Микола родом із села Ставки Бершадського району на Вінниччині. Працює будівельником на заводі “Відродження” в райцентрі Голованівськ Кіровоградщини. З понеділка по п’ятницю живе у відомчому гуртожитку, кожні вихідні їздить до Наталії Гончарук у Бандурове за 50 км.
— З Олькою познакомилися літом. Даже не помню місяць, — Микола зустрічає біля заводського елеватора, запрошує в гуртожиток. У кімнаті просить не роззуватись. На підлозі натоптано, двоє ліжок незастелені. У брудній робі вмощується на постіль, плетену чорну шапку не скидає. — Помню, шо було жарко. Від мене перша жінка уїхала. Зайшов у магазин купити мороженого і Оля тоже купувала. Так гарно поговорили. Дивлюсь, хороша дівчина. Вона сама на квартирі жила, на пилорамі робила. Чотири дні позустрічались, тоді пригласив її до себе жить. Вона сама, я — сам. Чо не зійтись? Місяць було все добре, а тоді вона начала нічого не робить.
— Я в тиждень можу заробить до 4 тисяч гривень, єслі захочу. Олі розрішив не робить, — продовжує Микола. — Хотів, щоб хазяйством займалася. У мене біля хати є город, так вона на нього і не виходила. Всі закрутки в неї позривали. Даже труси собі лінувалася постірать. Вона просто любітєль пожить на широку ногу. За дитячі гроші нічо дитині не купляє. Все тратить собі на конфєтки і тряпки. Все, що в дитини є, купила Наталія. Коли поїхали до Наталії, перший раз, вона призналась, що Оля — не хазяйка. Що я все робитиму сам. Що Оля ще й бреше, і краде. Каже: “Дивись, будеш без грошей”. Я почав сам у хаті прибирать. З шухляди почали пропадать гроші. То 100, то 200 рублів. Потом Олька вкрала в сусідів мобілку і золото. Я 12 років прожив на кутку і тепер не знаю, як людям у очі дивитися. Після того сказав їй: іди, голубонька, на чужі руки. Але ще два тижні жили разом. Хотів подивитися, чим історія закінчиться. Тоді вона їхала на велосипеді, зламала руку. Лежала і не хотіла їхать у лікарню. То я дав їй по задньому місці кленовою різкою, щоб встала. Ту різку досі зберігаю, як доказ. Бо зараз Олька натринділа всім, що це я поламав їй руку, наставив синяків. Що від того вона дитину втратила. Вона сама той аборт зробила.
Наприкінці серпня ми приїхали до Наташі картоплю вибирать. Це було якраз після того золота. Олька втекла з дому в ночному халаті, п’ять днів не появлялася. Ми з Наташею гляділи ту дитину, прийшлося з собою на город брать. А потом Олька вернулась і до Наташі: “Курва, украла з йо…аром мою дитину”.
Микола каже, що Наталія сподобалася йому під час копання картоплі.
— Як копали, Наталія призналась і про Ольку, і про свою жизнь. Що з своїм Васею 20 років прожила нерозписана. Не прожила, а промучилася. Купувала йому сигарети й горілку, щоб тільки на городі робив. Поговорили, согласувалися. Я їй кажу: ти будеш ходить і страдать, я так само. Сходимося і будем жить разом. Вона согласилась.
Зараз Наталія Гончарук вагітна двійнею. Василя, з яким прожила 20 років, вигнала.
— Таку жінку, як Наталія, треба берегти, — каже Микола. — А все, що Олька про нас розказує, повна брехня. Її просто заїло те, що я її кинув. Наталія переживає за онучку, бо Олька з неї іздівається, б’є.
Наталія Гончарук зараз не працює, стала на облік. Про доньку говорити не хоче.
Ольга Гончарук із донькою виїхала в село Лугове Бершадського району на Вінниччині. Живе з місцевим 37-річним Русланом. Колишнього співмешканця Миколу Склярука звинувачує в побитті, через що втратила дитину. Чоловікові загрожує до п’яти років в’язниці.
— Микола і сам не гам і другому не дам. Сам з моєю мамою живе, а не хоче, щоб я когось мала, — каже Ольга Гончарук. — Сначала вигнав з хати батька, а два місяці назад і мене з дитиною виставили. Вже щитай зима, холодно. В чому виставили, в тому й пішла. Не віддали ні мою одежу, ні вєщі, які за дитячі гроші купляла. Там лишились мій диван, два крєсла, стулья, коври, дитяча і моя одежа.
Про матір говорити відмовляється.
— Не хочу її навіть бачити. Вони пробували помиритись, але я не прощу. Може, років через 15, але не зараз. Звабила мого чоловіка, дочку хотіла забрати. Ледве через сільраду забрала документи на дитину, — розповідає Ольга. — Микола дзвонить моєму Руслану, розказує, що я така-сяка. Вони з матір’ю дуже хотять, шоб я забрала заяву з міліції та вернулася до них. Не буде. Мені противно з ними жити. Я хочу, щоб вони мені ще заплатили за моральний ущерб хотя би 30 тисяч. Я багато нєрвів потратила, в лікарні лежала. Я була бєрємєнна, було вже чотири з половиною місяці. Але Микола побив мене. Вдарив різкою, і получилась на груді гнойова гематома. Мені різали грудь. Як я була в лікарні, вони забрали мою доньку і угрожали, що не віддадуть. Через все це 18 жовтня я напилась таблєток, попала в реанімацію.
