— Мамо, ми бідні?
— Ну що ти? Ми дуже багаті! Подивися, у тебе є я і Максимчик, а в мене ви обидва. Мені більше і не треба нічого.
— А мені сьогодні здалося, що ми дуже бідні… І що ти кажеш мені неправду.
Вона підійшла до вікна, обережно відсунула фіранку і почала дивитися на вогники нічного міста, на машини, що діловито снують туди-сюди. Все це було ніби якесь інше життя, інший світ і сьогодні їй довелося стати частиною його, а потім довелося повернутися до свого. І вона раптом зрозуміла, що він перестав її тішити. І ця лялька з ганчіркових обрізків, яку вони з мамою шили щовечора, здається їй тепер зовсім простою і негарною.
А ще вчора вона нетерпляче передчувала, як мама її дошиє. Їй так хотілося якнайшвидше з нею погратися. Вона уявляла, як принесе її в дитячий садок, як здивуються всі дівчата, як навперебій проситимуть подивитися і погратися. І вона, звичайно, дасть їм її, свою ляльку, вона ж не жадібна. Віддасть тому, що їй буде приємно, щоб вони погралися. Віддасть тому, що ввечері лялька ця знову стане тільки її.
А сьогодні вона раптом зрозуміла, що не попросять дівчатку цю ляльку. І навіть може будуть носики морщити і скажуть на неї: “Ну фу!” А вона це “фу” пережити точно не зможе. І вона навіть зрозуміти не могла, чому, але тільки знала, це через те, що мама сама її шила. Шила тому, що у них не було грошей купити нову ляльку. Шила тому, що тата в них не було зовсім і не було кому прийти з роботи до них з Максимком і сказати: «Ну що, діти, їдемо до Дитячого Світу? У мене сьогодні зарплата!». І вони б скакали на одній ніжці, радісно пищали, а потім брали б тата за руки, вона з лівої сторони, а Максимко з правої, і йшли б купувати нові іграшки. І там, у магазині, тато б не посміхався винно, не розповідав би їм про оплату світла і газу і скільки в них боргів, а просто купував усе, що вони б попросили.
Вона часто мріяла: що якби у них було багато грошей?! Які гарні сукні можна було б купити! І джинсову спідничку та нові лакові туфлі. І лялькову коляску, як у Ані. І самокат, як у Тані. І щоб Миколай більше не приносив шкільну форму, а приніс би справжній подарунок. І щоб перед школою їй купили новий рюкзак і не віддавали старий, сусіда Вітьки, яким він після уроків грав у футбол, від чого той витріпався весь. Та й був до того ж синім, з намальованою мaшинкою на великій кишені. Хлопчачим був він і все тут.
І найголовніша мрія її – красиве плаття на випускний. Така сукня, від якої дух захоплювало б. Як у справжньої Попелюшки. Вона бачила її в магазині, але вона коштувала так дорого, що про неї не було чого мріяти. А ще вона купила б Максимку пожежну машину, в яку можна наливати воду і вона ллється потім зі шланга, як у справжньої.
Вона поморщилася, згадуючи, як прийшли вони з мамою за братом до дитячого садка. Її брат сидів на стільчику нещасний і заплаканий, з величезним, палаючим червоним вухом. І як схлипував потім, потрясаючи похилими плічками, розповідаючи мамі, що побився з хлопчиками через те, що Вовка приніс до садочку свою нову пожежну машину. І Максим ходив погратися, а Вовка йому не дозволив. І сказав, що це йому тато купив.І що в Максимка такої машини не буде ніколи, бо тата в нього немає.
А Максим відповів, що мама йому скоро придбає багато таких машин, і він жодної з Вовкою не поділиться, бо Вовка – жадібний. А Вовка відповів, що нічого мама йому купувати не буде, тому що вони бідні, і всі ходять у чужому одязі. А потім Максим, звичайно, налетів на Вовку і вдарив його. А Вовка відповів. І ввечері вихователь довго говорила мамі, щоб навчала сина не махати кулаками.
А мама слухала її і дивилася на братика сумно. І, вже вдома, нагодувавши їх смачною смаженою картоплею і напоївши солодким чаєм, довго розмовляла, пояснюючи, чому погано битися з другом через таку нісенітницю, як пожежна машина. А Максим шморгав носом і вперся, що пожежна машина – не нісенітниця…
Перервавши її думки, підійшла мама, обняла за плечі, торкнулась носом у її маківку і потім запитала:
— Поговоримо, доню?
— Про що?
— Ти питала про багатство та правду. Чому ти вважаєш, що я обманюю тебе?
