«Держава не твориться в будучині,Держава будується нині» ці слова з поезії Олега Ольжича особливого змісту і актуальності набули сьогодні, коли нащадки перших борців за незалежність України захищають Українську державу із зброєю в руках від російського ворожого вторгнення.
9 червня громадськість столиці вшанувала пам’ять визначного українського громадсько-політичного діяча, провідника ОУН, відомого поета і вченого-археолога Олега Ольжича, який 79 років тому загинув від рук нацистів у концтаборі Заксенхаузен.
Біля меморіальної дошки, встановленої на київському будинку по вул. Павла Скоропадського, 15, зібралися представники влади та громадських організацій – ОУН, Всеукраїнського товариства імені Олени Теліги. Саме в цьому будинку на конспіративній квартирі в 1941 році мешкав Олег Ольжич, коли прибув разом з Буковинським куренем у Київ налагоджувати підпільну мережу ОУН в Україні з подальшою метою створити на звільненій від комуністичного режиму території Українську державу.
Борців за Українську державу, членів ОУН комуністична пропаганда намагалася знищити і після смерті. Час назвати українських героїв Героями давно настав. Для тих, хто з року в рік приходить до місць пам’яті Олега Ольжича і його побратимів,хто сьогодні не зміг прийти, бо воює за Україну, вони завжди були і будуть героями. Для тих, хто казав «не на часі», обережно виглядав з-за фіранок на людей із державними і оунівськими прапорами, або підступно агресивних, які заливали пам’ятні дошки фарбою, підпалювали пам’ятний хрест у Бабиному Яру, настав час визначитися, з ким вони – з українцями чи проросійськими зрадниками.
Олег Ольжич народився у Житомирі 21 липня 1907 року у родині відомого письменника Олександра Івановича Кандиби (псевдонім – Олександр Олесь). З 1912 до 1922 року мешкав у Києві.Закінчив у Празі Карлів університет, у 1930 році захистив дисертацію на звання доктора філософії на тему «Неолітична мальовнича кераміка Галичини». Як науковець-археолог співпрацював із Гарвардським університетом (США), був учасником численних міжнародних конференцій, друкував статті у провідних наукових виданнях. Захоплювався поезією, писав українською мовою, автор поетичних збірок «Рінь» (1935 рік), «Вежі» (1940) та посмертно виданої «Підзамче» (1946). Наукову і творчу працю Ольжич поєднував з участю в українському націоналістичному русі.
У 1937 році він очолював культурно-освітню референтуру Проводу Українських Націоналістів (ПУН), а з 1939 до 1941 рр. – Революційний Трибунал ОУН. Був заступником Голови ПУН-ОУН полковника Андрія Мельника, Головою ОУН на українських землях з січня до серпня 1944 року.
«Наші сучасники знають Олега Ольжича як видатного поета та науковця і майже нічого не знають про те, що він був видатним діячем національно-визвольного руху, незламним борцем за незалежність України у XX столітті, – зазначає Голова ОУН Богдан Червак. – Громадсько-політичною діяльністю Ольжич почав займатися у студентському віці. Мешкаючи у Чехословаччині, вивчаючи археологію, в 1929 році вступив до лав ОУН. Усе своє подальше життя він присвятив боротьбі за Українську державу.»
У Києві Олег Ольжич як провідник ОУН перебував з 1941 до 1942 року. З початком гітлерівських репресій проти українських націоналістів повернувся до Львова, де в 1944 році був заарештований гестапо.
В ніч з 9 на 10 червня 1944 року Олег Ольжич загинув у німецькому концентраційному таборі Заксенхаузен.
Учасники заходу поклали квіти до меморіальної дошки на честь великого українця і борця за незалежність України Олега Ольжича.
