Земля завжди була, є і буде залишатися чи не найбільшою цінністю та ресурсом, за володіння яким тисячоліттями точилися війни та лилася кров. В силу своєї природи вона є дуже особливим капіталом, адже прямо або опосередковано бере участь у виробництві усіх товарів та послуг. Більш того, цей цінний ресурс є вкрай обмеженим, оскільки із часом його не стає більше, а зростаючі апетити людства тільки посилюють попит на нього. Але що ж робити, коли вся земля вже комусь належить, а платити гроші за коштовні «морги» поля ні бажання, ні можливості? Відповідь на це питання дуже наочно і чітко сформулював персонаж Михайла Булгакова – покидьок і маргінал Поліграф Шаріков: «Все треба взяти, тай й поділити!».
Сьогодні Тернопільщина, та й вся Україна загалом, переживає часи смути і невизначеності. Суперечливі й непослідовні зміну у законодавстві, неузгоджене впровадження реформ аж ніяк не сприяють впевненості у завтрашньому дні. Пересічним тернополянам важко зорієнтуватися у цій «каламутній воді», чого не скажеш про «вчорашній» криміналітет, який після первинного накопичення капіталу в дев’яностих знову почувається у рідній стихії. Саме тепер для них випав шанс поділити чуже, зробивши його своїм, на сам перед державні землі.
Можливо хтось не в курсі, але вже понад рік питання землі в Україні перебуває у підвішеному стані. Президент повним ходом педалить адміністративну реформу, яка передбачає передачу земель за межами населених пунктів у розпорядження територіальних громад. Разом з тим, гарант підписує закон, яким продовжує мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, а у парламенті зависає розгляд низки надважливих для земельного ринку законопроектів, зокрема проекту Закону №4355 щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування з управління земельними ресурсами, а також проект Закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. А що найважливіше, все це відбувається одночасно із проведенням лавини конкурсів на заміщення керівних посад у новоствореній державній службі – Держгеокадастрі, що прийшов на зміну колишнього Державного агентства земельних ресурсів України.
Користаючись цією ситуацією, тернопільські «ділки» спробували пропхати у крісло начальника Головного управління Держгеокадастру свою людину, яка мала б допомогти їм тихенько роздерибанити залишки державної, а в їхньому розумінні «нічийної», землі. Розраховуючи на фарт і наглість, у звичній для себе манері «бандюки» поперли в наглу, зробивши ставку на Ярослава Коваліва – скандально відомого екс-помічника народного депутата Ігоря Побера. Однак шокуюча некомпетентність Коваліва, його співпраця із Партією Регіонів та очевидний зв’язок із криміналітетом спричинили такий резонанс, що це стало нездоланною перешкодою на його шляху. Після кількох скандалів у Кабміні питання призначення голови Головного управління Держгеокадастру в Тернопільській області вирішили «заморозити», тому до сих пір ця структура працює без начальника, а його обов’язки виконує колишній заступник Павло Бондар, відомий своєю лояльністю до Івана Бабійчука.
Фіаско Коваліва засмутило криміналітет, але «авторитети» звикли тримати удар, а отже не опустили рук. Наразі махінатори вирішивши діяти більш витончено, обравши менш примітну, але від того не менш перспективну ціль – посаду начальника відділу Держгеокадастру у Тернопільському районі, що є розпорядником найбільш вартісної землі, ділянок у околицях обласного центру. Розрахунок був зроблений наступним чином. Своя людина в такому кріслі дозволить швидко відбити витрачені на купівлю посади кошти, а згодом зможе претендувати на підвищення, наприклад до заступника Держгеокадастру області, посада якого досі залишається вакантною. Тобто спланували комбінацію у три кроки: спочатку начальник відділу, далі підвищення до заступника управління, а там і замість Бондара виконувати обов’язки призначать, і що важливо, для останнього кроку не потрібно ніяких конкурсів.
Для реалізації схеми цього разу обрали більш притомного кандидата – Юрія Глушко, який окрім того що має чистішу репутацію, а ніж скандальний Ковалів, ще й пройшов відбір та був рекомендований комісією для зайняття посади начальника відділу. Безперечно, не обійшлося без судової тяганини і звинувачень Глушко у нечесній перемозі, але всі ці дрібниці були швидко залагоджені його впливовими покровителями ще у березні. На шляху до жаданої посади у Юрія Глушко не мало б бути жодних перешкод, але у справу неочікувано втрутились колишні майданів ці та АТОвці. Учасники бойових дій, які безуспішно намагались отримати свої законні земельні ділянки, наштовхнувшись на стіну нерозумінням місцевих чинуш, були просто вимушені розібратися у тонкощах земельної кухні.
Після того, як бійці усвідомили, що вся варта уваги земля вже поділена між «авторитетними» людьми, хлопці спочатку через власні канали підняли в Києві питання обставин призначення Глушко на посаду, а згодом організували чергування біля входу у відділ Держгеокадастру у Тернопільському районі.
Попри те, що наказ № 709 про призначення Глушко начальником відділу вже підписано головою держслужби М. Мартинюком, земельник досі не може з ним ознайомитися і приступити до виконання обов’язків. Вже кілька днів поспіль поблизу входу у приміщення районного відділу Держгеокадастру чергують суворого вигляду чоловіки у камуфляжах. Вони намагаються не привертати до себе зайвої уваги, ввічливо вітаються із перехожими, курять сигарети, час від часу щось жартують поміж себе, але Юрій Глушко знає, що чекають вони там саме на нього. Також про суворих але ввічливих чоловіків вже знає і київське керівництво Держгеокадастру, звісно ж як і криміналітет.
Минулої середи конфлікт між прихильниками та противниками Юрія Глушко почав сягати небезпечного градусу, оскільки активісти повідомили РДА, що якщо земельник спробує зайти у відділ, вони його просто туди не пропустять. Намагаючись уникнути розголосу, чиновники почали давати задньої, шукаючи спосіб переглянути попередні рішення щодо призначення Глушко, а кримінал, у відповідь на те, почав шукати способу дотиснути чинуш, щоб залишити все без змін.
Наразі у відділі Держгеокадастру Тернопільського району поки що немає людини, яка б могла «все взяти, тай й поділити», але чим закінчиться це тихе протиборство поки не відомо, адже жодна із сторін наміру поступатися не має.
