Плануючи прийняти на підприємство (установу, організацію) нового працівника, роботодавець може встановлювати кандидатові випробування з метою перевірки відповідності роботі, яка йому доручається.
Зміст та особливості застосування випробування розкриті у трьох статях Кодексу законів про працю України (КЗпП) – 26, 27 та 28. І хоча загального визначення там немає, неважко зрозуміти, що випробувальний строк – період, протягом якого роботодавець перевіряє відповідність працівника роботі, яка йому доручається. Це приклад тих випадків, коли трудове законодавство захищає інтереси роботодавця. Адже останній отримує право без зайвого клопоту звільнити працівника, який пропрацював певний період, але так і не зміг задовольнити вимоги адміністрації. У свою чергу, це зобов’язує самого роботодавця чітко дотримуватися букви закону.
Призначення випробування не залежить від кваліфікації і досвіду працівника. Його встановлюють, аби визначити придатність до виконання конкретної роботи. Адже адміністрація підприємства повинна бути впевнена, що наймає справді професіонала.
До певних категорій працівників випробування застосовувати не можна. Зокрема, закон не дозволяє призначати випробування:особам, які не досягли вісімнадцяти років; молодим робітникам після закінчення професійних навчально-виховних закладів; молодим спеціалістам після закінчення вищих навчальних закладів; особам, звільненим у запас з військової чи альтернативної (невійськової) служби; інвалідам, направленим на роботу відповідно до рекомендації медико-соціальної експертизи; особам, обраним на посаду; переможцям конкурсного відбору на заміщення вакантної посади; особам, які пройшли стажування при прийнятті на роботу з відривом від основної роботи; вагітним жінкам;одиноким матерям, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; особам, з якими укладається строковий трудовий договір строком до 12 місяців; особам на тимчасових та сезонних роботах; внутрішньо переміщеним особам; при прийнятті на роботу в іншу місцевість і при переведенні на роботу на інше підприємство, в установу, організацію, а також в інших випадках, якщо це передбачено законодавством.
Відповідно до статті 27 КЗпП строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, – шести місяців.
Для встановлення працівникові такого строку випробування необхідна згода профспілкового комітету. Якщо ж такої згоди немає або в організації не існує профспілкового органу, то встановлення строку випробування понад три місяці є незаконним і може бути оскаржене працівником у суді.
Випробування при призначенні на посаду державної служби встановлюється строком до шести місяців (пункт третій статті 35 Закону України «Про державну службу»).
При призначенні особи на посаду державної служби вперше встановлення випробування є обов’язковим.
Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.
У разі незгоди особи з рішенням про встановлення випробування вона вважається такою, що відмовилася від зайняття посади державної служби. У такому разі застосовується відкладене право другого за результатами конкурсу кандидата на зайняття вакантної посади державної служби. Якщо конкурсною комісією такого кандидата не визначено, проводиться повторний конкурс (пункт четвертий статті 35 Закону України «Про державну службу»).
Слід пам’ятати, що до строку випробування не включаються періоди:
• тимчасової непрацездатності;
• перебування в короткостроковій відпустці без збереження заробітної плати;
• перебування у відпустці у зв’язку з навчанням;
• інші періоди відсутності працівника на робочому місці з поважних причин.
Строк випробування продовжується на відповідну кількість днів, протягом яких він фактично не виконував посадові обов’язки.
Суб’єкт призначення має право звільнити державного службовця з посади до закінчення строку випробування у разі встановлення невідповідності державного службовця займаній посаді на підставі пункту другого частини 1 статті 87 Закону. Суб’єкт призначення попереджає державного службовця про звільнення у письмовій формі не пізніш як за сім календарних днів із зазначенням підстав невідповідності займаній посаді.
У разі якщо строк випробування закінчився, а державного службовця не ознайомлено з наказом про його звільнення з посади державної служби, він вважається таким, що пройшов випробування. (Аналогічну норму містить стаття 28 КЗпП).
Якщо результат випробування виявиться незадовільним, то безпосередній керівник працівника повинен направити в адміністрацію відповідну заяву, додавши до неї підтверджуючі документи.
Щоб уникнути суб’єктивізму з боку керівника, остаточне рішення про невідповідність працівника дорученій роботі краще приймати колегіально, спеціальною комісією.
Звільнення з ініціативи роботодавця у зв’язку з незадовільними результатами випробування згідно з КЗпП, проводиться за спрощеною схемою, тобто порядок розірвання трудового договору з ініціативи власника підприємства або уповноваженого ним органу у цьому випадку не застосовується, згода профспілкового комітету не потрібна. При звільненні до трудової книжки вноситься такий запис: «Звільнений у зв’язку з незадовільними результатами випробування, стаття 28 КЗпП України».
Головне територіальне управління юстиції
у Тернопільській області
