Потреби шкіл забезпечуються частково за рахунок освітньої субвенції з державного бюджету, та з місцевих бюджетів. Частка внеску з державного та місцевого бюджету може відрізнятися в кожному населеному пункті.
Якщо батьки хочуть додатково допомогти розвитку школи або дитсадка, в який ходять їхні діти, вони можуть надати закладу цільову добровільну матеріальну допомогу легально, яка має відповідати декільком критеріям:
– бути лише добровільною,
– перераховуватись лише на спеціальний розрахунковий рахунок, який має бути оприлюднений відкрито, з обов’язковою видачею квитанції про здійснення платежу,
– лише з зазначенням цільового призначення добровільного внеску (наприклад, на додаткове обладнання до спортзалу, виїзну екскурсію, придбання нових матеріалів для шкільної бібліотеки тощо),
– за використання грошей, отриманих у вигляді добровільної матеріальної допомоги, має бути проведений публічний звіт.
Держава звітує про повне покриття видатків на потреби шкіл, які були визначені відповідно до затвердженої у законодавстві формули, основним показником у якій є кількість учнів . В минулому навчальному році в середньому на 1 учня припадало 8 тисяч гривень субвенції, для дітей з особливими потребами – 20 тисяч. Отже, для вирішення проблеми нелегальних та часто непосильних зборів з батьків на різні господарські потреби навчального закладу – на ремонт, на обладнання, на підручники, іграшки, на побутову хімію для прибирання приміщень тощо – батькам слід звертатись до відділів освіти, а якщо не буде від них відповідної реакції – у поліцію. Впровадження практики публічного звітування органами місцевого самоврядування на навчальними закладами дозволить не допустити неефективного використання бюджетних та батьківських коштів.
«Оскільки державний бюджет уже потурбувався про базові потреби навчальних закладів — утримання будівель, підручники, зарплати вчителів тощо, то місцевий може або збільшити фінансування за тими ж статтями, або подбати про покращання змісту такої освіти – модернізація комп’ютерних класів, підвищення кваліфікації вчителів, реалізація проектів підвищення якості освіти і тому подібні заходи», – вважає Маріанна Онуфрик, експерт з питань соціальної політики Інституту суспільно-економічних досліджень (ІСЕД).
