Опитані експерти переважно характеризують Євромайдан як Революцію Гідності: виступ суспільства за демократизацію і європейський вибір. Паралельно з тим, події Євромайдану також носили характер протесту передовсім проти встановлення авторитарного режиму та повстання проти чинної влади та корумпованої системи. Висловлюються також думки, що події Євромайдану були боротьбою за незалежність та встановлення політичної нації в Україні.
Загалом Майдан переміг – така думка експертів є сталою впродовж усіх 6 років. Однак більшість опитаних говорять скоріше не про абсолютну перемогу, а відносну – з певними зауваженнями.
Основні цілі Майдану були досягнуті – це перш за все зміна влади (повалення режиму Віктора Януковича та оновлення політичних еліт), а також зміна зовнішньополітичного вектору (європейська та євроатлантична інтеграція), включно з підписанням Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Водночас, експерти називають й інші вимоги Майдану, які були повністю чи частково досягнуті. Мова йде про старт необхідних реформ та посилення ролі громадянського суспільства.
Хоча влада і була змінена, все ж не відбулося двох ключових вимог, які були критично важливими для Майдану. Насамперед це стосується відсутності системної боротьби з корупцією та якісного, а не номінального, «перезавантаження» системи влади й оновлення принципів її діяльності, приходу якісно нових еліт та люстрації старих. Крім того, досі не відбулося деолігархізації політичного та економічного життя. Покарання винних у злочинах проти учасників Євромайдану та представників попереднього режиму за вчинені злочини відбулося лише частково.
Позитивні наслідки Майдану великою мірою дублюють досягнені вимоги протестів: утвердження західного вектора розвитку, активізація співпраці з західними державами та, зокрема, асоціація з ЄС і отримання безвізового режиму; зміна влади внаслідок усунення режиму Віктора Януковича; початок реформ у країні та піднесення національного руху, української ідентичності.
Негативні наслідки Майдану були спричинені не так самими протестами, як загальною політичною та економічною ситуацією в країні після Революції Гідності. Це і початок російської агресії, результатом якої стала втрата територій та людських життів; відсутність реальних реформ у різних сферах (правосуддя, економіка, боротьба з корупцією) та розчарування частини суспільства в успіху реформ, а також поляризація суспільства щодо принципових питань розвитку держави.
Для того, щоб цілі Майдану були досягнуті, потрібно здійснити кілька комплексних речей. По-перше, завершити розпочаті реформи, (передусім правосуддя та правоохоронної системи), а, по-друге, активізувати боротьбу з корупцією та продемонструвати реальні результати суспільству.
Перемогу Володимира Зеленського на президентських виборах та партії «Слуга народу» на парламентських виборах, експерти все ж не вважають «електоральним Майданом». Погоджуючись з тим, що це радикальні зміни, їх не можна назвати електоральним аналогом Майдану. Водночас, часом деякі експерти висловлювали і зворотні думки стосовно того, що ця перемога є певною поразкою Революції Гідності.
Якщо порівняти з минулим роком, то значно більша кількість опитаних експертів припускають ймовірність Майдану-3. Це передовсім пов’язують з неоднозначною політикою чинного Президента стосовно Росії та вирішення питання війни на Донбасі. Основна причина ймовірного третього Майдану може полягати у зраді національних інтересів та неприпустимих компромісах з Росією. На думку експертів, українська влада повинна врахувати ці ризики, оскільки вони мають потенційний вибуховий характер.
