111

11228923_695538923891389_4051020571102135729_nМєнти вишибають двері квартири. Вони озброєні, у броніках та касках – беруть небезпечного терориста.
Небезпечному терористу 18 років, стать – жіноча, стан здоров’я – інвалідність після трьох контузій на фронті.
Її не було на місці злочину, навіть за версією слідства, всі докази вини – “покази” побитих до непізнаваності неповнолітніх затриманих. Вона – “організатор та натхненник теракту”
На стіні – червоно-чорний прапор. Мєнти зривають його, шматують та топчуть ногами: “Сучка, буде тобі Майдан!”.
Місце дії – Вінниця, батьківщина Вєрховного Кандітєра. Час дії – два дні тому.
Далог зі слідчою по справі “терористки”: “Ви кто? – Представник Спілки ветеранів АТО. – А зачєм ви туда вообще єхали? Із-за такіх как ви мой город Луганск сєйчас в огнє!”.
Місце дії – Київ, Дніпровський райсуд, час дії – сьогодні.
Три дні тому хтось за якихось обставин стріляв у колишніх (вони бувають колишніми?..) “Беркутів”. З боку “Беркутів” 2 двохсотих, 3 трьохсотих. “Беркутами” застрелено 20-літнього хлопця. Це – факти. Все інше – поки що версії та оцінки.
У нормальному супільстві стріляти у поліцейських – тяжкий та небезпечний злочин. Тих, кого у цьому підозрюють, арештовують та судять, з дотриманням процедури незалежного суду та гарантованим правом на захист. І якщо визнають винними – дуже довго тримають у тюрмі та засуджують всім суспільством. Це – очевидні банальні істини, які у нормальній країні навіть не треба пояснювати, це всім зрозуміло з дитинства. Але…
Так, далі починаються вічні українські “але”.
У нормальному суспільстві 18-літні дівчата не отримують три контузії на фронті, поки здорові вгодовані мужики – спецназівці сидять за їхніми спинами в тилу.
У нормальному суспільстві затриманих за підозрою у злочині до судового вироку вважають “підозрюваними”, а не публічно устами міністра внутрішінх справ задовго до суду оголошують винними. І тим більше у нормальному суспільстві міністр не називає підозрюваних “відморозками” та не оголошує наперед їм пожиттєвий вирок.
У нормальному суспільстві затриманих не катують так, що навіть вимушене написане казеними словами “зізнання” зламаний пацан змушений читати спиною до камери – щоб не видно було розтрощеного обличчя.
У нормальному суспільстві вбивць поліцейських судять за вбивство поліцейських, а не намагаються абсолютно “за вуха” пришити їм ще й “підготовку терористичного акту”.
Зрештою, у нормальному суспільстві у загиблих беркутів не було б жодного шансу опинитись на цій злощасній заправці, ще й по формі та зі зброєю. Бо у нормальному суспільстві вони вже рік сиділи б у вязниці за розстріл Майдану, або принаймні давно б були звільнені з поліції без права носіння зброї та будь-якої державної служби.
Тому у нормальному суспільстві певно було б аморально захищати малолітніх “відморозків” – це професійно робив би їхній адвокат, суддя збергав би безпристрасність, а решта суспільства могли б їх щиро засуджувати.
Не знаю, я ніколи не жив у нормальному суспільстві, тільки частенько там бував по роботі.
Живу ж в Україні. Країні, де нечисленні затримані вбивці Небесної сотні радісно регочуть навіть в залі суду, дивлячись в очі батькам загиблих, а їхні ще не затримані співучасники пікетують суд зі словами “Мало ми вас на Майдані постріляли!”.
Країні, де неповнолітні дівчата йдуть на фронт, лишаючи за спиною вгодованих відморозків у мєнтовській формі.
Країні, де в перші дні після революції мєнти розстріляли героя України, Чечні та Грузії Сашка Білого, новопризначений “революційний” міністр покрив цей злочин, а ми всі разом це проковтнули.
Країні, де менти катують підслідчих та вибивають у них визнання абсолютно неможливих терактів.
І водночас – ведуть чемні перемовини з терористами які заживо різали животи нашим активістам та катували полонених солдатів – ой, вибачте, вони вже не терористи, вони “офіційні представники ДНР та ЛНР”. Терористом тепер призначено Віту Заверху – вісімнадцятирічну тричі контужену дівчину-доброволця з “Айдару”. Логічно – це ж вона невідомо “нащо приїхала” воювати у “палаюче місто” шановної пані слідчої…
Країні, де міністр наперед визначає вину підозрюваних та навіть озвучує їхній вирок.
Країні, де в ці самі дні цей самий міністр захищає свого заступника, пубілчно зловленого на корупції, а його радник за кошти платників податків літає з коханкою в Гімалаї під приводом “рятувальної операції”.
