Прощальний лист повстанців Григорія Вацеби – (“Варнак”, “Сулима”) та Бабінчук Марії – (“Калина”) до своєї новонародженої дочки, яку вони змушені буди віддати на виховання стороннім людям (осінь 1950 року).
Григорій Вацеба – “Варнак” та його дружина Бабінчук Марія – “Калина” загинуть в бою проти МГБ 01.07.1951 року
Лист батька
Слава Україні! Дорога моя дитино Мотренько! Якщо доля не судила тобі в житті бачити свойого батька, то прийми від нього кілька слів, писаних до тебе на четвертому тижні після твого народження.
Коли будеш читати той лист, тоді мене, може, не буде на світі, але Ти зрозумієш його і зрозумієш ті обставини, в яких ми знаходимося сьогодні. Знай, Ти прийшла на світ в час найжорстокішої боротьби Українського народу проти північної Москви. Вже шостий рік у нерівній боротьбі з большевицьким окупантом день у день кладуть свої голови за ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) найкращі сини українського народу – українські революціонери й повстанці, їх вже тільки горстка, а між ними Твій батько й мати…
Докладаєм надлюдських зусиль, щоб зберегти свою екзистенцію й продовжити боротьбу… Ліс наш батько, а ніч мати, але і вони не дають повної запоруки безпеки і треба ховатись під землею…
В таких обставинах одної серпневої ночі, в темному, глухому лісі прийшла Ти на світ… Не було коло Тебе ані лікарської помочі, ані баби-повитухи… В простій партизанській колибі прийшла Ти на світ, але пам’ятай, місце це – це святиня партизанська і вона ще не осквернена окупантською ногою.
Ти прийшла на світ вільною, а не рабою!
Четвертого дня забрав я тебе від хворої ридаючої матері і відніс у село чужим людям на опіку. Сьогодні ми прийшли відвідати тебе, відвідати, може, останній раз в життю, бо ми відходимо в інший терен і тільки Всевишній знає, чи тебе ще побачу…
Складаю на Твоєму чолі батьківський поцілунок і благословляю Тебе, хай Всевишній збереже Тебе в своїй опіці і дозволить зажити на волі, якої ми прагнемо. Останні мої слова до тебе — це заповіт: Добро Нації — найвищий наказ! Для неї Ти віддаш силу, розум і життя так, як я складаю голову на її жертівнику. Якщо ти зрадиш український народ, то я вже проклинаю Тебе, а мій дух не дасть Тобі спокою ніколи.
Прийми останній гарячий поцілунок…З болем серця я лишаю тебе…Прощай!..
Твій батько
Лист мами
Кохана доню Мотренько!
Хто знає, чи судьба дозволить мені бачити Тебе в житті, бо в таких жорстоких днях, як ми живемо сьогодні, то дуже важко. Куди не повернешся, скрізь чатує на тебе ворог…
Кохана дитино! Прийшовши до тебе на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, крізь щілини падаючого світла хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису.
Кохана Мотренько, якщо підростеш і добрі люди додержать тобі отсей листок, тоді прочитай його уважно і зрозумій мамине наболіле серце і душу… Мотренько, в таких важких умовах як Тебе носила я, було дуже важко, а списувати годі. Коли ти будеш жива і будеш читати історію нашої боротьби із найжорстокішим ворогом українського народу, то не в одній статті знайдеш подібне… Тоді подумай і твоя мати з тобою так…Ти прийшла на світ на святій землі, де ще до сьогодні не було ноги окупанта.
Мотренько, ти так нагло з’явилась, що ми не сподівались ще на Тебе. І тільки батенько ще з одним другом обслуговували все те, що повинна жінка… Мотренько, кохана дитино, які жорстокі і гіркі дні для мене і всіх, але для мене, коли опам’яталась від тяжких болів і побачила тебе живеньку, на хвилину забула за все горе, так легко було на душі і серці…
Але недовго я тішилася Тобою, бо на четвертім дні Твойого народження батько з хлопцями забрав тебе від мене і поніс в село на виховання. Кохана донечко, чи можеш собі уявити Ти, як тяжко було мені віддавати Тебе у незнане… Не було що інше робити, колиба, холодно, молока нема, ну ще й в партизанці з дитиною, це неможливо. Я кричала, била всіх, грозила пімстою, та тільки в душі. Бо коли подумала, що це кривда тільки для мами, привела нерви трохи докупи, помолилась та віддала Тебе в опіку Всевишньому і чужим людям…
Але то ще не закінчене, ми самі собою не розпоряджаємо, на четвертому тижні життя нам прийшлось іти в незнане, і ми змушені Тебе залишити цілком, навіть на не дуже то знані люди. Що буде з Тобою і нами, того не знаю.
Донечко кохана, серце з жалю за Тебе замикається та не дає віддиху… Коли Ти така маленька, що з Тобою годі іти і нічого іншого зробити, так що мусиш лишитися без батька і неньки.
Якщо Всевишній дозволить дочекати весни і ми будемо живі, все схочемо бачити свою дитину, тоді подумаймо і Тебе до себе, або ми до Тебе прийдемо, а коли нас не стеїне то…
Дорогенька донечко. Твій батько і мати в боротьбі за вільну Україну… якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови.
Мотрунцю, по мені лишається дідо, бабка і тетки–Ганька, Рузька, Славці, Олеська, Бронечка і Надуся, але всі вони заслані в Сибір (Караганда). Тому маєш таке ім’я, бо найкращим другом моїм була людина, яка називалась Мотря (Демків Домна), її я кликала «Матусю».
Кохана донечко, якщо читатимеш цей хаотичний листок, не посмійся з мене, бо я така розбита і прибита горем, що направду не можу себе привести до порядку. Коли будеш читати, то лиши собі його надалі в пам’ять від нещасливої мами. Якщо ще я жива буду, то все тягтиму Тебе до себе. Цьомаю міцно та благословляю на щасливу путь.
Постій. 25 вересня 1950 року
Мама
Хочете отримувати новини в месенджер? Підписуйтеся на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ чи долучайтесь до нашої групи у Вайбері Ми є також в Instagram , у facebook та whatsapp
