Сьогодні Україна втратила генія нашого часу – Мирослава Скорика

Сьогодні Україна втратила генія нашого часу. Музиканта, композитора, творця й людину з великої літери. Пішов з життя Герой України, професор Національної музичної академії України, народний артист України Мирослав Михайлович Скорик. Йому було 81 рік.

“Опера «Мойсей», «Карпатський концерт», «Гуцульський триптих», музика до фільмів «Тіні забутих предків» та «Високий перевал» – все це лише невелика частина його легендарного творчого доробку. Я назавжди запам’ятаю, як на День Незалежності у 2019 році неймовірно звучав гімн України у його виконанні. Вічна пам’ять, Мирославе Михайловичу!- йдеться в співчутті Президента України Володимира Зеленського.

Довідка Вікіпедії

Мирослав Скорик – Герой України, народний артист України, лауреат премії ім. Т. Г. Шевченка, кандидат мистецтвознавства, співголова Спілки композиторів України в 2006-2010 роках.

Скорик – внучатий небіж Соломії Крушельницької

Народився 13 липня 1938 року у Львові. У 1955-1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії, отримав науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 році створив музику до стрічки Сергія Параджанова “Тіні забутих предків”.

Викладав у Львівській та Київській консерваторіях. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери, на цій посаді працював до 2016 року.

Народився 13 липня 1938 року в родині українських інтелігентів у Львові (нині Львівська область, Україна). Мати Мирослава Михайловича походила з родини Охримовичів. Дідусь Скорика, Володимир Охримович, був відомим українським фольклористом, громадським та політичним діячем. Марія-Соломія Охримович-Скорик одержала освіту у Відні. Бабця Олена Крушельницька Охримович була рідною сестрою Соломії Крушельницької. Батько також навчався у Віденському університеті (філософський факультет). Перше знайомство з музикою отримав у сім’ї — батьки, не будучи професійними музикантами, музикували у родинному колі, батько грав на скрипці, мати — на фортепіано.

Батько композитора — Михайло Скорик, історик, етнограф, був працівником Львівського відділення Академії наук УРСР, володів грою на скрипці, знав і виконував різноманітні карпатські мелодії, пісні й танці.

З окупацією Західної України 1939 року СРСР сім’я Скориків, як і багато інших українських інтелігентних сімей, зазнала втрат. У роки війни старший брат М. Скорика брав участь у Другій світовій війні в рядах дивізії Ваффен СС «Галичина», по завершенні війни йому вдалося емігрувати до Австралії.

До систематичних занять музикою Мирослава заохотила С.Крушельницька. За її порадою, він починає вчитися у Львівській музичній школі-десятирічці (яка виникла з ініціативи Василя Барвінського при Львівській консерваторії). Найбільше Мирославу Михайловичу врізалися в пам’ять заняття з хору і сольфеджіо у класі Григорія Терлецького, який заохотив хлопця до компонування.

В 1948 р., після посилення репресій родину Скориків було репресовано та вислано в Сибір (до Анжеро-Судженська Кемеровської області) за неправдивим наклепом. На засланні Мирослав Михайлович продовжує свою освіту. Вчиться гри на фортепіано в учениці С.Рахманінова Валентини Канторової, навіть виїздить на різні конкурси. Також опановує гру на скрипці під керівництвом батька своєї однокласниці Володимира Панасюка.

Лише після смерті Й. Сталіна в 1953 р. репресії послабились. Мирославу дозволили повернутися до Львова з «чистим паспортом» (що давало право виїзду в будь-яке з міст СРСР). Батьком композитора вдалося одержати такий дозвіл через два роки, але без права проживання у Львові. Переїхавши до Львова, Скорик оселився в сестри батька Ярослави Біганської, яка допомогла знайти репетиторів для підготовки до вступу в Консерваторію.
У 1955—1960 роках студіював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка під керівництвом професорів Станіслава Людкевича (теорія музики), Романа Сімовича та Адама Солтиса (композиція). В цей період Мирослав Михайлович проявив творчу активність. Був постійним учасником засідань Студентського Наукового Товариства. Грав в студентському оркестрі, в 1963 р. організував ВІА «Веселі скрипки», для якого писав естрадні пісні. Його дипломною роботою стала кантата «Весна» на слова І. Франка. По завершенні стажувався в аспірантурі при Московській консерваторії у класі Дмитра Кабалевського, завершивши навчання 1964 року з дисертаційним дослідженням на тему «Особливості ладу музики С. Прокоф’єва», отримав науковий ступінь кандидата мистецтвознавства.

В 1964 р. створює музику до стрічки Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» Кінострічка стає відомою і автор музики — також.

у 1963-1966 роках викладав композицію у Львівській консерваторії, а з 1966 р. до кінця 1980-х років викладав композицію у Київській консерваторії. Одним з перших його випускників був Є. Станкович (1968), серед аспірантів – І. Карабиць та А. Гаврилець. Тривалий час працював у США, з 1996 — в Австралії. В кінці 1990-х повернувся в Україну. З 1999 — завідувач кафедри історії української музики в НМАУ. Паралельно викладав у Львівській консерваторії. Серед випускників М. Скорика – М. Швед.

З 2002 — художній керівник фестивалю «Київ Музик Фест». У 2005 — голова журі фестивалю «Червона рута», у 2006—2010 роках — співголова Національної спілки композиторів України. У квітні 2011 року був призначений художнім керівником Київської опери[5], на цій посаді працював до 2016 року

Помер 1 червня 2020 року

Нагороди
Звання Герой України з врученням ордена Держави (20 серпня 2008) — за визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку національного музичного мистецтва, багаторічну плідну композиторську, педагогічну і громадську діяльність
Орден «За заслуги» I ст. (8 лютого 2010) — за вагомий особистий внесок у соціально-економічний та культурний розвиток України, високий професіоналізм та багаторічну сумлінну працю[8]
Орден «За заслуги» II ст. (27 серпня 2006) — за вагомий особистий внесок в увічнення пам’яті Івана Франка
Орден «За заслуги» III ст. (5 жовтня 1998) — за значний особистий внесок у розвиток українського музичного мистецтва, багаторічну творчу і педагогічну діяльність
Відзнака Президента України — ювілейна медаль «20 років незалежності України» (19 серпня 2011) — за значний особистий внесок у соціально-економічний, науково-технічний та культурно-освітній розвиток Української держави, вагомі трудові здобутки та багаторічну сумлінну працю
ТВОРЧІСТЬ
Твори Мирослава Скорика регулярно виконуються в Україні, інших пострадянських країнах, а також у Німеччині, Франції, Австрії, Голландії, Болгарії, Чехії, Словаччині, Польщі, Великій Британії, США, Канаді, Австралії. Часто композитор виступає як диригент і піаніст із виконанням власних творів.

У стилістиці продовжує традиції львівської композиторської школи, органічно пов’язаної з різноманітними первинними жанрами; дає модерну авторську візію українського, зокрема карпатського, фольклору і львівського міського й салонного музикування, а також сучасної популярної музики, насамперед джазу. В творчості композитора можна виділити декілька періодів: ранній (1955—1964); неофольклорний (1965—1972); неокласичний (1973—1978); неоромантичний (1983—1983); полістилістичний (1986—1998); постмодерний.

Підписуйтесь на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ

Долучайтесь до нашої групи у Вайбері

Ми в Instagram

Наша сторінка в facebook

Ми у whatsapp

Коментарі

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Loading…

0

3 червня відбудуться збори громадськості Зборівського району

Кошти на будівництво амбулаторій не використовували ефективно: висновки Рахункової палати по Тернопільській області