Не один день на Тернопільщині жваво обговорювали публікацію обласної газети «Свобода», яку охоче перепостила ціла купа сайтів, під «душероздираючим» заголовком «Стати священиком Роман Півторак вирішив у тюремній камері».
Хто пана Півторака не знає — той, може, навіть розчулився, прочитавши його «щиру» розповідь про численні гоніння і страждання у боротьбі за справедливість та навернення до Бога.
Але хто знає — були шоковані в іншому плані. Бо чотири з половиною роки тому наш герой фігурував у цілій низці скандальних статей та повідомлень зовсім іншого характеру.
Для прикладу процитую «Право-ТБ»: «До суду направлено гучну кримінальну справу щодо організованої злочинної групи з корумпованими зв’язками, жертвами якої стали понад тисяча студентів вищого професійного технічного училища в Тернопільській області. Угруповання складалося з директора ВПТУ (тернопільського №4. — Авт.), його заступника та старшого майстра. Встановлено, що на початку навчального року директор проводив загальні збори батьків учнів, де зобов’язував їх здавати благодійні внески. Випускники ж були змушені вносити кошти за проходження кваліфікаційних робіт. Сума, яку повинен був здавати кожен учень, встановлювалася особисто директором залежно від профілю навчальної групи.
Таким чином протягом двох років зловмисники отримали більш ніж 1 млн. 400 тис. грн. Крім того, «педагоги» ввели ще ряд поборів. Наприклад, підлітків, які висловили бажання перевестися на індивідуальну форму навчання, зобов’язували відмовитися від стипендій та написати відповідні заяви директору училища. У той же час бухгалтерія продовжувала нараховувати їм кошти. 3а таких студентів педагоги отримали майже 180 тис. грн. Як зазначила прес-секретар ГУБОЗ Ірина Лемешева, «мало того, що діти були обкладені даниною, вони ще й використовувалися в якості безкоштовної робочої сили».
Так, учасники ОЗУ неодноразово залучали своїх вихованців до виконання ремонтних робіт замість навчального процесу. Силами студентів відремонтовані медичні кабінети Тернопільської міської комунальної лікарні швидкої допомоги та поліклініки, міського стадіону, а також гаражі, приватні будинки та ін. Зловмисникам висунуто звинувачення у скоєнні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 28 (вчинення злочину організованою групою), ч. 3 ст. 365 (перевищення влади або службових повноважень), ч. 3 ст. 368 (одержання хабара), ч. 3 ст. 209 (легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом), ч. 4 ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем), ч. 2 ст. 150 (експлуатація дітей), ч. 1 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) та ч. 2 ст. 366 (службове підроблення) КК України».
У результаті інкримінованих йому злочинних дій пан Півторак тоді на місяць потрапив до СІЗО, звідки вийшов під велику грошову заставу.
Відтак розпочалась тривала судова тяганина, яка продовжується досі. У своєму останньому газетному «одкровенні» він стверджує, що його «оббрехали», що він «брав участь у двадцяти трьох судових засіданнях, що стосувалися різних аспектів кримінальної справи», і кожне з них виграв.
І навіть те, «що Європейський суд із прав людини 12 жовтня 2017 року своєю ухвалою постановив: щодо Півторака Романа Євстахійовича грубо порушено як українське законодавство, так і міжнародне. А ще — зобов’язав державу Україна відновити справедливість і законність стосовно скасування моєї кримінальної справи».
По коментар щодо «виграних» Романом Півтораком справ «Україна молода» звернулася в прокуратуру Тернопільської області.
Далі дослівно наводжу офіційну відповідь, отриману від прес-секретаря прокурора Тернопільської області Лесі Гурецької:
«Судовий розгляд кримінальної справи стосовно колишнього директора профтехучилища №4 наразі триває. На сьогоднішній день ця особа обвинувачена за ч. 3 ст. 368 (одержання хабара), ч. 2 ст. 150, (експлуатація дітей), ч. 4 ст.191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, вчинені у великих розмірах), ч. 2 ст.366 (службове підроблення), ч. 1 ст. 364 КК України (зловживання службовою особою своїм службовим становищем). Обвинувачення за статтею 365 КК України знято, оскільки стаття декриміналізована. За рештою вказаних статей прокуратура підтримує державне обвинувачення. Інформація, яку поширює дана особа про нібито виправдання його у суді за усіма статтями не відповідає дійсності».
