Провідник «Правого сектору» Дмитро Ярош розповів в інтерв’ю Громадському про події в Мукачевому, затриманого в РФ Миколу Карпюка, Референдум та відносини всередині організації. Журналісти спілкувались з Ярошем в київському штабі «Правого сектору».

– Микола Карпюк був Вашим заступником, правою рукою під час Майдану. 15 вересня вже призначили у Грозному у Верховному суді в Чечні попереднє судове слухання щодо нього. Відтоді як він зник з території України, його ніхто не бачив. Ви знаєте щось про Миколу Карпюка і як Ви намагалися витягнути його з Росії?

– Намагалися і намагаємося по сьогоднішній день, але наші можливості на території Росії досить обмежені із зрозумілих причин. На превеликий жаль, Микола прийняв таке рішення, що він опинився на тій території, хоча це було всупереч і моєму рішенню, і рішенню тих людей, які були присутні там за день до його від’їзду. Добре опрацьована ФСБшна операція, я би сказав. Бо тоді стояло питання референдуму Кримського, відповідно поступили певні пропозиції через людину, наближену до Миколи про те, що він може приїхати, поговорити і, можливо, той референдум якимось чином було б відмінено.

– Це про В’ячеслва Фурсу? Про його кума? Він керував київською організацією «Правого сектору»?

– Саме так. На той час. Було багато і випадкових різних людей, бо ми на Майдані народилися. Дуже важко було профільтрувати весь особовий склад який у нас був. Микола піддався на це, і мене тут дуже сильно дивує, бо за день до того у нас була розмова, і не тільки я був на ній присутній, а так само і члени Проводу були присутні. Ми говорили з ними. Він казав, що поступила така пропозиція, був і Фурса, щоб приїхати і зірвати цей референдум за рахунок якихось певних дипломатичних відносин.

– З ким мала бути розмова з російської сторони? Говорили, що йшлося про радників Путіна.

– Йшлось про дуже великий рівень, прізвища, чесно кажучи, я не пам’ятаю, чи вони взагалі звучали – можливо ні. Але він поступив, як державник, практично, як націоналіст у даній ситуації. Але він дуже погано поступив, всупереч нашій волі. А ми його попереджали – не можна цього робити в принципі, бо може бути розпрацьовка, його затримають і все інше. Так і сталося. Фурса його повіз через кордон, на кордоні він був затриманий. Фурса потім повернувся в Україну разом із своїм водієм, а Миколу лишили там. І я розумію, чому. Микола – дуже потужна політична фігура для «Правого сектору» був, і вибити ключове звено було дуже важливо. Розрахунок ФСБшний був абсолютно правильний.

– Ви всі були проти на цій зустрічі, де було 11 людей на дачі в Артеменка, якщо не помиляюсь?

– Ні, це було в Золочі. Ми там говорили і це Фурса озвучив пропозиції. Микола при зустрічі з нами сказав, що я не їду, і таке інше. Наступного дня я йому дзвоню, бо ми домовились же, що зустрінемось, а він вже був там – в Росії.

– Наскільки я знаю, Фурсу і водія допомагав повертати Медведчук. Про це домовлялися члени «Правого сектору»?

– Ми домовлялися з усіма, в першу чергу по Миколі. Домовлялися і з СБУшними генералами, намагалися щось зробити. Чи Медведчук повертав? Я сумніваюсь. В цьому конкретному випадку я інформації не маю, бо він дуже швидко приїхав по часу, я там не орієнтуюсь. Але він доволі швидко повернувся в Україну, не було якихось прецедентів. Він приїхав, доповів, сказав, що Микола так само має повернутися, бо є якісь там певні домовленості. Але так не сталося.

– Що було зроблено Вами і «Правим сектором» після цього, щоб його повернути?

– Ми підключали всі можливі контакти. Ми підключали в Україні людей, які мали би мати там хоча би зв’язки.

– Я чула, навіть говорили з Патріархом Кірілом?

