердили, що у своїх відносинах будуть керуватися принципами Статуту ООН, зобов’язалися не втручатися прямо чи опосередковано у внутрішні справи один одного. СРСР виявив готовність підтримати прохання Японії про прийняття її в члени ООН, погодився звільнити всіх японських громадян, засуджених в СРСР, і репатріювати їх в Японію.
Декларація зафіксувала відмову сторін від взаємних претензій, що виникли в результаті війни, а також відмова СРСР від репараційних претензій до Японії.
Одночасно з Декларацією було підписано протокол про розвиток торгівлі і взаємне надання режиму найбільшого сприяння.
Важливим моментом Декларації була доля Южно–Курильських островів Шикотан і Хабомаї Підписано Спільну радянсько-японська декларація про припинення війни і відновлення дипломатичних відносин – спірна територія, вони повинні були бути передані Японії після підписання мирного договору.
Однак в умовах «холодної війни» питання про це «зависло у повітрі», і острова і досі залишалися під юрисдикцією СРСР, а тепер вже – Росії. Цікаво, що 07 травня 1875р. було підписано російсько–японський договір про обмін територіями, за яким Курильські острови переходили від Російської імперії в склад Японії в обмін на острів Сахалін.
Ось як москалі дотримуються підписаних ними угод!
У 2004 році Росія як держава–правонаступник СРСР визнала декларацію 1956 року як існуючу і заявила про готовність вести на її основі територіальні переговори з Японією…
А хто – небудь може пригадати, щоб загарбані московітами землі нею колись, комусь добровільно повертались?
Дійсно, азіата–москаля лише “гарача війна” змусить віддати награбоване…
Важливо також знати, що в день фактичної капітуляції Японії, 14 серпня 1945р. у Москві між СРСР і Китаєм, представленим урядом Чан Кай Ші, підписано Договір про дружбу і союз вже на 30 років(попередній Договір про ненапад між СРСР і Китаєм був підписаний 21 серпня 1937р., а дипломатичні відносини розпочалися ще з В 1689 році при ньому був підписаний Нерчинський договір – перша офіційна угода європейської держави з Китаєм. Московською делегацією керував Федір Олексійович ГОЛОВІН. Цим договором за Московією закріплювалася Східна Сибір, російські торговельні каравани одержали право проходу в Пекін. 08 квітня 1902р. — підписується російсько–китайська угода про поступове виведення російських військ з Маньчжурії. )
Згідно з ним Гоміньданівський уряд визнавав незалежність МНР, Радянський Союз зобов’язувався не втручатися в хід громадянської війни в Китаї, а в обмін отримував право спільно з Китаєм володіти Схіно–Китайською і Південно–Манчжурською залізницею, арендувати порт Дальній і створити в Порт–Артурі військову базу.
Доля і цього російського «Договору», як всім відомо, теж була плачевною. Радянські комуністи зрадили китайського націоналіста Чан Кай Ші і вже 14 лютого 1950р. — у Москві підписано черговий радянсько–китайський «Договір про дружбу, союз і взаємну допомогу» з радянськими маріонетками – китайськими комуністами, які навчені москалями зрадили їх теж, який мав чинність лише до 11 квітня 1980р. А вже 15 лютого того ж 1950р. — у Москві Йосиф Сталін і Мао Цзедун підписали Договір про військову взаємодопомогуhttp://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/1/19/Chinese_stamp_in_1950.jpg/150px-Chinese_stamp_in_1950.jpg Сталін та Мао на поштовій марці КНР
Т. зв. «русскіє» і на цей раз не збиралися його виконувати, їм потрібно було переформувати сили для чергової агресії та створити власну атомну бомбу…
20 серпня 1945р. — після атомного бомбардування американцями Хіросіми і Нагасакі в Радянському Союзі створено Спецкомітет уряду під керівництвом Лаврентія Берії, метою котрого стало прискорення розробки власної ядерної зброї.
Допоки американці атомними бомбардуваннями примушували японців здатися, радянські комуно–окупаційні війська захоплювали нові території.
В цей же день, 20 серпня 1945р. м.Харбін був окупований радянськими військами і повернений Китаю. 22 серпня 1945р. радянські окупаційні війська висадились на Квантунському півострові (Китай) і захопили Порт–Артур (Люйшунь) та порт Дальній (Далянь)…
24 серпня 1945р. радянські окупаційні війська 1–го Далекосхідного фронту у ході радянсько–японської війни, яка формально була припинена ще 14 серпня 1945р., зайняли столицю Кореї м.Пхеньян.
