У Тернополі презентували фільм “Брати. Остання сповідь”

Вчора у Тернополі відбувся допрем’єрний показ фільму “Брати. Остання сповідь”. Спочатку на прес-конференції актори, які знімались у стрічці, Вероніка Шостак та Олег Мосійчук розповіли свої враження про зйомки, особливості цієї картини, на що варто звернути увагу глядачам. Виявляється, режисер Вікторією Трофіменко працювала над фільмом 7 років. Бюджет кінокартини 16 мільйонів гривень. Але це далеко не найцікавіші факти. Про них можна прочитати у довідці, що наведена нижче.

Про фільм можемо сказати, що це дуже якісна картина, розрахована на підготовленого інтелектуального глядача. У картині дуже багато неоднозначного символізму, який дає широке поле для трактування глядачам і кінокритикам.

Чи стане це кіно цікавим для масового глядача – навряд. Хотіли б ми помилитися, проте, з часом, робота Трофіменко ввійде до золотого фонду сучасного українського кіно. З одного боку, стрічка  піднімає актуальні питання сьогодення, проте, чи готовий глядач це хоча б спробувати осмислити – велике питання.

Що ж до гри тернопільського актора Олега Мосійчука, то львівський режисер Федір Стригун “по колєжанськи” зазначив, що якби у цій ролі знявся Сільвестр Сталоне, то про фільм трубили на всіх телеканалах і у кожній газеті. Як зіграв пан Олег – кожен охочий може оцінити з 24 вересня у тернопільському кінотеатрі “Сінемасіті”.

Довідка Вікіпедії

«Брати. Остання сповідь» — український драматичний фільм, знятий дебютантом Вікторією Трофіменко за романом «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена 1995 року видання. Стрічка розповідає історію любові та ненависті двох братів-гуцулів, які доживають віку в гірському селі в Карпатах.

Фільм був представлений на 21 кінофестивалі, серед яких і три кінофоруми класу «А» в Гоа, Шанхаї та Москві.^[5][6] На останньому стрічка здобула приз кінокритиків, а також нагороду за найкращу жіночу роль, яку зіграла Наталія Половинка.

Світова прем’єра фільму відбулась 28 листопада 2013 року у головному конкурсі на індійському міжнародному кінофестивалі в Гоа., а в Україні — 18 вересня 2014 року у головному конкурсі на міжнародному кінофестивалі «Молодість». В український широкий прокат «Брати. Остання сповідь» вийде 24 вересня.

Сюжет

Дія фільму відбувається у двох часових відрізках: в 60-70-х роках та здебільшого у сучасності. Два брати-гуцула Войтко і Станіслав усе життя змагаються один з одним. Навіть у похилому віці вони намагаються пережити один одного, незважаючи на рак та хворе серце. Одного разу, до їхнього маленького провінційного містечка в Карпатах приїздить письменниця з лекцією про святих та юродивих. Вона знайомиться з братами і поступово занурюється в їхні життя. Письменниця дізнається історію любові та ненависті Войтка і Станіслава, які протягом усього життя ділили матір, іграшки, жінку та сина. Кульмінацією цієї боротьби стала смерть їх сина та жінки, після чого вони не розмовляють понад 40 років та бажають смерті один одному. Письменниця, допомагаючи їм, весь цей час, пише книгу про Святого Христофора.

У ролях

• Наталія Половинка — письменниця
• Роман Луцький — молодий Станіслав
• Микола Береза — молодий Войтко
• Віктор Демерташ — старий Станіслав
• Олег Мосійчук — старий Войтко
• Вероніка Шостак — Ївга
• Ягиш Орест — Демійон, син Ївги та одного з братів
• Юрій Денисенков — Святий Христофор

Робота над проектом тривала п’ять років. Режисер Вікторія Трофіменко зацікавилася екранізацією роману «Джмелиний мед» шведського письменника Торґні Ліндґрена відразу після його прочитання. Вона звернулась до аташе з питань культури посольства Швеції в Україні Тетяни Некрасової, яка надала контакт агента письменника. Ліндґрен подивився відеороботи режисера і дав дозвіл, але на студентську роботу, бо Трофіменко збиралася робити студентський фільм. За рік стало зрозуміло, що потрібен комерційний ексклюзивний опціон, який означає, що окрім Вікторії Трофіменко, декілька років, ніхто не може знімати за цим романом. І вона знову звернулася до Ліндґрена, який погодився і на два роки дав безкоштовний опціон. Потім за допомогою коштів компанії Nestle режисер сплатила третій рік опціону. Пошук фінансування фільму тривав три роки. Лише після того, як стрічка виграла пітчинг кінопроектів, тобто здобула підтримку держави (50% бюджету фільму надійшло від Міністерства культури України), залучилися Pronto Film і інвестори (інші 50% — від приватних інвесторів та фондів, зокрема від Фонду Ріната Ахметова «Розвиток України»). Перед тем, як знайти інвесторів, Трофіменко безуспішно пробувала зібрати необхідну решту грошей через міжнародну краудфандингову платформу Indiegogo.