– Не маю такої інформації. У всякому випадку, ні я, ні Андрій Стемпіцький на такі рівні не виходили. Можливо опосередковано хтось виходив, але у нас контактів не було.

– Всі ці контакти не дали ніякого результату?

– Абсолютно. Ми не могли на нього вийти. У нас відповідальний за цю справу Андрій Бондаренко – побратим, найближчий з УНСО. Я говорив, що ми знайдемо будь-які гроші на адвокатів та все інше, аби його витягти звідти. Але «умом Россию не понять». Правові норми там не діють, звичайно.

– Дружина зараз відкрила рахунок, щоб люди допомагали оплачувати адвокатів. Як допомагаєте сім’ї фінансово?

– Ми не один раз оплачували адвокатів, але при цьому всьому з’являються адвокати, які не досягають жодного результату, а хочуть грошей. Бондаренко мені доповідав, хоча я йому сказав, хай хоч результатів не має, знайдемо якісь кошти. Йдеться про суми 3 тис. доларів, 3, 5 тис. доларів. Звичайно, що знайдем для Миколи. Я ще поспілкуюсь з Андрієм, чому відкриваються якісь картки і так далі, бо організація може повністю витягнути це. Він ще не доповідав про цю ситуацію. Коли я з Оленою зустрічався, завжди намагався допомогти. Наскільки я розумію, там є якісь постійні надходження, щоб сім’я жила нормально. Але тут головне, щоб Микола повернувся. Захопити грознинське СІЗО – у нас просто не має, на превеликий жаль.

– В цій справі, в якій його звинувачують, є і Ваше прізвище. Сашко Білий, Ви, Тягнибок, інші члени націоналістичних організацій. Що Ви знаєте про слід Миколи в Чечні? Ви в Чечні не були?

– Жодного дня. Ми в першу війну, то не є велика таємниця, співпрацювали з Дудаєвим як організація «Тризуб». Поранених лікували, охорону забезпечували, гуманітарку посилали, але якоїсь участі… До речі, я звертався до Дудаєва тоді ще з побажанням, що я можу сформувати якийсь певний підрозділ, приїхати туди і стояти на стороні національно-визвольного руху. На що я отримав відповідь, що дякуємо за таке бажання, але у нас менше зброї, ніж бажаючих людей. Тому підрозділ туди не поїхав. Це 95-96 роки. Безпосередньої участі у тому збройному конфлікті я не брав, безпосередньо жодного дня наш підрозділ там не був. Тому це «липові» абсолютно російські звинувачення стосовно нього.

– Термін ув’язнення дуже великий за сукупність статей.

– Там і тероризм може бути «пришитий», і що завгодно.

– Там кілька статей: вбивство російських військових, замах на вбивство, організація бандформувань і т. д. Якщо буде суд і винесе вирок не на користь Миколи, Ви думаєте, що можете щось зробити? Чи є якийсь план дій, як його можна врятувати? Можливо хтось виходив на Вас з ідеєю обміняти його на когось іншого?

– Не буду приховувати, особливо в минулому році – тоді були активні наступальні бойові дії – я розраховував взяти поважну персону в полон з того боку, щоб обміняти. Ми брали багато полонених, але рівня Миколи, так би мовити, не було. Ми їх обмінювали на наших солдат. Ми проводили політичні акції під Міністерством. Можемо провидити ще, але я чудово усвідомлюю, що на Росію такі акції не дуже сильно впливають. Під Посольством, і так далі – вони на це не реагують. Але, дасть Бог, може якогось із керівників «ДНР», «ЛНР» візьмем в полон, тоді можна буде поміняти.

– Виглядає таким дивним збігом. Викрали 17 березня, 24 вбили Сашка Музейчука, який теж був із лідерів УНА-УНСО, як і Микола. А між цими двома подіями відбувся з’їзд, на якому вона була перейменована і Ви стали фактично лідером і партії також.

– Це була ідея Миколи.

– Він Вам запропонував?

