Як завжди в далеку путь ми поїхали з християнським благословенням.
Пибуття, та перший день роботи, «Айдар» та фронтові зустрічі.
25 жовтня у неділю коли вся Україна голосувала, ми з водієм Василем Бембеном прибули на нашу базу в місті Костянтинівці Донецької області. Ранком 26 жовтня почалося розвантаження. Едуард Хатмуллін наш координатор по зоні АТО, вже ретельно підготувався до прибуття допомоги з західної України. Наші побратими з Донбасівського відділення що незважаючи ні на які труднощі кожного дня працюють по фронту, вже чекали… Я вже писав що ми опікуємось більш ніж тридцятьма з’єднаннями та підрозділами, тому справжній волонтер буде працювати незважаючи ні на труднощі, ні на вибори ні на ще там щось. Зрозуміло що методика викристалізувана такими важкими рейдами минулого 2014 та 2015 року нашими координаторами Василем Коньком, Едуардом Хатмулліним, Володимиром Каніщевим та й і всім загалом групи дається в знаки і ми вже при завантаженні і розвантаженні фасуємо допомогу. Щоб на базі якнайшвидше завершити процес розгрузки. Овочі, наприклад, складаючи на нашій базі в зоні АТО утеплюємо (щоб не померзли, вночі приморозки), складаємо графік відвідин підрозділів (до кого ближче до кого дальше). Розвідуємо і прокладаємо нові маршрути, не секрет що конфігурація позицій трохи помінялась. І хлопцям на нових місцях дислокації доводиться знову починати все з «нуля», бліндажі, траншеї сполучення інженерного забезпечення позицій тощо. І знову як і минулого року поряд з ними у допомозі стає брат волонтер. Там.., кат його мамі, немає утеплювача для обладнання бліндажів там не вистачає матраців, там пічок «буржуйок». Едуард та Василь завжди кажуть таке враження що в нас «дежавю» або осінь 2014 року, знову дзвінки там не має того, там не має того… Державна система не дуже дбає за дрібниці, як то хімію для боротьби з гризунами, круги до пилок «болгарок», надійний шанцевий інструмент. Турбування про війська на польових позиціях, шановні панове генерали це не тільки вчасна подача боєприпасів, інспекції, та вичитування командирів за недоліки. А безліч дрібниць що потрібні солдату і молодшому командиру в «полях»: блокноти, знову оптика спостереження (не тільки в елітних підрозділах), військова форма на «підмінку» (для роботи з бронетехнікою, штатна ж нищиться на раз два), казани, посуд, тканина для чищення стрілецької зброї (холоди та тумани вже наступили в козацькому степу… мушкети ще предки заповідали чистити щовечора у таку погоду, бо перед ворогом без курків залишишся…), список може бути безкінечним. Завжди, отак то об’їжджаю позиції, чи то з Василем чи з Едуардом і думаю:- Ну.., і де ж ваші глибинні реформи в постачанні…(«сяку таку дивізію» це так по солдатському щоб не сказати моцніше…). Ну і дорогі побратими Бійці, залишайте трохи своїм наступникам (зміні що прибуває після вас на старі позиції), те що не потрібно забирати на бази та додому, волонтер не мільйонер, на все по новій не старчиш, і начальство не все довезе.
