Після шаленого і кривавого виру революції та, здається, безконечного бойовища на сході, чимало українців розгубили свій запал до змін, стомилися весь час натикатися на перепони старої системи. І часто складається враження, що ми тримаємося лише завдяки самовідданості безстрашних бійців в окопах та їхніх Ангелів-охоронців – волонтерів. Мабуть найвагомішим аргументом чому звичайні люди повірили і самі стали допомагати хто чим може активістам та волонтерам – їхня непідкупна позиція і безкорислива самовіддача. До тепер чи не кожен тернополяни вам чітко відповість хто такі Ліля Мусіхіна, Ірина Жигунова, Любов Вовк та ще багато справжніх «героїв тилу». Однак вир політики врешті затягнув і наших героїв. Проте останнім часом весь тягар покладений на людей допомоги зміг все ж похитнути такий безкомпромісний еталон для кожного українця.
Дехто з волонтерів які завжди категорично відкидали будь який зв’язок з політикою, свідомо чи несвідомо, почали підігрувати політичним гравцям. Так доволі неприємною стала зміна поглядів відомої тернопільської волонтерки Лілії Мусіхіної. Людина, що власним прикладом довела як можна змінити на краще державу, оминувши болото інтриг та політичних ігор – лише правдою і людською взаємодопомогою. Ще кілька місяців назад вона писала: «Не хочу ні бачити, ні чути жодних політичних ігрищ…Не смикайте. Жодну політичну силу, партію, клан, коаліцію, громадське формування чи організацію не підтримую». А тих хто замислив піаритися на темі волонтерства закликала «бити в рило». І така позиція викликала повагу й захват, більше того – віру в те, що з такими принциповими людьми Україну чекає майбутнє… І тільки уявіть, які почуття викликало Лілине недавнє повідомлення в соцмережі де вона стала відверто рекламувати одного з можливих кандидатів на посаду мера Тернополя.
«Людина порядна, розумна, чесна. Я не знаю більше, кого сама просила про послугу слідкувати за моїм містом», – пише Лілія Мусіхіна. Така щедра похвала приурочена, очевидно, близькому знайомому відомої волонтерки – Віктору Долішньому. І цим словам дуже хотілось би вірити, але погортавши сторінку в соцмережі нахваленого кандидата – залишилися далеко неоднозначні враження. Серед багатьох закликів до політичних та соціальних ініціатив його сторінка рясніє також обурливими анархічними плакатами, що викликають образу – наприклад той, де знущаються з Ісусових слів про Його тіло і кров. Віктор Долішній не стидається похвалити і московську пропаганду – зображення на якому возвеличують Путіна за його ж висловом йому «нравицця». А от пам’ятник Кобзярю перед Київським університетом імені Тараса Шевченка він називає «згорбленим» та «сталінським» – не вгодили витонченому смаку.
Чому саме колишній тернополяни, який вже більше 10 років обміняв провінцію на столицю, повинен опікуватися нашим містом залишається загадкою. Можливо заява Мусіхіної перед виборами збіг, але у 2010 Долішній балотувався на мера, але набрав всього кілька голосів. Тепер йому належить сайт Тернопільська липа – тож прорекламувати себе він зможе краще. В мережі, до речі, можна знайти його цікаве інтерв’ю кількарічної давності. Там багаторічний тернопільський емігрант ностальгує за колишнім, радянським Тернополем, а перспектив розвитку міста практично не бачить: «Адміністративним центром Тернопіль, на жаль, досі не є і, напевно, ним вже й не стане…Наразі місто навіть власних мешканців не приваблює ні будинками, ні вулицями, ні проспектами. Але ми тут живемо, бо де ж інакше маємо жити?» (http://zz.te.ua/viktor-dolishnij-mista-v-nashomu-misti-nemaje/). Після таких слів стає доволі зрозуміло чому він кинув Тернопіль і наскільки Віктор Долішній любить та вірить в місто, яке йому закликають довірити. Не зрозуміло лише чому справжній тернопільський авторитет, яка не на словах, а реальною допомогою заслужила повагу тернополян втягується у низьку політичну боротьбу, рекламуючи таких непевних персонажів.