– Да. У нас було багато партій перейменувати, пропозицій було дуже багато. Але Микола на цьому стояв і з Сашком Білим буквально перед його смертю – за два дні до тих подій в Києві він був. І ми чудову багатогодинну розмову з ним мали. Я його знав ще давніше, як і Миколу. У нас були дружні стосунки. Це ті стовпи, на яких і я тримався на тому ж Майдані. Вони почали вибивати тих хлопців, які в «Правому секторі» могли би набагато краще працювати ні навіть зараз. Це був удар по всій організації.

– Є люди, які говорять, що Ви фактично захопили владу, позбувшись конкурентів – людей, які давно були в цьому правому русі.

– Той же Микола ініціював те, щоб я очолював той процес, бо по сьогоднішній день я вважаю не політиком, а все ж таки солдатом. Набагато легше там на фронті, ніж тут у політиці. Та й уваги приділяю більше цим питанням. Звинувачувати можна в чому завгодно і як завгодно. Росія мене теж звинувачує у всіх гріхах. І я в розшуку в Інтерполі по сьогоднішній день. Нічого дивного немає в таких звинуваченнях. «Недоброжелателей» у нас дуже багато.

– Чому так сталось, що патріот України, який був теж кістяком, відійшов після Майдану від «Правого сектора», створився «Азов», якщо говорити про військову складову. З УНСО скільки людей зараз є у Проводі «Правого сектору»?

– З УНСО це безпосередньо рух «Вольф» – Валерій Воронов – один із найстаріших членів Проводу. І Андрій Бондаренко – це ті, що лишилися.

– Частина відкололася все ж таки?

– УНСО – легендарна структура. Я їх люблю і поважаю. Ой гімн УНСО стоїть у збірнику пісень. Але організація дуже непроста. Костя Фурса прийняв рішення піти з «Правого сектора», це його було рішення, але це не було якесь виштовхування. Якби Микола був, як мінімум, я переконаний, засудив би. Не маю в тому жодного сумніву. Зараз процес дуже непростий, велика частина УНСО хоче повернутися до організації «Правого сектора».

– А «Патріот?»?

– З Андрієм Білецьким у мене дружні стосунки по сьогоднішній день. Він обрав свій шлях. Знову ж таки, не було жодного виштовхування. Вирішив піти у структуру МВС, створив там військовий підрозділ. Ми не заперечували, направили туди багато людей, хто мав бажання. Коли в Верховній раді ми зустрілися, абсолютно дружні нормальні стосунки. Коли він вийшов з тюрми, ми допомагали всім чим можна. Я особисто очолив колону, яка озброєна виїхала з Києва. Ми їхали там на звільнення, зустрілись на межі областей. Андрій завжди говорив, що хлопці, я з вами був, є і буду. Негативних розколів в історії «Правого сектора» не помічаємо. Люди обирають свій шлях. «Правий сектор» створювався як рух, як площадка. Кожен може іти своїм шляхом – це не заперечує дружніх стосунків, позитивних моментів.

– Ви не відчуваєте якогось втраченого моменту? Коли був Майдан і після нього – влади практично не було. А потім всі трохи розійшлися. До Вас ходив Порошенко в готель «Дніпро», до речі, це правда?

– Для нас це не був втрачений момент. Кожного тижня зустрічались?

– Він приходив? Про щось просив?

– Ми спілкувалися про все. Якоїсь допомоги і всього іншого він не просив. Коли ВВшників виводили, ми зблизилися, так би мовити. Після виборів життя, звичайно, вже було інакше. Ми не так часто зустрічалися. Можемо знаходити спільні моменти.

– Але він приходив до Вас чомусь. Він до Вас, не Ви до нього.

– «Правий сектор» все ж таки був революційний фактор і вагомий. Не тільки він приходив, маса людей приходила. Саакашвілі теж приходив. Дуже багато хто, тут нічого такого немає.

-Він просив, щоб Ви йому допомогли з підтримкою на виборах мера Києва?

