Відома тернопільська письменниця Леся Романчук та її родина постраждали від вбивць-мажорів, які керували іномаркою… Сьогодні триває судове засідання. З цього приводу пані Леся оповіла на Фейсбуці історію з життя…
У кожного своя АТО, і свій воєнний стан. Моя війна триває вже півроку. Сьогодні знову суд. Знову всі ці люди. Ці дівулі, одна з них, мабуть, кермувала машиною-вбивцею… Пишу – мабуть, бо не доведено. А там так розслідували, що нічого не доведено. Поруч з убивцею має сидіти ще й слідчий.
А пару днів тому така історія трапилася. Сідаю в маршрутку, а там – моя колишня студентка Зеня. Розговорилися, ну, як завжди, про сина – про що я ще можу думати і говорити? Питає, чи правда, що за кермом була жінка – весь Тернопіль цієї думки не полишає. Я знизую плечима – мабуть… Зеня: “А як вона тепер житиме – вина подвійна, через її дурість одна людина загинула, інша покалічена, а її хлопець – у СІЗО, бо взяв на себе провину” МАБУТЬ…
І тут раптом – як у романі. До дверей маршрутки підходить – ВОНА!
Надворі – полудень, десь близько дванадцятої, а дівуля – ніби з тяжкої ночі вийшла, воно й не диво для завсідниці нічних клубів: личенько пом’яте, яскраво-рожева футболка просто поверх довгого нечесаного волосся! Цікаво, з ким розважалася – коханий же в тюрмі?
Стоїмо впритул – маршрутка не тролейбус.
Показую Зені – ото воно і є!
У Зені очі на півобличчя – так не буває, щоб згадай – з’явиться!
Буває, Зеню, зі мною ще не таке буває! В одному місті живемо…
Ну, відтягнулися ми по повній, поки доїхали до зупинки – і вмиватися зранку порадили, і зачесатися не забувати, і не спати до обіду… Чкурнула дівчина, аж засвистіло! Шкода, не сфотографували, тому оповідка без хвоти…
Але материнське серце чує – ВИННА!
