11891997_927407380631644_3937419266936896677_nНавчаючись у Тернопільському педінституті, якось не отримавши місця у гуртожитку, мене приютили мої земляки, які щойно повернулись з войска. Жили вони у гуртожитку інституту вдосконалення вчителів. Туди приїздили на курси вчителі з усієї України. Так от, ми тоді на хвилі національного пробудження 1989-1991 років вивчили біля сотні козацьких і стрілецьких пісень і виконували їх як на концертах так і у вільний час у гуртожитку (для себе).
. Зустрівся нам якось один вчитель. Мені здається, що він був з Чорткова. Хоча, можу і помилятись. Він заспівав нам авторську пісню, від якої мурашки по тілу пробігли у всіх. Ще рік-два тому за такі слова, сказані навіть пошепки, тюрма тобі і твоєму оточенню була ґарантована. Слова запам’ятали одразу. Мелодія у пісні була з розряду тих, які “чіпляються” до язика. Я маю на увазі ті, що можна мимоволі наспівувати собі під ніс цілий день.
. Вже на наступний день ми виконували її по кілька десятків разів, бачучи у відповідь від молоді – аплодисменти а від старших людей – сльози…

Мені казали довго і старанно,
Що кольорам цим разом не бувать.
Один – гарячий, другий – дише льодом
Це поєднання треба забувать.
Та я чомусь вертався завжди
В минувщину, у героїчний вік
Питав в Данила Галицького правди
Та він мені слова оті прорік:

Два кольори єднають наші душі
Два кольори, мов вічність на землі
Це жовта гладь, що колосом шепоче
Це неба синь над полем вдалині

Мені шептали старанно й солодко,
Що вороги підступні й дуже злі
Під прапорами йшли безповоротно
У небуття за горе на землі.

А я почув з могили в лісі,
Що голос чийсь тихенько прошептав:
“Не вір нікому, тільки правді пісні,
Що я колись, вмираючи співав”.

Два кольори єднають наші душі
Два кольори, мов вічність на землі
Це жовта гладь, що колосом шепоче
Це неба синь над полем вдалині

ВІТАЮ УСІХ УКРАЇНЦІВ З ДНЕМ ДЕРЖАВНОГО ПРАПОРА. ПАМ’ЯТАЙМО, ЯК ТЯЖКО ЙОГО БУЛО ПОВЕРНУТИ НА ШПИЛІ НАШИХ РАТУШ.

Андрій Костюк

Напишіть відгук