– Про мерські вибори взагалі не йшлося. І він і я висунулися на президентські вибори. Йому підтримка «Правого сектора» не була потрібна, у нього своя електоральна маса була. Ми говорили про дуже предметні речі. Мене вже тоді цікавило розгортання бойових підрозділів. Про вибори геть не йшлося.

– Хто ще приходив?

– Дуже багато. І Юра Луценко приходив. Черги стояли, графік розписаний був дуже. Ми і зараз спілкуємося, які б не були політичні позиції. Коли я в Києві, спілкування все одно відбувається.

– А правда, що Ви були на підписанні. Коли Янукович зустрічався?

– Ні, не правда. З Януковичем один раз зустрічався, він же пропонував так само, що я долучився. На що я заперечив і вийшов живим. Для мене це було важливо. Після того вступав з трибуни і сказав те, що я йому говорив: зброю не складем і стояти будемо до кінця.

– Повертаючись до Миколи, ви з ним давно знайомі? З дев’яностих? В яких ви були стосунках?

– Ми належали до різних організацій, але при всьому з 96 року були знайомі.

– Це було конкурентне середовище між «Тризубом» і УНСО?

– Хіба на самих початках. До мене приходи Руслан Зайченко у 95-му, січень місяць здається. Перше знайомство з УНСО було. Бо я шукав, коли в Дніпродзержинську жив, так само що його творити – це один із варіантів був. Хлопці приїздили зі мною. Я свій шлях обрав, вони – свій. Але зберігалися дружні стосунки з усіма. Так і жили. Майдан нас знову звів. Як і попередній Майдан у 2004 році, коли працювали разом. З одного боку, можливо якась конкуренція, тому що національно-патріотичне середовище воно обмежене. І ця конкуренція була дуже формальна. Ми маємо такий пласт праці, що тут кожному знаходилась завжди справа і всі ці роки, мабуть з 95-го, не було жодного конфлікту. Хлопці займалися, допомагали, я допомагав.

– Вас завжди курувала СБУ, правда?

– Це не можна було назвати куруванням. До кожної організації у відділі захисту національної державності звичайно були свої люди, які курували певні якісь питання. Але це не була віддача наказів, тим більша оперативна розпрацьовка. Що УНСО, що «Тризуб» проходили оті репресивні шляхи курування. Нам вдалося зробити хороші речі, бо багато офіцерів ставали на патріотичні основи, бо бачили, що це не ідіоти, КГБістькі офіцери. З Миколою так само, він контактував с СБУ на високих рівнях. Він їм нав’язував правила гри, а не вони йому. Так само, як і ми намагалися і нам вдавалося.

– Юрій Тандіт мені розповідав, що він дуже допомагав «Правому сектору» під час Майдану. Що він займався інформаційною діяльністю для Вас. Ким він був?

– Він долучився після Майдану до нас. Тижні два-три приблизно. Хороший чоловік, він займається обміном полонених. Я поважаю цю роботу, безумовно. Микола казав, Дмитро, давай – під ті вибори. І Тандіт теж тоді підключився. Працювали деякий час з ним. І по сьогоднішній день контакт є. І Василь Грицак. Він з Майдану намагався допомоги порадою. Він тоді був в резерві. Зараз дуже активна співпраця. Якби побільше було таких офіцерів, як Грицак, Мукачев і подібних ситуацій може б і не було. Дуже багато у державних структурах людей, які працюють на іноземні структури, на Росію. Намагаються спровокувати якийсь конфлікт всередині держави. Грицак розуміє це і нейтралізовує, наскільки може. Чистки в СБУ, які він проводить, скільки агентури, скільки хабарників. Я не пригадую за 23 роки, щоб така масова чистка відбувалась на рівні полковників і всяких інших. Якби офіцерів таких було більше, нам було би легше воювати.

– Він вашим мукачевським хлопцям допоміг?

– Ніхто нам не допомагав. У нас так багато підозрюваних в злочинах на вищих державних рівнях. Я думаю, найбільше злочинців в державі. Я взагалі не знаю тих людей. Це правда, інакше я сказати не можу.

– Ви керівник організації, маєте дбати про ї обличчя.

