Політв’язень Богдан Зіза виступив з останнім словом на судилищі та оголосив про початок голодування

Поділитися

Політв’язень Богдан Зіза сьогодні виступив з останнім словом на незаконному судилищі. Він оголосив голодування з вимогою позбавити його нав’язаного окупаційним паспортом “громадянства рф” і звільнити всіх незаконно ув’язнених громадян України.

Богдана Зізу окупанти звинувачують у нібито “тероризмі” та хочуть запроторити до колонії на 18 років. Незаконний вирок окупаційний суд у Сімферополі має винести завтра о 10 ранку.

Публікуємо останнє слово та заяву Богдана Зізи з незаконного судилища в перекладі українською та додаємо фото мовою оригіналу:

“Чи шкодую я про те, що зробив?
Мені шкода, що я перестарався і мої дії дали підґрунтя для порушення статті про тероризм. Мені шкода, що моя бабуся зараз залишається без нагляду, якого потребує. Крім мене в неї нікого більше немає. Мені шкода, що я не маю можливості допомагати своїм близьким, які зараз цього потребують.

В іншому… я вчинив по совісті. І також по совісті не заперечую, що зробив. Вчинок дурний і варто було висловити свою думку інакше. Але чи варте те, що я зробив, позбавлення волі на термні від 10 років?

Хотілося б звернутися до суду і просити не йти на повідку в режиму і не брати участь у цих жахливих репресіях. Але, очевидно, це не матиме ефекту, адже судді в цих подібних політичних справах лише виконавці.

Тому я продовжую протестувати навіть з ув’язнення. Повною мірою усвідомлюючи і можливий термін ув’язнення, і як воно може позначитися на моєму здоров’ї та навіть житті. Але чи гідний я свого життя? Чи гідний кожен із нас свого безтурботного життя, коли ми мовчимо, тоді як щодня гинуть невинні люди?

“Це була найстрашніша ніч за весь час. Такого не було ніколи. Я думала, ми помремо. Три ракети “кинджал” пустили і багато “калібрів”. Збивали дуже близько, часто, немов над нашим будинком. Будинок трясло, було кілька вибухів поспіль. Уперше за весь час війни така біла заграва, небо просто біле від вибухів. Є відчуття, що ми в окопі, а не в себе вдома. В один момент я подумала, що все, летить на нас, бо був дуже чіткий звук ракети і потім дуже сильний вибух. Але нам знову пощастило залишитися в живих”.

Це слова моєї сестри з Києва, якій довелося пережити чергову ніч обстрілів міста збройними силами РФ. Коли вранці вона вийшла на вулицю, то виявила, що одна з ракет прилетіла в сусідній житловий будинок.

Для багатьох війна, що нині триває — це щось, що відбувається десь там, далеко.
Одного разу співробітник СІЗО мені сказав: “Блін, як набридла ця війна. Як не ввімкнеш ТБ, усе одне й те саме”. На що я йому відповів, що війна ще не закінчилася і нікуди від цього не подітися. А той відповідає, мовляв: “Так-так, це все зрозуміло, просто дорожчає все, машину дорого утримувати”.

Ось у цьому проблема тут, у росії. Для вас війна, що йде — це невеликі труднощі, які ви намагаєтеся перечекати, живучи своїм звичайним життям, намагаючись уникати поганих новин, водночас по-справжньому не цінуючи таких елементарних речей, як просто прокинутися в теплому ліжку у своїй теплій квартирі та сказати близькій людині “Доброго ранку”.

У той час як у сусідній країні мільйони людей позбавляються своїх будинків, втрачають близьких, руйнуються цілі міста. Кожен день. Така повсякденна реальність для жителів України зараз.

У теорії можна було б списати бездіяльність росіян, якби все, що відбувається, не робилося руками самих росіян. Руками тих, хто тримає зброю і тих, хто не робить нічого, щоб зупинити те, що відбувається.