— Знаєш, мамо, сьогодні у Ліди був день народження. Приїхала її мама машиною, забрала нас на дитячий майданчик. Там були гірки, басейни із м’ячиками, батути! І дівчатка розповідали, що вони часто ходять на цей дитячий майданчик, і все там знають. А я була вперше і нічого не знала. І всі дівчата були такі ошатні, а я в цій сукні. І Ліді подарували стільки подарунків! І іграшкову Поні Іскорку, і лялечок із «Холодного Серця», і всі так захоплювалися кожним новим подарунком, а я подарувала лише браслетик, який сама сплела, і колечко… і вони навіть не подивилися на мій подарунок.
І там, на майданчику, був фотограф. Він нас всіх фотографував, а потім віддав нам кожній по маленькій фотографії на згадку про день народження, а я запропонувала Ліді помінятися, щоб я їй свою картку, а вона мені свою. Тому що незабаром випускний, вона піде в гімназію, а я в нашу школу, і мені так хотілося, щоб у нас залишилися фотографії одна одної. А вона відмовилася мінятися, їй хотілося, щоб у неї залишилася фотографія її в новій сукні. А я їй сказала, що в неї ж буде багато інших фотографій у цій сукні і що дружба важливіша за сукню. А вона відповіла, що її фото буде у випускному альбомі і я завжди зможу там на неї подивитися. А потім ми поїхали до неї додому. Має свою, окрему кімнату. І вона така гарна, мамо, як кімната справжньої принцеси. І в ній стільки іграшок! І був такий гарний торт! Ліда сказала, що його робили на замовлення. І дівчатка говорили, у яких сукнях прийдуть на випускний. А мені чомусь було так сумно, мамо. Мені здалося, що ми зовсім не багаті, а дуже бідні. В нас така маленька квартира. Ми з тобою та Максимком живемо в одній кімнаті. І іграшок у нас зовсім нема. І ти не маєш машини. І уроки я робитиму за нашим кухонним столом. То які ми, мамо? Бідні чи багаті?
— Багаті, доню, дуже багаті. Ми є один у одного, ми здорові і любимо один одного – це і є багатство. А все інше – це не так важливо. Є – добре, а ні – це не страшно. Страшно втратити близьку, рідну людину. А гроші втратити не страшно. Ви ще трохи підростете, я зможу вийти на роботу на повний день, і все у нас буде добре, повір.
Але голос мами здригнувся, вона обернулася подивитися на неї і побачила, що обличчя мами раптом стало сумним і тужливим, яким було, коли вислуховувала вона нотацію від виховательки Максима. І їй раптом захотілося якось маму підтримувати, щось таке важливе їй сказати, але вона не знала, що говорити, і просто притулилася до неї, як притискалася зовсім маленькою, вдаривши коліна. Ніби в такі моменти не існувало у світі нікого, крім неї і мами.
І мама обняла її у відповідь теж, посопіла їжачком у голівку, від чого доні стало лоскітно і смішно, а потім раптом сказала: «Я не хотіла тобі заздалегідь говорити, але мені підвернулася хороший підробіток. Пам’ятаєш, я весь минулий тиждень сиділа за комп’ютером ночами? Саме сьогодні, мені, нарешті, заплатили, і завтра ми підемо купувати тобі нову сукню і туфлі на випускний! Ти будеш найкрасивішою принцесою! Я обіцяю!».
Наступного дня, після дитячого садка, вони прийшли в цей магазин. Продавщиці разом із мамою метушливо бігали навколо дівчинки, допомагаючи одягнутися. Вона стояла перед великим дзеркалом, не вірячи, що це відбувається з нею. Мама застібала їй блискавку, розправляла спідницю. Вона ходила по магазину пристукуючи маленькими каблучками нових туфель і почувала себе найкрасивішою дівчинкою у світі. Проходячи повз Максима, підморгнула йому, запитала: «Ну як?». А він не відповів нічого, бо йому було сумно. Він знову пібився із Вовкою, і знову йому влетіло від вихователів, і світ був не милий. Яке вже тут плаття?
Вона подивилася ще раз у дзеркало, ніби намагаючись запам’ятати себе такою напрочуд красивою, а потім рішуче підійшла до мами і попросила допомогти переодягнутися. Вже вдома, коли ліг Максимчик, а вони з мамою перемили посуд, включили настільну лампу і затишно, поряд, сіли шити ляльку, мама обережно запитала:
— Чому ти відмовилася купувати сукню? Ти ж так мріяла!
— Я просто подумала, мамо, що в Максимка незабаром день народження. А давай купимо йому пожежну машину? Зробимо сюрприз! Уявляєш, він прокинеться вранці, а у нього перед носом справжній подарунок. І він як закричить від радості! Так що всі сусіди почують! Коли я думаю про це, мені хочеться сміятися, мамо. І я почуваюся навіть більше, ніж богaтою!
