Відеореєстратор одного з водії відзняв як відбувалася атака градів на мирні квартали Маріуполя.
Співзасновник в Громадянської платформи “Нова Країна” Валерій Пекар вважає, що “Ми вступили у дуже важкий період, суть якого ось така.
Росія наближається до кінця, й Україна наближається до кінця.
Росія намагається дотиснути Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію.
Захід намагається дотиснути Росію раніше, ніж Росія дотисне Україну.
Мова і про війну, і про економіку водночас.
Якщо Росія дотисне Україну раніше, ніж Захід дотисне Росію, то Росія скаже: а за що, власне, ми сперечалися? нема вже предмету суперечки. Росії це все одно не допоможе, бо її історичний шлях пройдено до кінця: у ХХІ сторіччі немає місця імперіям. І оскільки російські філософи досі не склали в голові картинку нової реінкарнації своєї країни, то скоріше за все, для Росії ця історія завершиться чорною дірою. Але Україні від того легше не стане, бо ми провалимося в ту чорну діру разом із ними. Фактично, саме це — контрольована чорна діра замість нашої країни — і було стратегічною метою Росії в українській війні від самого початку, від грудня 2013 року. Але на Росії повністю справдився Псалом 7: «…Копав яму, вирив її, і сам попав у пастку, що зробив; обернеться беззаконня його на голову його, і на тім’я його злодійство його опуститься».
І тому у нас одне завдання: вистояти і протриматися. Ми маємо встояти аж до того моменту, коли Росія почне провалюватися всередину себе. Іншого кінця у цієї війни не буде. У першому коментарі ви знайдете купу найрізноманітнішіх сценаріїв щодо цього, але для нас вони всі однакові: спрут займеться своїми внутрішніми проблемами і вимушено витягне щупальці з нашої землі, а що зволікатиме, то повідрубуємо.
Захід нікуди не поспішає, бо він міряє час іншими темпами. А ми повинні поспішати, дуже поспішати, поки лавина не накрила. Тим більше мене непокоять очільники нашої держави, які вважають, що часу достатньо. Так, час працює на нас і проти нашого ворога. Але у нас його менше, ніж треба, значно менше. У нас часу менше, ніж у ворога. Ми щоразу марнуємо час і тому можемо не встигнути.
Тому наші завдання на найближчий час дуже прості і водночас дуже складні.
Ми всі любимо давати поради керівникам держави. Це ж так просто. Але, як сказав Єгуда Берґ, «те, що не подобається нам у наших лідерах, лише відображає ті якості, які ми маємо побачити та змінити в собі». Тому хочеться спробувати назвати речі, які потрібні й очільникам України, і кожному з нас.
1. Перестати боятися великої війни. Саме відсутність страху і є єдиною силою, яка може відвернути війну. Страх притягує її. Відсутність страху дає можливість думати і планувати, особисто і колективно, не роблячи помилок і не “купуючись” на ходи агресора. Мир неможливий, аж поки Росія не провалиться у свою власну яму. І ще одне. Перестати боятися дефолту. Скоріше за все, його не буде, так само як і великої війни. Так само страх притягує його. Але після дефолту життя продовжується, причому, на відміну від війни — продовжується для всіх.
2. Перейти на режим війни. Для того не треба юридично її оголошувати. Треба поставити війну у фокус уваги кожного дня свого життя, кожному з нас і державі в цілому. Пам’ятати про неї і міряти по ній кожен вчинок, кожен день. Я не закликаю всіх підряд до військкоматів: як колишній армійський сержант, я знаю ціну новобранцям, і вона нуль, а часом мінус. Поки що йде війна невеликих армій, для якої вистачить тих, хто пройшов спеціальну підготовку. Але кожному треба готуватися до війни, і психологічно, і фізично, бо лише тоді її не буде. І допомагати щодня: гроші, речі, кров, час. А до ворогів — терористів, корупціонерів, проросійських політиків — ставитися за законами воєнного часу.
3. Спільними зусиллями перемогти Гідру — зламати стару державну машину постколоніальної, пострадянської адміністрації, яка не може не працювати на ворога, хоче вона того чи не хоче, бо така її природа. Мова про міністерства, про інші центральні органи, про місцеві органи влади, про суди, про незаконні практики у парламенті тощо. Кожен може взяти участь у цьому: сотні людей підуть на державну службу, тисячі допомагатимуть реформам як волонтери, десяткі і сотні тисяч тиснутимуть на депутатів і міністрів, мерів і суддів. Це і буде Третій Майдан, і для цього не потрібно ставити намети і видовбувати бруківку. Без перемоги Майдану над Гідрою наша перемога у російсько-українській війні неможлива (читайте статтю “7 рівнів війни”, посилання у першому коментарі).
4. Працювати. Якщо ми не запустимо маховик економічного відновлення, нам кінець. Перестати очікувати від держави допомоги, пільг чи пенсій. Жодного економічного популізму. Ціни будуть вищими, а зарплати меншими. Кожному з нас доведеться з цим змиритися: така ціна війни, двох війн водночас: Росія проти України, Народ проти Гідри. Про своїх старих нам доведеться піклуватися самим: пенсій не буде, це доконаний економічний факт.
5. Пояснювати, пояснювати, пояснювати. Кожен з нас має робити те, чого не роблять очільники держави: пояснювати іншим, що було і що буде. Говорити жорстку правду. Запобігати паніці, збільшувати рівень розуміння, набиратися стійкості. Завдання для кожного: поділитися розумінням і стійкістю з однією людиною щодня. Тоді за 10 днів нас буде вдесятеро більше. Хрін такий народ переможеш.
Такі п’ять простих заповідей війни, для кожного — від Порошенка до тебе особисто, мій друже.
Перестати боятися.
Налаштуватися на війну.
Перемогти внутрішнього ворога.
Працювати і покладатися на себе.
Пояснювати і триматися один одного.