– Я провідник. Провідник відрізняється від керівника тим, що я веду по стратегічних і оперативних лініях. Я не віддаю безпосередні накази на якусь область, у мене є люди, які курують певні напрямки. У нас є Добровольчий український корпус, Андрій Стемпіцький власне командує своїми підрозділами. Андрій Тарсенко здійснює політичний.

– Він зараз на місці Карпюка?

– Тоді ще не було таких призначень, структура була неоформлена практично. Я можу їм віддати певні якісь накази, але не перестрибую через голови. Вони знають людей, знають специфіку.

– Ваша порада, як провідника була би якою? Мені здається, було б правильно піти на судовий процес.

– Хлопці вже зробили певні кроки в цьому напрямку. Але ні безпеки, нічого іншого ніхто не може гарантувати.

– Боїтеся, що його вб’ють?

– Не виключено. Банда, що на Закарпатті є. Дуже елементарно таке може бути. Це їхнє рішення. Вони вийшли звідти, розумію, що вони були ліквідовані. Закарпаття – це таке «удільне князівство» зі своїми законами. Вони не мають відношення до законів України. Та і в Україні вони не дуже діють. Бачили, як Генпрокуратура порушила справу про тероризм, незважаючи на висновок СБУ, що тероризму в їхніх діях немає. Розумієте, тероризм – це, відповідно, вогонь на ураження. Хлопці вийшли і десь перебувають. Я знаю, Радикальна партія зареєструвала постанову про звільнення від кримінальної відповідальності учасників мукачевських подій. Про таку формальну амністію я говорив ще на брифінгу одразу після тих речей. Я думаю, тим шляхом можна було б піти, бо то ж не бандити, реально патріоти, бійці, які воювали. З тою мафією, я ознайомився на Закарпатті, то справді жах. В мене на Дніпропетровщині такого нема.

– Все ж таки загинула людина, чимало кримінальних справ за попередні роки на них.

– Ситуація в державі така, що можуть дуже сильно радикалізуватися. Люди гинуть на превеликий жаль. На Майдані гинули ще в січні. Але при тому всьому злочинна Верховна рада, і вони йшли на певні постанови, амністії. Зараз ситуація набагато гірша. Тут зовнішній ворог, качають ситуацію в державі СБУшники, ГРУшники і всяка інша мразь по повній програмі. Просто на межі зникнення держави. Щоб не давати приводів для розкачки ситуації, бо радикальний елемент нікуди не дівся з Майдану. Вони мають власну життєву позицію, не терплять несправедливості. Щоб стабілізувати ситуацію, можна піти на такі кроки.

В чому звинувачують Порошенка в нашому патріотичному середовищі? Практична ліквідація добровольчого руху, волонтерство – заганяння їх невідомо куди. Тут Президент міг би робити кроки назустріч у певних речах, щоб хоча б спростувати, що не хоче ліквідовувати добровольчий рух. Коли реєстрували законопроект про ДУК, не виходили ж власних інтересів.

Усвідомлюємо, що потрібна певна легітимізація добровольців, як суспільного явища, тому запропонували цей законопроект. Коли йдеться про цей законопроект, ми вважаємо, що революція, вона має відбуватися в дуже конкретних площинах. Є площина національної безпеки і оборони. Законопроект про ДУК, що базується на найкращих європейських традиціях і на українських козацьких традиціях, це можливість дати позитивний вихід енергії всім добровольцям, які є. Вони формуються у певні підрозділи по областях, всі на обліку в держави. Це з’єднання підпорядковано головнокомандувачу. Його можуть використовувати ід час війни ЗСУ, під час АТО (справжньої АТО), СБУ, МВС, ДСНС в своїх площинах. Це дуже хороша формула, коли люди не будуть кричати, що нас не поважають, не знають, не хочуть визнати. Це реальна можливість дати людям конструктивний вихід із ситуації, що склалася. Обмеження, як, наприклад, в Естонії. Якщо на п’янці попадається хтось із еліти, не може він далі бути.

