Прощальний лист повстанців Григорія Вацеби – (“Варнак”, “Сулима”) та Бабінчук Марії – (“Калина”) до своєї новонародженої дочки, яку вони змушені буди віддати на виховання стороннім людям (осінь 1950 року).
Григорій Вацеба – “Варнак” та його дружина Бабінчук Марія – “Калина” загинуть в бою проти МГБ 01.07.1951 року
Лист батька
Слава Україні! Дорога моя дитино Мотренько! Якщо доля не судила тобі в житті бачити свойого батька, то прийми від нього кілька слів, писаних до тебе на четвертому тижні після твого народження.
![](https://provse.te.ua/wp-content/uploads/2021/04/169555493_829375280983925_5585135171199616754_n.jpg)
Коли будеш читати той лист, тоді мене, може, не буде на світі, але Ти зрозумієш його і зрозумієш ті обставини, в яких ми знаходимося сьогодні. Знай, Ти прийшла на світ в час найжорстокішої боротьби Українського народу проти північної Москви. Вже шостий рік у нерівній боротьбі з большевицьким окупантом день у день кладуть свої голови за ідею Української Самостійної Соборної Держави (УССД) найкращі сини українського народу – українські революціонери й повстанці, їх вже тільки горстка, а між ними Твій батько й мати…
Докладаєм надлюдських зусиль, щоб зберегти свою екзистенцію й продовжити боротьбу… Ліс наш батько, а ніч мати, але і вони не дають повної запоруки безпеки і треба ховатись під землею…
В таких обставинах одної серпневої ночі, в темному, глухому лісі прийшла Ти на світ… Не було коло Тебе ані лікарської помочі, ані баби-повитухи… В простій партизанській колибі прийшла Ти на світ, але пам’ятай, місце це – це святиня партизанська і вона ще не осквернена окупантською ногою.
Ти прийшла на світ вільною, а не рабою!
Четвертого дня забрав я тебе від хворої ридаючої матері і відніс у село чужим людям на опіку. Сьогодні ми прийшли відвідати тебе, відвідати, може, останній раз в життю, бо ми відходимо в інший терен і тільки Всевишній знає, чи тебе ще побачу…
Складаю на Твоєму чолі батьківський поцілунок і благословляю Тебе, хай Всевишній збереже Тебе в своїй опіці і дозволить зажити на волі, якої ми прагнемо. Останні мої слова до тебе — це заповіт: Добро Нації — найвищий наказ! Для неї Ти віддаш силу, розум і життя так, як я складаю голову на її жертівнику. Якщо ти зрадиш український народ, то я вже проклинаю Тебе, а мій дух не дасть Тобі спокою ніколи.
Прийми останній гарячий поцілунок…З болем серця я лишаю тебе…Прощай!..
Твій батько
Лист мами
Кохана доню Мотренько!
Хто знає, чи судьба дозволить мені бачити Тебе в житті, бо в таких жорстоких днях, як ми живемо сьогодні, то дуже важко. Куди не повернешся, скрізь чатує на тебе ворог…
![](https://provse.te.ua/wp-content/uploads/2021/04/169372485_829375307650589_6402077105332778710_n.jpg)
Кохана дитино! Прийшовши до тебе на четвертому тижні Твого життя, сидячи на стриху в сіні, крізь щілини падаючого світла хочу залишити Тобі від мами кілька рядків дрібного рукопису.
Кохана Мотренько, якщо підростеш і добрі люди додержать тобі отсей листок, тоді прочитай його уважно і зрозумій мамине наболіле серце і душу… Мотренько, в таких важких умовах як Тебе носила я, було дуже важко, а списувати годі. Коли ти будеш жива і будеш читати історію нашої боротьби із найжорстокішим ворогом українського народу, то не в одній статті знайдеш подібне… Тоді подумай і твоя мати з тобою так…Ти прийшла на світ на святій землі, де ще до сьогодні не було ноги окупанта.
Мотренько, ти так нагло з’явилась, що ми не сподівались ще на Тебе. І тільки батенько ще з одним другом обслуговували все те, що повинна жінка… Мотренько, кохана дитино, які жорстокі і гіркі дні для мене і всіх, але для мене, коли опам’яталась від тяжких болів і побачила тебе живеньку, на хвилину забула за все горе, так легко було на душі і серці…
Але недовго я тішилася Тобою, бо на четвертім дні Твойого народження батько з хлопцями забрав тебе від мене і поніс в село на виховання. Кохана донечко, чи можеш собі уявити Ти, як тяжко було мені віддавати Тебе у незнане… Не було що інше робити, колиба, холодно, молока нема, ну ще й в партизанці з дитиною, це неможливо. Я кричала, била всіх, грозила пімстою, та тільки в душі. Бо коли подумала, що це кривда тільки для мами, привела нерви трохи докупи, помолилась та віддала Тебе в опіку Всевишньому і чужим людям…
Але то ще не закінчене, ми самі собою не розпоряджаємо, на четвертому тижні життя нам прийшлось іти в незнане, і ми змушені Тебе залишити цілком, навіть на не дуже то знані люди. Що буде з Тобою і нами, того не знаю.
Донечко кохана, серце з жалю за Тебе замикається та не дає віддиху… Коли Ти така маленька, що з Тобою годі іти і нічого іншого зробити, так що мусиш лишитися без батька і неньки.
Якщо Всевишній дозволить дочекати весни і ми будемо живі, все схочемо бачити свою дитину, тоді подумаймо і Тебе до себе, або ми до Тебе прийдемо, а коли нас не стеїне то…
Дорогенька донечко. Твій батько і мати в боротьбі за вільну Україну… якщо житимеш, тоді подумай, що ти щаслива, бо напевно будеш вже вільною у вільній державі, до якої Твої батьки докладали цеглини до її будови.
Мотрунцю, по мені лишається дідо, бабка і тетки–Ганька, Рузька, Славці, Олеська, Бронечка і Надуся, але всі вони заслані в Сибір (Караганда). Тому маєш таке ім’я, бо найкращим другом моїм була людина, яка називалась Мотря (Демків Домна), її я кликала «Матусю».
Кохана донечко, якщо читатимеш цей хаотичний листок, не посмійся з мене, бо я така розбита і прибита горем, що направду не можу себе привести до порядку. Коли будеш читати, то лиши собі його надалі в пам’ять від нещасливої мами. Якщо ще я жива буду, то все тягтиму Тебе до себе. Цьомаю міцно та благословляю на щасливу путь.
Постій. 25 вересня 1950 року
Мама
![](https://provse.te.ua/wp-content/uploads/2021/04/169067070_829375337650586_6006020300289484799_n-1024x629.jpg)
Хочете отримувати новини в месенджер? Підписуйтеся на наш ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ чи долучайтесь до нашої групи у Вайбері Ми є також в Instagram , у facebook та whatsapp