“Служба у “Шквалі”: в Україні представили дослідження про колишніх увʼязнених на військовій службі 

Поділитися

Неможливість будувати військову карʼєру, нерівний доступ до медичної та соціальної підтримки, відсутність повноцінних відпусток — одні з проблем, які виникають в колишніх увʼязнених на військовій службі. Про це йдеться у дослідженні Правозахисного центру для військовослужбовців  “Принцип”, презентація якого нещодавно відбулася у Києві. 

Станом на березень 2026 року понад 12 000 людей долучилися до служби у спецпідрозділах «Шквал», які вже є у близько 15 військових частинах. “Принцип” проаналізував цей шлях від вступу до звільнення зі служби й повернення до цивільного життя, й побачив багато розривів: між тим, як процедура описана в законі, і тим, як це працює на практиці.

Розповідаємо головне з аналітичного звіту. 

Проблеми на етапі рекрутингу

Для увʼязнених вступ до війська — це часто єдина можливість звільнитися з установи виконання покарань, змінити свій соціальний статус, покращити фінансове становище та повернутися до родини не з вʼязниці, а з війни.

«Я почув від людини, що мене прямо торкнуло: він каже, що я хочу додому повернутися не з тюрми, а з війни. І це таке, якби очищення. Щоб прийти додому, умовно кажучи, якщо не героєм, то людиною, яку будуть поважати», — Олександр, має досвід відбування покарання.

Водночас для тих, хто свідомо хоче долучитися до армії, є багато перешкод. Колонії нерідко затягують документи або “відсіюють” кандидатів, щоб зберегти трудовий ресурс. Доступ до тюрем та комунікації з засудженими дуже залежать від персональних відносин підрозділів з адміністрацією. 

Ті, хто все ж потрапляють на службу, нерідко мають поганий стан здоровʼя, який не відповідає вимогам служби. Деякі підрозділи залучають до рекрутингу медиків та проводять якісний відбір, звертають увагу на вік та стан здоровʼя. Військові частини, які не мають такої спроможності, хоча й проводять поверхневий огляд засуджених, здебільшого покладаються на висновок ВЛК. Як результат, значна частина несе службу з хронічними хворобами та залежностями. 

Перший час після звільнення з місць неволі 

Колишні увʼязнені потрапляють до війська без базових речей: документів, грошей, банківських карток, що впливає на отримання грошового забезпечення. Деякі підрозділи намагаються забезпечити їх засобами особистої гігієни, сигаретами, телефонами, але це діє не всюди, оскільки не закріплено законодавчо.

«Вже після нєсколькіх виходів я уже сам собі докуповував, що мені треба було. Бо я розумію те, що видали, вибачте за мій французький, дали так — набор смєртніка», — Микола, має досвід відбування покарання.

Тюремна культура не зникає після виходу з місця неволі. Більшість підрозділів прагне якнайшвидше сформувати довіру з новоприбулими — в перші дні адаптації закріпити розуміння, що в армії «понятія» не діють. Без цієї роботи з боку командирів можуть бути ситуації, коли військові відмовляються їсти за одним столом поряд із людиною з найнижчої тюремної «касти». Водночас є підрозділи, де тюремні «поняття» навпаки інтегрують у культуру. Їхні командири переконані, що підтримка порядку серед колишніх ув’язнених можлива лише через звичні для них практики. 

Обмеження в контракті для колишніх увʼязнених: 

  • Бойовий досвід для цієї категорії військових рідко переходить в карʼєрний ріст в армії. За контрактом вони не можуть рости у званнях до закінчення адміністративного нагляду і терміну невідбутої частини покарання.
  • На практиці немає доступу до додаткової підготовки, тому ці військовослужбовці не можуть обіймати всі посади. Це створює бар’єр для професійного зростання навіть для мотивованих і досвідчених бійців.
  • Немає щорічної основної відпустки, що негативно відображається на їхньому морально-психологічному стані, здоровʼї та соціальних зв’язках та позбавляє права на виплату оздоровчих.
  • Бойова служба, особливо у штурмових спецпідрозділах, несе вищий ризик поранень та полону. Водночас для цих військових немає такого ж доступу як в інших до лікування, реабілітації та оформлення документів. Хоч гарантії є однаковими для всіх, на практиці якість і швидкість допомоги залежать від конкретних людей, медичних установ і підрозділів. 
  • Звільнені з полону не мають права на відпустку терміном 90 днів та звільнення зі служби. Після реабілітації вони змушені одразу повертатися у стрій.
  • У випадку контузії, травми чи каліцтва під час виконання завдань із захисту Батьківщини військові не можуть перевестись на тилові посади до закінчення періоду адміністративного нагляду та невідбутої частини покарання.

Звільнення зі служби та загибель

Колишні увʼязнені мають обмежені правові підстави для звільнення, проблеми з виплатами, пенсіями, житлом. Перехід до цивільного життя для них ще складніший,  бо перед службою вони перебували в ізольованих інституціях. Якщо на цьому етапі не надати цілісний супровід для їхньої адаптації в цивільне життя, зростають ризики повторної маргіналізації і рецидиву.

Військових зі статусом УДЗ із непогашеною судимістю не мають права ховати на Національному військовому меморіальному кладовищі. Такі норми применшують бойовий внесок людини, консервуючи статус засудженого навіть після гідної служби у війську.

“Фенікс” із ССО: як оператор-кулеметник став чемпіоном світу з гирьового спорту

Кожній жінці іноді потрібно не бігти швидше, а зупинитися