У Тернополі місцевий водоканал періодично труїть все живе в річці Серет, скидаючи “очищені” стоки. В наших сусідів ситуація кардинально протилежна.


Під час минулотижневої навчальної сесії в школі CANactions вдалося побувати на каналізаційних очисних спорудах в Івано-Франківську і тепер хочу трохи розказати про побачене. Думаю, це буде особливо корисно почитати тим, хто вважає унітаз порталом у паралельний вимір, в якому безслідно зникає все, що туди кинути.

1. Це нутрощі насосної станції у одному з житлових районів. Вдень тут стояла тиша – насоси працюють лише вночі, коли електрика є дешевшою, щоби закачати воду у великий підземний резервуар на пагорбі, звідки потім вона, наче з водонапірної вежі, поступає у довколишні будинки.
2. Поряд будують нову, більш потужну насосну станцію з власним аварійним резервуаром.
3. Але головною метою екскурсії була станція очистки каналізаційних стоків у селі Ямниця, що на північ від Івано-Франківська.

4. Робоче місце головного інженера. На монітор виведено інформацію про роботу всіх систем. В штатному режиму всім керує автоматика, але при необхідності оператор може втрутитися у процес.

5. Завдяки рельєфу, стоки самотьоком потрапляють на станцію і першою їх зустрічає ця засувка, якою регулюється потік стоків, який йде далі на очистку. Засувок фактично дві – одна робоча, друга для підстраховки.

6. Далі стоки подаються на грубу очистку.

7. Ці сітки вловлюють всі памперси та тампакси, що припливають сюди. Коли сітка заповнюється та починає погано пропускати воду, автоматика вмикає двигуни, прокручуючи її. Сміття висипається на транспотер і далі ним подається у контейнер, який згодом відвезуть на сміттєзвалище. Пахне там, до речі, не настільки сильно, як можна очікувати.

8. В іншому приміщенні стоять насоси шведського виробництва, що качають стоки далі.

9. Нагорі над насосами.

10. Довкола чимало керуючої електроніки. Є пристрої корейського, тайванського, японського та німецького виробництва. Монтажем та відлагодженням всієї цієї машинерії займалася (і продовжує займатися зараз) польська компанія. Для реалізації проекту місто брало позику світового банку.

11. Далі стоки потрапляють у “пісколовку” – великий бетонний басейн, вздовж якого по черзі їздять туди-сюди дві установки, що висмоктують з води пісок та мул, які пройшли крізь грубу очистку.

12. Ці половинки працюють по черзі двадцятихвилинними циклами.

13. Далі зібраний пісок висипається у контейнери.

14. Та розрівнюється бульдозером на території поряд для просушки.

15.

16. В процесі висихання на цих полях починає проростати найрізноманітніша рослинність – від гарбузів до помідорів, насіння яких потрапляє туди разом з іншими дрібними частками. З’їв хтось салат на вечерю, сходив в туалет, а помідорна насінинка взяла, та й проросла, пройшовши по трубах.

17. Тим часом, вода, очищена від помідорного насіння, потрапляє у відстійник, де важкі частки, які все ще залишилися у ній, поступово осідають на дно.

18.

19. Відстояна вода переливається через край відстійника та тече далі.

20.

21. Поряд можна побачити старі відстіники, що наразі не працюють. Нові, діють за тим же принципом, але зроблені значно акуратніше і всі металеві елементи виготовлені з нержавійки.

22. Після відстійників стоки потрапляють на бактеріальну очистку, де крутяться по колу, поки спеціальні бактерії поїдають органіку, що залишилася в них.

23.

24. По блакитних трубах вглиб подається повітря, без якого корисні, але ніжні, бактерії дуже швидко загинуть.

25.

26. Компресори для подачі повітря знаходяться у цій будівлі.

27. Поряд з новими економічними компресорами стоять в резерві і старі. Зараз вони не використовуються, але при необхідності їх можуть запустити.

28. Сенсорна панель керування.

29. Транспорт когось із працівників.

30.

31. Рівень кисню у воді контролює автоматика. До речі, великі проблеми бактеріям-чистильщикам створюють миючі засоби та пральні порошки з фосфатами, використання яких давно заборонене у Євросоюзі, але все ще дозволене в нас.

32. Пройшовши бактеріальну очистку, стоки потрапляють у наступну чергу відстійників, де має осісти все те, що проскочило крізь всі попередні стадії очистки.

33.

34.

35. Тут стоки візуально виглядають вже цілком чистими, і їх вже можна називати водою. Склад стоків на виході з очисної станції постійно контролюється електронікою (дані фіксуються раз на годину) і, як кажуть працівники станції, вода на виході за складом є навіть чистішою за ту, що забирається з річки на водозаборах вгору за течією. Сподіваюся, так і є.

36.

37. І фінальний акорд – та сама труба, з якої виливається. Кажуть, на ній полюбляють сидіти рибалки.

38. Трохи бентежить ця жовтизна ближчи до труби, але можливо це якийсь оптичний ефект.

39. Великою проблемою очисних споруд є відстійник з фільтратом з полігону побутових відходів. Це болото, сильно розбавляючи, поступово пропускають через всі цикли очистки, але резервуар, обмежений земляною дамбою, наповнений вже майже до країв.

40. На території чисто та спокійно, кущі пострижені, біля будинків клумби.

41. На одній з будівель висить табличка, яка показує показує рівень води під час повені 2008 року – 193 см.

42. Взагалі ця екскурсія вийшла досить спонтанною. Не маючи жодних точних домовленостей про день та час, я подзвонив до директора івано-франківського Водоекотехпрому (аналог нашого Водоканалу) Миколи Броніславовича Саєвича (на фото праворуч) і був впевнений, що мене делікатно пошлють – про такі плани добре попереджати заздалегідь, а не падати, як сніг на голову. Але, почувши, що я можу їхати “хоч вже”, він після секундної паузи сказав, що заїде за мною за 20 хвилин. Так і вийшло.
Відразу відчувається, що він любить свою роботу – дорогою багато всього розказував та показував. Про створення зведеного електронної схеми всіх міських мереж (у Львові все це досі на папері, якщо шо), про те, як складно пояснити контролюючим органам, чому треба купувати якісну німецьку фурнітуру з багаторічною гарантію, а не дешеву китайську, яка ламається за місяць, про пошук дизайнера для розробки нового логотипу та використання його на всяких ручках-футболках-блокнотах та формі робітників, про автобус який періодично стає в центрі міста та запрошує всіх бажаючих на безкоштовну екскурсію на очисні споруди, після якої багато хто змінює ставлення та починає розуміти, що каналізація це не просто натиснути кнопку змиву, а далі воно якось само потекло.
Сам він постійно ходить з іменним бейджем – “дехто посміюється, але мені не важко, а відвідувач в разі чого відразу побачить, де працівник, а де такий самий відвідувач, як він”.
До речі, ліворуч на фото польський інженер, який займається налагодженням систем та слідкує за роботою щойно встановленного обладнання.
Хм, цей текст, мабуть, схожий на якусь безсоромну передвиборчу передвиборчу агітацію, чекаю на коментарі, що “пост проплачен” 🙂

alex-shutyuk.livejournal.com

Напишіть відгук