111

На початку навчального року класний керівник шостого класу стояла перед своїми колишніми п’ятикласниками. Вона глянула на своїх дітей і сказала, що всіх їх однаково любить та рада бачити.

Це не було правдою, оскільки за однією з передніх парт, зіщулившись сидів один хлопчик, якого вчителька не любила.

Вона познайомилася з ним так, як і з усіма своїми учнями, в минулому навчальному році. Ще тоді вона помітила, що він не грається з однокласниками, одягнений в брудний одяг і пахне так, ніби ніколи не мився.

Згодом ставлення вчительки до цього учня ставало все гірше й гірше, і нарешті дійшло до того, що їй хотілося поперекреслювати усі його письмові роботи червоною ручкою і поставити одиницю.

Одного разу завуч школи попросив проаналізувати характеристики на всіх учнів, і вчителька поставила справу нелюбимого учня в самий кінець. Коли вона, нарешті, дійшла до нього і знехотя почала вивчати його характеристики за кожен рік навчання, то була приголомшена.

Вчителька, яка вела хлопчика в першому класі, писала: «Це чудова дитина, із щирою посмішкою. Домашні завдання робить чисто і акуратно. Спілкуватися і перебувати поруч з ним одне задоволення».

У другому класі про нього написали: «Це чудовий учень, якого цінують товариші, але у нього проблеми в сім’ї: його мати хвора на невиліковну хворобу, і його життя вдома, мабуть, суцільна боротьба зі смертю».

У характеристиці за третій клас, було написано: «Смерть матері дуже сильно вдарила по ньому. Він з усіх сил намагається адаптуватись, але батько не виявляє до нього інтересу, і якщо нічого не зробити, то його життя вдома скоро може вплинути на навчання».

У четвертому класі вчителька записала: «Хлопчик необов’язковий, не проявляє інтересу до навчання, майже не має друзів і часто засинає прямо в класі».

Після того, як вона прочитала ці характеристики, вчительці стало дуже соромно. Вона відчула себе ще гірше, коли на Новий рік дeкілька учнів принесли їй подарунки, загорнуті в блискучий подарунковий папір з бантами. Подарунок її нелюбого учня був загорнутий в грубий коричневий папір. А коли вчителька вийняла з цього згортка браслетик, в якому бракувало кількох каменів і флакончик духів, заповнений на чверть, деякі діти почали сміятися,

Але вчителька придушила сміх у класі, вигукнувши:
– О, який гарний браслет! – і, відкривши флакон, побризкала духи на зап’ястя.
У цей день хлопчик затримався після уроків, підійшов до вчительки і сказав:
– Сьогодні ви пахнете, як пахла моя мама.

Коли він пішов, вона довго плакала. З цього дня вона відмовилася викладати тільки літературу, письмо і математику і почала вчити дітей добру, співчуттю і принципам.

Через якийсь час такого навчання нелюбимий учень став повертатися до нормального життя. І чим більше його мотивувала вчителька, тим краще він відповідав. У кінці навчального року він став одним з найкращих учнів.

Не дивлячись на те, що вчителька повторювала, що любить однаково усіх учнів, по-справжньому вона цінувала і любила тільки його. Через рік, коли вона працювала вже з іншими, то знайшла під дверима класу записку, у якій хлопчик писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які у нього були за все життя.

Минуло ще п’ять років, перш ніж вона отримала ще один лист від свого колишнього учня; він розповідав, що закінчив коледж і зайняв за оцінками третє місце в класі, і що вона продовжує бути кращою вчителькою в його житті.

Минуло чотири роки, і вчителька отримала ще один лист, де її учень писав, що, незважаючи на всі труднощі, скоро закінчує університет з найкращими оцінками, і підтвердив, що вона до сих пір є найкращою вчителькою, яка була у нього в житті.

Ще через чотири роки надійшов ще один лист. Цього разу він писав, що після закінчення університету вирішив підвищити рівень своїх знань. Тепер перед його ім’ям і прізвищем стояло слово доктор. І в цьому листі він писав, що вона найкраща з усіх вчителів, які були у нього в житті.

Час йшов. В одному зі своїх листів він розповів, що познайомився з гарною дівчиною і хоче одружитись, що його батько помер два роки тому, і запитав, чи не погодиться вона на його весіллі зайняти місце, на якому зазвичай сидить мама нареченого. Звичайно ж, вчителька погодилася.

В день весілля свого учня вона одягла той самий браслет з відсутнім камінням і купила ті ж духи, які нагадували нещасному хлопчикові про його маму. Вони зустрілися, обнялися, і він відчув рідний запах.

– Дякую за віру в мене, спасибі, що дали мені відчути мою потрібність і значущість і навчили вірити в свої сили, що навчили відрізняти хороше від поганого.

Вчителька зі сльозами на очах відповіла:
– Помиляєшся, це ти мене навчив усьому. Я не знала, як учити, поки не познайомилася з тобою.

1 comment

  1. Михайло, 60 років

    М-да, зворушлива ІСТОРІЯ, жалко – що притча… Чому нема ПРІЗВИЩА ( без місцепроживання навіть ) такої Вчительки ? Хай би більше свідомих Людей хоч Нашої, баранівської Тернопільщини ознайомилися з ПЕРЕРОДЖЕННЯМ ДУШІ строгого викладача в Людину !

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.