Тепер трохи про перший день розвозу. Ще розвантажувалась «фура», а Едуард Хатмуллін вже здзвонився з підрозділом батальйону «Айдар» і згодом завантаживши наш «грузовичок» (картопля, тушонки, теплі речі, ну ви зрозуміли все по безкінечному нашому списку навіть вікно з шибами і двері для облаштування «польового» житла в якісь розбитій хаті…) «погнали» до бійців. Одразу скажу що цей день був для мене двічі приємною несподіванкою. На черговій позиції один з молодих бійців так пильно приглядається і каже:-Лесі Українки…Тернопіль…останній поверх. Дядьку Ігор, я ваш сусіда, з тої ватаги хлопців яким ви деколи даєте прочухана але завжди з повагою здороваєтесь з нами, хоч ми трохи вредні. Що тут скажеш… в мене мимохідь трохи сльози не виступили на очах…Обнялись. Ти як тут.., давно (питаю). Та.., каже, вже з осені минулого року офіційно оформився і, о так-то, потроху воюю. А ви все возите, пишите- читав, читав.., теж так би мовити «воюєте»…Так що добра в нас молодь, а мого сусіду звуть Андрій Гуран. А я навіть не знав що він там. Класний в вас товариш, хлопці земляки, справжній. Його командир теж виявився моїм знайомцем, я ніколи не забуду як він впевнено командував ще на Майдані, в диму і пострілах на Грушевського та Інституській. Старий ветеран ще «афганської», недарма і позивний «Бача», хлопці в нього підтягнуті, кругом порядок, по діловому конкретний, справжній «батько отаман та добрий командир». Разом з моїм волонтерським командиром Едуардом обмінялись позивними та контактами, вирішили по діловому швидко що потрібно в першу необхідність що в другу. Ми розвантажились і поспішили повернутись назад на базу. Треба було готуватись до від’їзду з «фурою» додому. На останок сфотографувалися і з «Айдарівським» прапором і без. А ще я передав «айдарівцям» дитячі малюнки та листи з класу донечки Василя Конька, що в 29-ї школі Тернополя, читачі пам’ятають що у тому класі ми з Василем були в дітей на уроці (читай попередні репортажі новин). Дорогі діти, бійці задоволені вашими подарунками, пишіть та малюйте ще!
Перед від’їздом Едуард показує мені БРДМ на подвір’ї, нашої бази… Ну як тобі (питає), кажу, те гей би нічого. Ага.., каже нічого, «прожорливий жуть». Історія така, в підрозділ 93-ї бригади до «кіборгів» танкістів ми пам’ятаєш дали джип NISSAN Patrol броньований. А вони нам «цивільно подарований», а не штатний БРДМ- він же бензин «жере що крокодил-сепаратюга» 47 літрів на сто кілометрів. Коротше кажучи будемо з нашими умільцями переробляти на дизель, ще й станину під ДШК на верх доставимо, зробимо повноцінну бойову одиницю, ну а потім сам знаєш віддамо пацанам, в кого з технікою туго. Так-так дорогі читачі це вже кредо нашої групи в першу чергу допомагати тим хто реально на «передку», днями та ночами захищає Україну. Хотілось би звичайно щоб так робили і інші волонтери та командування. Ваші подарунки «авто», та інших засобів для другої лінії оборони, можуть зачекати, це моє тверде переконання.
Коли вже майже сутеніло на нашу базу прибула група «Евакуація 200» (для тих хто не знає, це ті хлопці що займаються розшуком останків загиблих героїв російсько-української війни на Донбасі) бойовим водієм в них Василь Рогоза («Дядя Вася»). Він кілька разів ганяв «фури» наших рейдів на Донбас. А тепер вирішив долучитись і такою працею:-Не можу сидіти дома коли молоді «пацанята» тут…Так що Ігорку не забувай що «Дядя Вася» тепер на Сході, привози допомогу, та й передавай привіт моїй «спасатєльній» станції на озері і усьому Тернополю. Ми ж з тобою в морських «тєльняшках» ходимо…
Завантажили ми і «Дяді Васі» з хлопцями продуктів, картоплі, мінеральної води тощо. Армія яка дбає про своїх загиблих є справжньою армією, так ще Госпітальєри говорили у Хрестових походах.
До слова у той перший день поки ми з Едуардом їздили до «айдарівців», продукти та іншу допомогу наші волонтери ще доставили до 42 батальйону 57 бригади та Красногорівського сільськогосподарського технікуму.
Шлях додому на «перекладних», для мене не був легким. Добирався після поломки «фури» і електричкою до Білої Церкви і швидкими потягами, і «попутками» майже як в доброму «вестерні». Усім хто допоміг і черговим по вокзалам, і водіям щиро дякую, допомагаючи волонтеру ви допомагаєте і бійцям на фронті. Тепер це вже дві сторони «однієї медалі» волонтер та боєць. Треба щоб і вищі чиновники це розуміли та допомагали нам в роботі. Колись можливо у книзі опишу красномовніше («таку, сяку дивізію…»). А хлопці з Донбасівського відділення «прогрівають мотори машин», передова чекає. 19-й рейд не завершено, кожен тиждень йде розвіз по важким фронтовим дорогам на «передок». Подробиці згодом. Бувайте…
Тернопіль-Донбас-Тернопіль
Ігор Крочак, прес-секретар волонтерської групи ГО “Схід та Захід єдині” (фото автора)
28 жовтня 2015 року