Грубо кажучи — збрехав пан Півторак на весь світ, не побоявшись навіть Бога. Можна б і в Європейському суді підтвердження запросити щодо існування вищезгаданої ухвали, але дуже схоже, що це була б лише марне витрачання часу.
Як відомо, однією з обов’язкових передумов для прийняття заяви там є остаточне завершення судового процесу на національному рівні, а про таке, виходячи з коментаря обласної прокуратури, говорити ще рано.
Та й, знаючи пана Півторака, можна не сумніватися, що якби така ухвала існувала насправді, то її копії він точно не приховував би, навпаки, похвалився б усіма можливими способами.
До речі, чому так довго — вже п’ятий рік! — тривають суди щодо нашого «героя»? У прес-службі обласної прокуратури пояснили це тим, що Півторак робить усе можливе, аби максимально затягнути процес — важко хворіє, вимагає міняти склад суддів і таке інше.
Цікаво, що протягом усього періоду «слабувань, гонінь і страждань» пан Роман вів досить активне світське життя — і на різних культурних та політичних заходах був присутній, і в депутати до облради балотувався (це, до слова, була далеко не перша спроба здобути депутатство якогось рівня), і навіть… у виборах директора тернопільського ВПТУ№4, iз посади якого його свого часу скандально звільнили, брав участь.
Можна знайти в інтернеті і сліди його діяльності як керівника Тернопільського обласного осередку Українського козацтва.
Зокрема, на сайті Тернопільської єпархії УАПЦ оприлюднено лист на ім’я предстоятеля УАПЦ блаженнішого Макарія, митрополита Київського і всієї України з проханням від імені організації розглянути кандидатуру архієпископа Чернівецького та Хотинського Германа (Семанчука) на посаду керуючого Тернопільською єпархією УАПЦ.
Наразі важко сказати, випадковий це збіг чи ні, але саме цю духовну особу пан Півторак згадує і у своєму останньому газетному «одкровенні»:
«Влітку 2017 року архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман висвятив мене в диякони. Сан ієрея отримав із рук єпископа Ужгородського і Закарпатського Кирила. За той короткотривалий час я, виконуючи доручення очільників Православної церкви, вже став протоієреєм. Нині я служу разом з єпископом Ужгородським і Закарпатським Кирилом безпосередньо в храмі міста Ужгород. А ще я виконую доручення щодо розбудови православної церкви. Працюю у всіх регіонах країни».
Досить швидка духовна кар’єра для людини, яка навіть жодної духовної освіти не має і над якою висить аж п’ять кримінальних статей, чи не так?
Але особисто автор цих рядків абсолютно не здивується, якщо незабаром виявиться, що ніякий отець Роман Півторак у жодному ужгородському храмі не служить, якщо служить десь узагалі.
Бо недавно на тернопільському сайті ternopoliany.te.ua з’явилася (правда, без посилання на джерела) інформація такого змісту: «Архієпископ Чернівецький і Хотинський Герман 5 жовтня 2017 року видав церковну заборону, в якій ідеться, що священик Роман Півторак забороняється у служінні. Колишнього директора училища №4 імені Паращука у Тернополі Романа Півторака «забракували» у служінні через те, що священик без пояснення не з’явився до місця служіння у Чернівецько-Хотинській єпархії».
Без коментарів, так би мовити… А насамкінець дозволю собі прокоментувати ще один уривочок із розповіді «наверненого» пана Півторака:
«Народився і виріс я у багатодітній сім’ї на Теребовлянщині. Виховували нас у строгості, а ще — за християнськими канонами. Тож з дитинства знав, що Бог і Україна — понад усе. Подорослішавши, вступив до Львівського університету ім. І.Франка, закінчив історичний факультет. З того часу все моє життя було пов’язане з педагогічною галуззю».
Знову гарні і начебто правильні слова, але і тут Роман Півторак покривив душею, соромливо замовчавши, що були ще в його житті і роки роботи у відділі пропаганди Тернопільського обкому комсомолу.
Та не абиким, а керівником лекторської групи, яка активно займалася атеїстичною пропагандою і агітацією…
Опоненти можуть мені закинути, що і це можна зрозуміти — такі тоді часи були, мовляв, а людина, може, тепер прозріла, розкаялась, переосмислила, вирішила гріхи свої перед людьми і Богом спокутувати.
Цілком згідна! От тільки в такому випадку аж ніяк не займаються неправдивим самопіаром на весь світ.
А то виходить , як у тому анекдоті: «Ви, отче, або труси вдягніть, або хреста зніміть!».
Автор статті – Світлана МИЧКО
(газета “Україна молода”)