Щодня звичайний росіянин, який вважає, що це все політика і його не стосується, проживаючи своє звичайне життя, поповнює бюджет рф, чим спонсорує цю злочинну війну. Звичайно, є ті, хто не підтримує те, що відбувається, хто вживає заходів, щоб не бути мовчазним співучасником. Це журналісти, різні активісти… Ті, хто не мовчать.

Мій вчинок був криком душі й совісті до тих, хто так само, як і я, боялися, але так само не хотіли й не хочуть цієї війни. Кожен із нас окремо маленька, непомітна людина, але яка може бути почута через гучний вчинок.

Так, страшно. Так, можна опинитися за ґратами, де я сам, звісно, не планував бути. Навіть за ці слова на мене можна завести нову кримінальну справу. Але краще з чистою совістю сидіти у в’язниці, ніж бути безмовною скотиною на волі.

Я також звичайний громадянин своєї країни, але України, який не звик мовчати, коли поруч відбувається беззаконня. Сьогодні тут у цьому акваріумі я не один. Зі мною понад 200 людей. Це українські політичні в’язні, які сидять у російських в’язницях за сфабрикованими справами.

Багато з них — кримські татари, які вкотре стикаються з російськими репресіями. Я сам наполовину кримський татарин і мені боляче від того, що відбувається з нашими народами сьогодні. Безліч українців, які перебувають в ув’язненні лише тому, що вони українці там, де, на думку російської влади, їх бути не повинно.

Людей у російських в’язницях б’ють за українську мову. Навіть не за використання, а лише за те, що вони її розуміють. Мерзотники з адміністрації СІЗО та інших місць, де утримуються наші люди, звертаються до ув’язнених українською мовою, провокуючи їх на реакцію, спонукаючи відповісти або щось зробити, і якщо людина реагує, її б’ють.

Ті, хто як ретельно шукають нацистів в Україні, не розгледіли, як нацизм розвинувся в росії з цим ефімерним “русскім міром”, з яким озброєні люди прийшли до нас, намагаючись стерти українську ідентичність.

Люди в ув’язненні страждають у жахливих умовах. Багато хто похилого віку. Понад 40 осіб мають критичні проблеми зі здоров’ям. Їм не надається належна медична допомога. Люди помирають в ув’язненні Вони не злочинці. Видворіть їх із країни. Навіщо ви їх утримуєте?

Ніякий я не терорист, навіть смішно це вже вимовляти. Я людина моралі і принципів, яка швидше віддасть своє життя, ніж забере чуже. Але навіть своє я не готовий віддати системі ФСВП РФ.

Я оголошую голодування з вимогою позбавити мене громадянства РФ, а також звільнити всіх українських політичних в’язнів. Якщо зі мною щось трапиться в ув’язненні, я хочу, щоб суспільство знало, що це лише тому, що я українець, який виступив проти війни у своїй країні.

А якщо це й останнє моє слово, то лише російською мовою. Це останні мої слова, сказані російською мовою публічно в цій країні, поки тут такий режим… Червоненький…

Я не червоний! Я Багряний!
Я не римую для партера!
І це не рими, це є рани!
Та я не Мельник! Я Бандера!

Мете снігами моє літо
Із батьківщини Симоненка
Я до кінця йду, як Теліга!
І вірю в крила, як Костенко!

Заява Богдана Зізи:

Я, Зіза Богдан Сергійович, будучи громадянином України, перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам’яті, розуміючи значення своїх дій, усвідомлюючи наслідки, оголошую голодування, вимогами якого є позбавлення мене громадянства РФ, а також звільнення всіх українських політичних в’язнів з російського ув’язнення та передачею українській стороні.

Також я виступаю проти примусового годування, яке може бути до мене застосовано. Подібні дії прошу вважати тортурами, оскільки будуть виконані проти моєї волі. Прийом їжі буде припинено 10 червня 2023 року.”

Штучний інтелект наступає: які професії можуть зникнути через розвиток ШІ

Українська співачка Уляна Шуба руйнує стереотипи про стосунки