Свинарство гине, натомість держава відкриває зелене світло для імпортерів м’яса

Поділитися

 

«Уже чотири місяці свині у нас приносять збитки до 500 тисяч гривень щомісячно, — у розпачі повідомив мені знаний на Дніпропетровщині керівник фермерського господарства «Рой» iз Синельниківського району Володимир Рой. — Собівартість їх вирощення нині складає десь 14,5 гривні за кілограм живої ваги, а збути можеш щонайбільше по 12,50. От і вся економіка з урахуванням того, що маємо свиней не багато і не мало — 6 тисяч голів».

Згортання свинарства = колапс на селі

Приблизно таку картину нині на Дніпропетровщині змальовують усі керівники господарств, які справді мають сміливість вирощувати льох. Деякі з них у розпачі підписалися під «міцним» зверненням до Миколи Азарова, яке збіглося акурат із першою річницею його перебування на посаді Прем’єр–міністра України. Причому назвали свого листа вельми характерно: «Ні корови, ні свині, тільки радіо в стіні!». «Ці гірко–іронічні слова часів хрущовського стирання граней між містом та селом знову набувають актуальності, але вже не у вигляді анекдота, а у вигляді трагедії, — пояснюють підписанти хід своїх думок. — Тоді Микита Сергійович Хрущов прагнув окультурити селян, звільнивши їх від обтяжливого підсобного тваринництва, зосередивши поголів’я у колгоспних фермах, а сьогодні відбувається тотальне знищення українського тваринництва».

Отож господарники хочуть почути від Прем’єр–міністра пояснення: як може закупівельна ціна живої ваги свинини з 18 гривень за кілограм у лютому 2010 року та дотації в розмірі 1,05 гривнi за кілограм знизитися до нинішніх 10,5 гривнi без будь–якої державної підтримки, коли вартість тонни ячменю зросла до 1500 гривень, кукурудзи — до 1700, а соєвого шроту — майже до 6 тисяч гривень?

Найзапальніші у своїх оцінках господарники і взагалі причиною своїх бід назвали, так би мовити, донецький слід. Мовляв, Донеччина неспроможна забезпечити себе м’ясною продукцією власного виробництва — на сьогодні їй це вдається на рівні трохи більше 30 відсотків, отож багато постачальників не проти нагріти руки на її поставках з–за кордону. Тільки при цьому не задумуються про якість, яка є, м’яко кажучи, сумнівною. Проте для вітчизняних м’ясопереробних підприємств така з великою натяжкою м’ясна сировина обходиться дешевше, аніж доморощена, отож і віддають їй перевагу.

А нашим виробникам хоч сядь та й плач. І не тільки тим, хто виробництво свинини поставив на промислову основу. Чимало українців тримають свиней у своїх приватних садибах. За скрути вони швидше від корови відмовляться, але льох вирощуватимуть до останнього. Це справді у нашому національному характері. Отож згортання виробництва свинини, на переконання авторів листа до Прем’єр–міністра України, і взагалі загрожує соціальним колапсом на селі. Адже для багатьох людей продати вирощену свиню є єдиною можливістю виручити гроші для того, щоб розрахуватися за газ, придбати ліки, зрештою, вивчити дітей.

Невблаганна статистика засвідчує, що цей процес пішов у найгіршому напрямi: у січні 2011 року поголів’я свиней в області скоротилося на 2 відсотки, або ж на 186 тисяч голів. Яскравим прикладом падіння цієї підгалузі називають сучасний свинотоварний комплекс, введений у дію 2006 року в райцентрі Васильківка, розрахований на річний продаж 12 тисяч високоякісних свиней. Для цього встановили високотехнологічне обладнання, закупили племінне ядро французької селекції. А тепер 7100 голів зі свиноматками та поросятами пускають під ніж, понад 50 працівників комплексу залишаються без роботи. Закрився у Васильківці також кіоск, де реалізували дешеву свинину з рідного свинокомплексу. Почувши про це, деякі пенсіонерки в останні дні його роботи воднораз накупили м’яса на 700—800 гривень, витративши на це свої місячні пенсії.

Хто везе м’ясогидоту?

Збентежені свиновиробники Дніпропетровщини закликають Миколу Азарова зламати «хребет тим, хто наживається на селянських мозолях, хто знайшов шпарину у законодавстві чи просто начхав на нього і тисячами тонн пре в Україну м’ясогидоту з заражених та карантинних територій іноземних країн». І насамкінець зауважують, що й для самого Прем’єр–міністра це може вилізти боком. З огляду на те, що люди внаслідок такої політики з боку держави просто вимруть і потiм буде ніким і нічим керувати, пише УМ

Тим часом у Мінагрополітики України заговорили про необхідність ліцензування імпорту м’ясної продукції до нашої держави, наголошуючи, що під виглядом свинини часто ввозять субпродукти, сало і жир, а птиця й узагалі є м’ясом механічної обвалки і каркасами.

— Ми зможемо ретельніше відстежувати країни походження м’яса, що сприятиме скороченню ввезення низькосортної продукції, — пояснює керманич міністерства Микола Присяжнюк.

Що цікаво, вартість ліцензії для імпортерів справді смішна — 780 гривень на рік. Отож усе одно важко збагнути, як це може викликати скорочення ввезення низькосортної продукції. До того ж про діяльні кроки щодо підтримки доморощених виробників м’ясної продукції від нинішніх українських владців поки що не чути…

 

Українські селяни вимагають у зернотрейдерів завдаток за майбутній врожай та готові самі торгувати збіжжям

Як Пенсійний фонд обмежує українцям доплату до пенсії за понаднормовий стаж