Завтра — останній день, коли в Україні діятимуть квоти на експорт зерна: з 1 квітня держава не планує продовжувати це обмеження. Таку заяву вчора зробила перший заступник глави адміністрації Президента Ірина Акімова. На відміну, скажімо, від Росії, де квоти залишаться до кінця нинішнього маркетингового року. Але зернотрейдерам тішитися завчасно. За словами Акімової, замість квот уряд запровадить мито.

«В ідеалі квоти мають переваги над митом, — пояснює ситуацію «УМ» аграрний експерт Володимир Лапа. — Якби ці квоти розподілялися прозоро. Тобто або за історичним принципом, або «перший прийшов — перший отримав», або передбачали б пільги для товаровиробників… На жаль, у нас усе відбувалося зовсім по–іншому. Схожа ситуація і з митом. Якщо кошти від нього надходитимуть до спеціального фонду держбюджету і звідти прозоро розподілятимуться на дотації виробників, то це буде плюс для аграрного сектору…» Утім більшість аналітиків у подібну прозорість дій української влади вірить слабо. Якщо, наприклад, квоти раніше розподіляли серед обраних, то чому доходи раптом стануть ділити чесно?

Ще одна зміна правил гри на зерновому ринку готується нині у Верховній Раді. Йдеться про законопроект 8163, який за частотою згадок у пресі наближається до Податкового кодексу. Документ передбачає запровадження нового гравця на ринку — державної експортної компанії «Хліб Інвестбуд». Приватних трейдерів хочуть зобов’язати укладати форвардні контракти, тобто заздалегідь виплачувати селянам половину вартості майбутнього врожаю. Саме за ці два пункти й точиться нині найзапекліша боротьба. Приватні посередники одразу ж заговорили про монополізацію ринку. Підстави для таких тверджень дав розподіл квот, за яким взимку цього року «Хліб Інвестбуд» отримав дозвіл на половину всього експорту пшениці. Непрозорою залишається й структура компанії — вона не є державною на сто відсотків. А на скільки саме і кому належить решта — відповідей на ці питання наразі немає, пише УМ

Невдоволені бізнесмени і вимогою форвардних угод. У відповідь на наступ на їхні права обіцяють піти з українського ринку й залишити українського селянина без ринку збуту. «Ви ж розумієте, що сучасні елеватори можна розібрати за два місяці. І вивезти з нашої країни. І що залишиться? Адже державі належить лише 14% зернової інфраструктури», — ствер­джують представники приватних трейдерів. «Повірте, зайняти нішу на цьому ринку дуже і дуже непросто, — контраргументують їм виробники. — Тому, без жодного сумніву, ніхто нічого розбирати не буде».

У сільськогосподарських товаровиробників, які об’єд­нані в Аграрний союз України, своя правда. «Сьогодні трейдери чомусь готові вкладати кошти у зберігання збіжжя та його логістику. Але аж ніяк не у виробництво! — Заявив на прес–конференції очільник АСУ Геннадій Новіков. — Хоча, скажімо, у Бразилії ті ж самі компанії, які працюють і в Україні, діють за зовсім іншими правилами: йдуть на форвардні і ф’ючерсні контракти». Виробники порахували: у 2009 році кілька транснаціональних компаній заробили в нашій державі 14 млрд. гривень прибутку. Приблизно стільки ж, як і всі українські сільськогосподарські виробники. «В Україні співвідношення доходів експортерів та виробників — 60 до 40 відсотків, — стверджує директор Інституту економіки та прогнозування НАНУ Валерій Геєць. — Тоді як у розвинених країнах — 75 до 25%».

Фермери стверджують, що трейдери купують у них збіжжя за низькими цінами, а продають — за значно вищими світовими. При цьому європейький та навіть російський ринки «дорожчі» за наш на 100 доларів за тонну. І звинувачують бізнесменів у діях, які дуже вже схожі на монопольні змови. «В 2010 році вартість пшениці у нас становила 500 гривень за тонну, ячменю — 600, а світова ціна — 350 доларів», — каже керівник фермерського господарства «Каунас», що в Кіровоградській області, Микола Стрижак. Виробники, відчувши світову кон’юнктуру, прагнуть самі продавати вирощене. Трейдери ж називають такі дії абсурдними, оскільки, на їхню думку, торгувати на світовому ринку не так уже й просто. «Але при цьому 75% сільськогосподарської продукції Франції експортують кооперативи», — стверджує Валерій Геєць.

«Аби поява нового, державного, оператора зерна не призвела до перекосу ринку, треба дотримуватися кількох правил. Насамперед частка державної власності у цій компанії має становити не менше 50%. А краще —75% капіталу. У законопроекті також не зазначено, що цей оператор має купувати збіжжя лише напряму в аграріїв. А це можливість для зловживань», — резюмує Володимир Лапа.

 

Напишіть відгук