Гуцулія. Єно запіяли кугути. Ґаздарка зівнули, потєгнуласи під теплов перинов, друлила ногов чоловіка, тий каже:
– П’єтнайціть кулок тонкої кобаси, п’єтнайціть грубшої, десіть кусків підчеревини, десіть – полядвиці, дванайціть – сала, шість салцесонів, п’єть фаршированих риб, пару трилітрових слоїків маринованого товстолоба, штири зайці. Ти горівки кіко вигнов?
– Одинайціть літрів, – бурчить спросоння чоловік.
– Штири перекладанці, шість пляцків, пальчики, роґалі, два сирники, три медівники, ведерко печінкового салату, ведерко олів’є. Йой, я тагі забула з чесником зробити?
– В зеленім ведерку за дверима, – бурчить чоловік, би єно відчіпиласи.
– Пїтнайціть пасок, дві баби, вісім струцлів, вісім штруделів, двайціть флєжок мінеральної води, двайціть синдової, кетчуп, гірчицє, аджіка, ведерко цвіклів.
– Ти ме дась виспатиси?
– Спи вже, спи… Йой! Ти гімалайску сіль купив?
– Ту троха ружову?
– Ая! Купив?
– Нє-а. Не було в склепі.
– Падоньку солоденький, – зривається на ноги злосна гуцулка, – нендзо! Люде зберутси, а я перед ними, що на стів постовлю?!
Олег Ущенко