Країні, де родини вбитих катів “Майдану” одразу отримали від “революційного” міністра квартири та пенсії, а родини сотень загиблих та тисячі зкалічених бійців досі не мають ні копійки компенсації.
В нормальному суспільстві вбивати поліцейських – злочин.
В цій країні – не факт.
Я воював за цю країну. І Віта Заверуха також за неї воювала.
Це – наша з нею країна.
Трохи менше року тому ми з нею та з іншою “незручною” та “відмороженою” українкою Надєю Савченко з тяжким боєм брали висотки під Луганськом, біля селища Металіст. Надя тоді потрапила в полон, багато наших назавжди там лишились. Нам з Вітою поталанило більше, ми вижили і після бою оглядаючи трупи знайшли у кишенях двох мертвих ворогів “вісточку з Винниці” – посвідки двох винницьких “беркутів”, підписані особисто Захарченком у грудні 2013. Це було чесно, правильно та логічно – Майдан тривав, ми були по один бік, а відморозки – по інший, під прикриттям російської броні.
Там, на Сході, відморозки програли, і лиш за спинами кількатисячної армії РФ змогли залишити за собою невеликий окупований плацдарм.
Тепер вони беруть реванш тут – у Дніпровському суді, у МВС на Печерську, у “взятій з боєм” “бандерівській” квартирі у Винниці…
В цій країні не так багато землі. В ній не вистачить місця одночасно всім нам – українцям, патріотам, доброволцям, та відморозкам з “Беркуту”, слідчим з “палаючого міста, куди нас ніхто не звав”, тим для кого червоно-чорний прапор – ворожий, і хто “ще покаже нам Майдан”. Рано чи пізно хтось має поступитись та піти, або ми, або вони. Якщо ніхто не поступиться – одній зі сторін лишиться по 2 квадратних метри на тіло, а решті – те, що лишиться від країни після “остаточного рішення”.
Кандітєру, “революційному міністру хвейсбуку та твітеру” та їхнім відморозкам варто зрозуміти, що терпець інколи має край. Є межа, після якої змінюються поняття.
Те, що було “провокацією” 1 грудня 2013, 19 січня 2014 стало героїчним чином та революцією. Незаконні воєнізовані формування інколи стають Самообороню Майдану, а “терористичний акт” – актом вимушеної самооборони.
Бунт стає революцією, а натовп – нацією. Цей процес називається просто – історичний прогрес.
В ході такого процесу “вбивство правоохоронців” стає вимушеним та необхідним відстрілом відморозків.
У “двобої” з недосвідченими малолітками роками треновані за наші податки “беркути” зазнали поразки з рахунком 2:1 по “двохсотих”, не рахуючи трьох поранених.
Якщо зброю доведеться взяти нам, досвідченим дорослим ветеранам так і неоголошеної Кандітєром війни – рахунок буде дещо іншим, гадаю кожний з нас прихопить з собою від трьох до десятка відморозків у погонах. А на відміну від Майдану, тепер нам всім є де та що взяти до рук.
Чи буде перейдено межу, і чи доведеться продовжити рахунок дохлих беркутів вже далеко від “Луганди”? А це вже вирішуємо не ми.
Як і в часі Майдану, питання межі визначаємо не ми, законослухняні громадяни, а ті, у кого зараз в руках “пульт управління” відморозками в уніформах.
Якщо процес Заверухи та інших “винницьких терористів” буде прозорим та справедливим, з реальним захистом, з реальними звинуваченнями та доказами, а не викатованими неможливими “визнаннями підготовки терактів”, з обєктивним розглядом обставин справи, вивченням особистостей підозрюваних та жертв – в цій країні можна співіснувати мирно, і єдиний ворог – окупанти на Сході. В такій країні вбивати поліцейських негарно, і для нас, ветеранів, є багато більш привабливих справ та занять.
Якщо ж ми побачимо чергову ментовську розправу над визначеними наперед “тєрпілами” та публічне збиткування совково-януковицьких мусорів над законом та над вчорашніми солдатами, побачимо як нашим вчорашнім катам “згори” дають сигнал “реваншу за Майдан” – що ж, це стане серйозним викликом.
На виклик 16 січня ми відповіли коктейлями та барикадами, на виклик Путіна – добровольчими батальйонами. Гадаю, ми знайдемо чим відповісти подурілому від безкарності “міністру твіттера”, недобитій рік тому беркутні та решті відморозків.
Поки що – максимальний репост, і увага до процесу.
Можливо, можновладці схаменуться, процес пройде дійсно законно і обійдеться без крові.
Ще поки можливо.

Євген Дикий

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.