Своє бачення українських традицій на Водохреща показав відомий письменник та журналіст Остап Дроздов, назвавши традиційні цінності українізованою версією русского міра та запропонувавши їм альтернативу.
Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
Ексгібіціоністське пірнання в ополонки – це не лише дешеве позерство, але й нав’язана російська псевдотрадиція, якої ніколи в нас не було. Не-бу-ло. Який сенс співати осанну Томосу – і далі святкувати разом із кірілом і путіним Різдво 7 січня, а також влаштовувати “другий-третій-четвертий” святвечір? Нам треба припиняти цю шизофренію і називати її “споконвічною традицією”. Бо насправді все, що я вже котрий рік спостерігаю в січні-місяці – це сліпе святкування своєї приналежності до русского міра.
Мені доводилося чути це від дуже навіть притомних людей – буцімто, міжгалактична місія України (найбіднішої країни Європи) – привнести в Європу свої традиційні цінності. У це справді вірять люди – ніби ми маємо Європу навчити колядувати до середини лютого, паралізувати пів-січня й демонструвати зайву вагу 19 січня.
Так звані “традиційні цінності” (а по суті – українізована версія русского міра), виявляється, має нести народ, який (очима європейця) закакав найродючіші чорноземи в світі, конвейєром штампує емігрантів, саботує будь-яку реформу, славиться дешевим секс-туризмом і є чемпіоном із помилок на виборах.
Поціновувачам “традицій русского міра” я би порадив дещо інше експортувати у світ. А саме: вміння «рішати» питання, запихати своїх неуків в університети, на кожних виборах вкидати потрібні бюлетені, жити на одну зарплату держслужбовця, девальвувати свою валюту в 5 разів, вестися на клоунів у політиці.
Найгірше те, що про “традиційні цінності” говорить суспільство, яке не забезпечує інвалідів елементарними пандусами, убиває бездомних собак у дідівський спосіб, змалечку націлює своїх дітей працювати в податковій і митниці, ходить до сповіді перед Паскою, придумало пісний майонез, практикує невинний побутовий антисемітизм і переконане, що звертатися до психолога – це ганьба, треба терпіти чоловіка-садиста заради дітей, геїв треба лікувати, носити яйця і сметану священикові, будуватися без документів, темношкірих називати неграми і кожного, хто до 30 років без обручки, плескати по плечу: коли ти сі нарешті вжениш?
Традиції бувають гарні і страшні, веселі і потворні, мотиваційні і образливі, мудрі і дурноваті, красиві й жахливі. актуальні й допотопні. Робити з них фетиш – сумнівна цінність. Традиція вимагає глибокого розуміння свого кореня, передісторії і семантики. Окрім селфі – чим керуються 19-січневі моржі хренові, скажіть мені? Окрім вірності москві – чим керуються апологети 7 січня?
А я б хотів, аби в моїй країні традиційними цінностями стало не пірнання в холодну воду в унісон із москалями, а прості й чудові речі: пандуси, інклюзивна освіта, повага до людської індивідуальності, культ прав людини, мандрівки світом, відірваність держави від церкви і щоденне примикання до європейського простору, а не путінського. І тоді не виникатиме потреби доводити свою українськість у дикий водний спосіб.