– Може із зброї стріляти за тисячу кілометрів від фронту з кулемета?

– Це погано, я про це говорив, але там своє удільне князівство, коли бандити провокують на такі речі, а була спецоперація.

– Але ж вони їхали 45 км. З кулеметом напоготові?

– Я вже говорив, це погано. Так не мало бути.

– Якесь дисциплінарне стягнення?

– Так ми ж не маємо поки з кого стягувати.

– Якісь методи змінилися щодо вивозу зброї з фронту, покарання? У Вас всередині організації?

– Ми зараз проводимо свою внутрішню спецоперацію по виявленню фактів незаконного переміщення зброї з фронту в тил. Наказ такий я видав 17 серпня минулого року, що не можна ні в якому разі, щоб зброя йшла в тил. Навпаки. Якщо щось є – давайте, на мне вистачає ні автоматів, ні кулеметів. Але ці хлопці закарпатські вже приїхали дуже добре оснащені зброєю. Це ж кордон і революція. Там брали хлопці обласні управління, СБУ, міліції. Озброювались звичайно ж. І це закономірно. Хоча кримінальні справи по сьогоднішній день є по Івано-Франківську. Не тільки «Правий сектор» був, там громада ціла пішла. Незважаючи на позитивний, здавалося б, розвиток подій, кримінальні справи все одно є. Вони ж розуміли ще одне. Бандитське середовище там пов’язане повністю з міліцією. І воно озброєне набагато краще, ніж наші хлопці навіть. Там частина зброї була легальною, а частина нелегальною, на превеликий жаль. Цю зброю вони мали ще до наказу, який я видав. Зараз ми проводимо. Якщо би виявлялося, воно все буде привезено в зону АТО. Легально – раді Бога – ми взагалі за те, щоби..

– Що відбувається з людьми вашими з ДУКу, яких ви зловили на тому, що вивезли зброю?

– Не будемо конкретизувати. У нас є певні дисциплінарні покарання.

– Конкретно можете сказати, які?

– Ні, не можу. Навіщо? Кримінальна стаття (сміється).

– Подія під Радою 31 серпня теж, про що говорять експерти, теж наслідки безкарності, наприклад щодо мукачівських. Можеш підозрюватися у злочині, втекти в АТО і нічого не буде. Так можна кинути і гранату.

– Кидати гранату під Раду – ідіотизм, як мінімум. Або злочин, який спровокований якимись певними речами. Треба «зрить в корень». Чи кидали би ті хлопці ті гранати, якщо вони не агенти якоїсь ФСБ, а люди, які мали свою позицію, якби не провокувалися ці люди діями влади. Звичайно ні. Важелів впливу на ситуацію дуже багато. Це не диктатура, не закони 16 січня. Можна впливати. У мене теж гарячих голів багато: «Всі на Київ» і так далі. І це буде розгортатися ще обов’язково. З тою економічною ситуацією в державі, з тою несправедливістю теми влади після революції. Радикалізм у країні буде тільки наростати. Тут треба з розумінням ставитися.

– Ваші «гарячі голови» можуть принести гранату у Київ?

– Поки що Бог милував. Але, як зараз «Свободі» закидають, вони винні і так далі. Якщо в СБУ затримали багато полковників, підполковників за останній час, це винна вся СБУ і потрібно її розпустити. Так само, якщо хлопець належить до «Сокола» по інформації, що я бачив, це ж не значить, що всі погані. Там на фронті зовсім інший світ: там є біле і чорне. Ти не думаєш про політичну доцільність, ти бачиш ворога і у нього стріляєш.

– Але те, що ти фронтовик, не виправдовує злочин.

– Безумовне, не виправдовує. Важко уявити мені себе, або когось іншого, які би у беззбройних людей з палками кидав би гранату. При цьому, коли тут купа жінок. Це як мінімум ідіотизм.

– А якщо людей підозрюють у злочині, а їх покриває вся організація, наприклад про мукачевських хлопців, яких покриває «Правий сектор».