Внаслідок радянської агресії, Японські північні території — Маньчжурія, Корея, Південний Сахалін та Курильські острови були окуповані радянськими військами. Вторгнення на великий японський острів Хоккайдо, яке планував Сталін, вдалося уникнути лише завдяки підписанню Японією капітуляції 02 вересня 1945р. і закінченню Другої світової війни…
Не пройшло і року з дня підписання «Договору» з Чан Кай Ші, як у квітні 1946р. Народно–визвольна армія Китаю без бою увійшла в окуповане радянськими військами місто, очистивши його від гоміньданівських військ Чан Кай Ші.
Знову комуністичний удар в спину тим, з ким підписано угоду аж на 30 років…
Обурений підлістю комуно–«русскіх» євро–азіатів, пізніше Чан Кай Ші буде всіляко підтримувати створену Ярославом Стецьком міжнародну організацію «Антибільшовицький блок народів».
Тривалий час в т.зв. Радянському Союзі День Перемоги над нацистською Німеччиною у Другій світовій війні не відзначався.
Тільки через 20 років після війни, коли вимерли більшість фактичних учасників цієї жахливої війни, її переможців, дню 9–го травня надали належного значення.
У ювілейному 1965р. цей день став вихідним.
Добру традицію вшановувати 9–го травня всіх, хто віддав життя і здоров’я заради великої перемоги, продовжують і прийдешні покоління.
Віддамо ж і ми данину поваги героям війни, та так віддамо, щоб і себе відчути переможцями!
Сьогодні і в Церкві, і в родинному колі, і на державному рівні ми згадуємо полеглих та бажаємо миру живим.
Почалась «Холодна війна». А на сьогодні – продовжується Друга в історії людства Сторічна війна, розпочата комуністичною Росією проти України(УНР) в грудні 1917р., відповідний стан війни УНР оголосила Росії в лютому 1918р.
На цей час ні капітуляції жодна з сторін не підписала, ні мирного договору між Росією та Україною не підписано!
Офіційно і фактично війна між Росією і Україною продовжується…
Третина нашої території – Крим москалями вже анексована, бої йдуть на Сході і Півдні України…
І знову Московія залишилася вірна своїм принципам – ніколи не виконувати підписаних нею угод з іншими країнами. Ще не закінчився перший термін автоматично продовженого на наступний десятирічний період – ні, не мирного Договору!, а лише Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією, ратифікованого Законом України N 13/98-ВР від 14.01.98, укладеного тоді терміном на десять років, а москалі знову полізли на українські землі…
Нині 9 травня – День пам’яті загиблих воїнів не лише Другої світової, а і Другої сторічної, і Небесної Сотні Євромайдану!
У православному церковному календарі можна знайти кілька дат особливого поминання померлих.
Одним із таких днів, установлених російською Церквою, є 9–те травня – День Перемоги над нацистською Німеччиною у Другій свтовій війні, закінчення Великої Вітчизняної війни.
Як співається у відомій пісні, це «свято зі сльозами на очах».
«Свято» – тому що ми в складі військ одного з наших окупантів перемогли іншого окупанта, і «сльози» – тому що ця перемога далася дорогою ціною.
Десятки мільйонів воїнів та мирного населення поклали своє життя, щоб наблизити травень 1945–го.
Найкращий спосіб віддячити їм за цю жертву є молитва.
Тож, нехай милосердний Господь подасть спокій душам їх.
Але, як застерігають автори сайту “В контактє” (Цей день в історії – vk.com/in.history Друга Світова війна для України – це не лише радянсько–німецька війна 1941–45 рр. На українських етнічних землях, розділених на той час між різними державами, бойові дії розпочалися раніше 41–го і не закінчилися у 45–му…
Пам’ятаймо!
Чи зробили ми в Незалежній Україні хоч якісь висновки з цих прикрих помилок нашої історії – «братання» з московськими окупантами?
Нажаль, ні!
09 травня 1996р.(четвер) у Севастополі відбувся спільний військовий парад частин Чорноморського флоту РФ та підрозділів ВМС і прикордонників України–унікальний випадок, коли на параді йдуть війська окупантів і окупованих!!!.
