На фото -заворушення у Сан-Франциско, 1979 рік
У місті спалахнули масштабні події після оголошення вердикту у справі про вбивство першого відкритого гомосексуального політика Харві Мілка.
Суддя визнав, що Ден Вайт діяв без наміру, і призначив йому покарання у вигляді 7 років та 8 місяців позбавлення волі.
Таке рішення викликало обурення ЛГБТ-спільноти, яка вийшла на вулиці, висловивши свій гнів у формі масових заворушень.
За вбивство мера Сан-Франциско Джорджа Москоне та члена міської наглядової ради Гарві Мілка Ден Вайт отримав максимум, передбачений статтею про ненавмисне вбивство (voluntary manslaughter) — 7 років і 8 місяців ув’язнення. Реально він відсидів лише 5 років і 1 місяць і вийшов умовно-достроково за зразкову поведінку.
Американське суспільство вважало цей вирок абсурдно м’яким, адже Вайт мав отримати довічне ув’язнення або смертну кару за умисне вбивство першого ступеня з обтяжуючими обставинами
Чому Вайт уникнув суворого покарання?
“Захист Твінкі” (Twinkie Defense): Адвокати Вайта довели, що він діяв у стані «зменшеної осудності». Як доказ глибокої депресії навели зміну його дієти — перехід на фастфуд і солодкі кекси Twinkies. Присяжні повірили, що депресія завадила йому спланувати злочин.
Статтю перекваліфікували з умисного вбивства на умисне вбивство у стані афекту/ненавмисне (voluntary manslaughter).
На той час у Каліфорнії максимальний термін за цією статтею становив лише кілька років, які суддя призначив за кожну жертву послідовно.
Наслідки вироку
Бунти “Білої ночі”: Одразу після оголошення вироку в травні 1979 року обурена ЛГБТ-спільнота та жителі міста влаштували масові заворушення біля мерії Сан-Франциско.
Під тиском громадськості Каліфорнія повністю скасувала концепцію «зменшеної осудності» (diminished capacity), закривши цю юридичну лазівку для майбутніх убивць.У жовтні 1985 року, менш ніж через два роки після звільнення, Ден Вайт наклав на себе руки у власному гаражі.