– Я не покриваю.

– Ну вони ж там на позиціях ДУК «Правого сектору».

– З чого ви взяли? Нас на фронті не має, на яких позиціях.

– Ви зараз лукавите і виглядає некрасиво. Всі глядачі будуть знати, що Ви тут неправду сказали.

– Знаєте, я ніколи не опирався на думку народу. Мені мої рейтинги не дуже.

– Розкажіть про Ваш Референдум. Як ви до нього готуєтесь, що вже зроблено.

– Зроблено доволі багато. І ми розуміємо, щоб іти на референдум, треба іти з переможним результатом. Закон дуже важкий по проведенню Референдума – сто тисяч підписів в двох третинах областей. Зараз проводимо нараду як раз по Референдуму по цьому з керівниками обласних організацій. Розуміємо, що нам доволі важко виконати це без підтримки політичних союзників, просто силами «Правого сектора». Але ця ідея існує і ми будемо далі її проводити. Оперативні штаби розгорнуті в більшості областей України. Зараз підраховуємо, чи зможемо ми зібрати по сто тисяч підписів в конкретній області. Доповідають нам результати цієї роботи. Ми свідомо зробили паузу, тому що у серпні проводити політичну діяльність було б недоцільно. Зараз плануємо об’їзд по всіх областях, збори громади в обласних центрах. Роботи дуже багато, тим більше ми не ставили часових рамок. Важливо щоби влада відчувала пряме народовладдя. Якщо влада не буде дослуховуватись до думки народу, ми її змінимо. І не обов’язково в силовий спосіб. Ми бачимо, що твориться в державі.

– Хтось іде на місцеві вибори?

– Рішення прийнято не іти на вибори «Правим сектором». Не бачимо ми ніяких важелів впливу на ситуацію загальну в Україні. Тим більше, дуже короткотривалий термін цих місцевих влад. Ми не маємо тих ресурсів фінансових. Ми на Референдум шукаємо ресурси і тут найголовніше будь не гроші, а ідейні люди, які прийдуть працювати. Нас цікавить широка пропогандна кампанія. Вже і листівки вийшли, воно іде.

– Не думаєте, що «Правий сектор», який говорить про Референдум, що відбудеться невідомо коли, граєтесь на руку тим силам, які перебивають позиції до партій владної команди? Я маю на увазі наприклад Коломойського, інші сили.

– Я думаю, що у будь-якій нормальній державі, де не узурпована влада, має існувати і опозиція, і провладні сили. Тим більше, що «Правий сектор» одразу після революції себе вважав опозиційною силою. Ми не маємо якихось спільних політичних проектів ні з «Уропом», ні з Радикальною партією.

– Андрій Артеменко, який в Радикальній партії, в Вашій команді чи ні?

– Ні, він пішов з «Правого сектору» влітку минулого року і не належить до «Правого сектору» в принципі. Я виступав і виступаю проти будь-яких угод з Москвою, проти Мінських угод. Якщо така ж позиція у Радикальній партії, у Самопомічі, це не значить, що ми дуже об’єднані, ми просто з однаковою позицію. Якщо б Радикальна партія, Самопоміч, БПП підтримали б наш Референдум, ми розглядаємо такі варіанти, хай підтримують. Але якісь політичні альянси, блокування ми не розглядаємо взагалі. На з’їзді було оголошено, що ті люди, які не є функціонерами, не займають якісь посади у «Правому секторі» будуть іти по списках державницьких сил, вони мають право. Ми нікого не тримаємо, ідіть собі. Нас цікавить зміна системи влади, а і місцеві вибори не вирішують питання зміни системи. Тому не є принциповими.

– Чому Ви не ходите в Парламент скажіть ще?

– Я на лікарняному.

– А на війну коли поїдете?

– Думаю, на наступному тижні вже буду на «передку».

– З якими силами, якщо там «Правого сектору» немає?

– Я один повоюю.

/ Настя Станко, Олександр Назаров, Ілля Безккровайний

hromadske.tv

Напишіть відгук