09 травня 2010р.(неділя) Київ. Спільний парад російсько–українських військ – йшли єдиною коробкою на Хрещатику. Чергове повторення 1996р. в Севастополі…
Батальон білорусів йшов своєю групою, йти разом з убивцями чеченців, грузин, які представляли Росію на цьому параді білоруси відмовилися. . .
09 травня 2013р.(четвер) у Севастополі знову відбувся спільний військовий парад окупаційних частин Чорноморського флоту РФ та підрозділів ВМС!!! А замикали парад російські “козачки” з нагайками…
09 травня 2014р. – парад в українському анексованому москалями Криму і зокрема в Севастополі лише російських окупаційних військ…
Догралися!
Ось як “оспівує” ту перемогу відомий російський поет Олександр Галич(мовою оригіналу):
Александр Галич
И было так: четыре года
В грязи, в крови, в огне пальбы
Рабы сражались за свободу,
Не зная, что они – рабы.
А впрочем – зная.
Вой снарядов
И взрывы бомб не так страшны,
Как меткий взгляд заградотрядов,
В тебя упертый со спины.
И было ведомо солдатам,
Из дома вырванным войной,
Что города берутся – к датам.
А потому – любой ценой.
Не пасовал пред вражьим станом,
Но опускал покорно взор
Свобода, равенство и братство…
Свободный труд.
Arbeit macht frei.
И неизменны возраженья,
Что, дескать, основная часть
Из воевавших шла в сраженья
Не за советскую–де власть,
Мол, защищали не колхозы
И кровопийцу–подлеца,
А дом, семью и три березы,
Посаженных рукой отца…
Но отчего же половодьем
Вослед победе в той войне
Война со сталинским отродьем
Не прокатилась по стране?
Пред особистом–капитаном
Отважный боевой майор.
И генералам, осужденным
В конце тридцатых без вины,
А после вдруг освобожденным
Хозяином для нужд войны,
Не знать, конечно,
было б странно,
Имея даже штат и штаб,
Что раб, по прихоти тирана
Возвышенный – все тот же раб.
Так значит, ведали.
И все же,
Себя и прочих не щадя,
Сражались, лезли вон из кожи,
Спасая задницу вождя.
Снося бездарность поражений,
Где миллионы гибли зря,
А вышедшим из окружений
Светил расстрел иль лагеря,
Безропотно терпя такое,
Чего б терпеть не стали псы,
Чтоб вождь рябой
с сухой рукою
Лукаво щерился в усы.
Зачем, зачем, чего же ради
– Чтоб говорить бояться вслух?
Чтоб в полумертвом Ленинграде
От ожиренья Жданов пух?
Чтоб в нищих селах, все отдавших,
Впрягались женщины в ярмо?
Чтоб детям без вести пропавших
Носить предателей клеймо?
Ах, если б это было просто
– В той бойне выбрать верный флаг!
Но нет, идеи Холокоста
Ничуть не лучше, чем ГУЛАГ.
У тех – все то же было рабство,
А не пропагандистский рай.
Садили в небеса патроны,
Бурлил ликующий поток,
Но вскоре – новые вагоны
Везли их дальше на восток.
И те, кого вела отвага,
Кто встал стеною у Москвы
– За проволоками ГУЛАГа
Поднять не смели головы. Победа…
Сделал дело – в стойло!
Свобода… Северная даль.
Сорокаградусное пойло,
Из меди крашеной медаль.
Когда б и впрямь они парадом
Освободителей прошли,
То в грязь со свастиками рядом
И звезды б красные легли.
Пусть обуха не сломишь плетью,
Однако армия – не плеть!
Тому назад уж полстолетья
Режим кровавый мог истлеть.
И все ж пришел конец запретам,
Но, те же лозунги крича,
Плетется дряхлый раб с портретом
Того же горца–усача.
Он страшно недоволен строем,
Трехцветным флагом и гербом…
Раб тоже может быть героем,
Но все ж останется рабом.
И что ж мы празднуем в угоду
Им всем девятого числа?
Тот выиграл, кто обрел свободу.
Ну что же, Дойчланд – обрела.
А нас свобода только дразнит,
А мы – столетьями в плену…
На нашей улице – не праздник.
Мы проиграли ту войну.
Й добавимо – розпочали нову…
Святкуймо…
Поминаймо…
З повагою та впевненістю в прозріння поки що ще “зашорених гомосовєтікусів”, колишній яничар, а нині капітан 1 рангу Військово–морських Сил Збройних сил України Євген Лупаков.
Київ, 2014р.