При написанні сценарію Вікторія Трофіменко вирішила перенести скандинавський сюжет в українські Карпати через необхідний гірський ландшафт. Щоб вирішити спірні моменти між автором і продюсером, компанія Pronto Film запросила професійного скрипт-доктора Мігеля Мачалскі, котрий відкоригував діалоги у фільмі. Для адаптації діалогів на гуцульський діалект був залучений гуцул Олег Ігнатів.

Знімальний період тривав два роки.Більшу частину фільму було відзнято в Карпатських горах в селищі Синевирська Поляна, також знімали в павільйонах Києва. Перш ніж обрати Синевирську Поляну, творці сходили в чотири експедиції до різних місцевостей: спостерігали за краєвидами в різні пори року. Зрештою команда зупинилася на цьому селищі, оскільки в ньому гори розташовані близько одна від одної. Місцеві жителі хвилювалися, що знімання заважитиме їх роботі та життю. Спеціально для зйомок був побудуваний гуцульський хутір: на місці старих напівзруйнованих хат з вибитими вікнами були побудувані нові.

У «Братах» обігрується притча про те, як Святий Христофор ніс Христа через річку. Христофор був велетнем, але не зміг утримати Ісуса і впав під вагою всіх людських гріхів. Через зображення на кахлях, якими обкладено піч у будинку Войтка, у фільмі показана молодість героїв, історія їхнього діда, який збирав джмелиний мед, поки не впав у яму, де й загинув. На них багато символічних зображень, які показують протистояння братів: два барани, два леви, дерево, сонце й місяць. «Сонце та місяць — це цілісність, поєднання двох енергій у алхіміків, яке веде до досконалості. Це як два брати, які розділені навпіл, хоч могли би бути однією ідеальною людиною. До них ходить одна й та сама жінка і живе з ними двома», — зазначила Вікторія Трофіменко. Режисер сама прописала сюжети кожного з кахлів, а далі їх малювала художниця Катерина Косьяненко. У фільмі грає постійний контраст затхлого, смердючого приміщення — білосніжного снігу, любові — ненависті, замкненості — і безмежжя. Так, один із братів, Станіслав, є «солодким», тобто розбещеним, легковажним, також його головною пристрастю є саме солодощі, а інший, Войтко — «гірким», який не вірить у добро і покладається тільки на особистий гіркий життєвий досвід. Останній не може пробачити Станіславові його вчинки і звинувачує у смерті сина, а той прийняв все і пробує відшукати у своєму житті втрачену солодкість.

Музика

Музику до фільму написав Святослав Луньов. Режисер хотіла, щоб музика була на межі класичної та етнічної. «Я хотіла, щоб у фільмі відчувався прикордонний стан між святими і юродивими»  — зазначила Вікторія Трофіменко. Для підсилення глибинного тону фільму актриса Наталія Половинка запропонувала заспівати українські народні пісні — мотив двох братів «Ой у полі росли два дубочки» і мотив шлюбу землі та неба «Ой соловей, соловієчко», що і було зроблено

Враження від фільму

Кларенс Цуй з The Hollywood Reporter відзначив музику, акторську гру, а також скрупульозну роботу художника Владислава Одуденко за створення атмосфери і доповнення до образів головних героїв-братів. Кінознавець Міла Новікова заявила, що «Брати» — одна з найяскравіших українських робіт за останні чверть століття в ігровому українському кіно. «Образи двох персонажів, які живуть поруч і ворогують до самої смерті — це фреска сучасного українського суспільства, дуже потужно відтворена з погляду режисури, з погляду драматургії, візуальної презентації ідеї» — зазначила Новікова. Кінокритик Антон Філатов заявив, що «Брати» — один із найбільш сильних вітчизняних повнометражних дебютів часів Незалежності, але разом із тим, він зазначив, що загалом у цьому фільмі Вікторії Трофіменко відчувається недосвідченість і нарочитість режисера. А кінокритик Олександр Гусєв відзначив високий технічний рівень виконання, прекрасну роботу оператора і художника, виразність фактури селянського побуту, але вказав й на недоліки в драматургічній складовій фільму — спробу втекти від історичної конкретики у позачасові універсалії. Валерій Кічін з «Російської газети» написав про фільм наступне: «Дебют Вікторії Трофіменко виявився, хоч і амбітним, але непоправно зіпсованим наймахровішими штампами — з них викладено те, що претендує бути філософією фільму». У 2014 році «Брати. Остання сповідь» став найцікавішою українською стрічкою, з якою кіножурналісти ознайомилися не у прокаті, а на спеціальних подіях та кінопоказах, набравши 5,3 балів з 6