У спробі повернути прихильність народу влада гарячково шукає способи зменшення прірви між багатими і бідними. Але як олігархи, так і прості громадяни впевнені, що законопроект про податок на розкіш «спустять на гальмах». На прохання газети «Экономические новости» директор соціальних програм Центру Разумкова Людмила Шангіна прокоментувала можливе запровадження податку на розкіш.
Майже в усіх цивілізованих країнах світу існує податок на розкіш. Під цим маються на увазі різні податки, але вони є і добре допомагають вижити державним бюджетам. Це і є той перерозподіл національного доходу, який повинен існувати в будь-який поважній країні, а не розподіл між кількома родинами. Багаті допомагають бідним через перерозподіл національного доходу шляхом введення прогресивної шкали податків і податку на розкіш, перш за все, податку на нерухомість. І не на житло простих людей, а на нерухомість — вілли, маєтки, двоповерхові квартири, податок на дуже дорогі машини, предмети розкоші, операції з цінними паперами і нерухомістю тощо. Податок на розкіш потрібно було запровадити ще 20 років тому.
Сумнівно, що такі податки будуть запроваджені й існує дуже висока ймовірність, що буде введений податок на нерухомість, тому що, речі, які чудово працюють на Заході, при перенесенні їх в Україну, починають працювати проти громадян. І тоді буде точно відомо, що люди, які живуть в «хрущовках» будуть платити цей податок, а ті хто мають вілли — платити не будуть. Це відбудеться з тієї причини, що, за словами Василя Цушка під час його перебування міністром економіки, в країні зареєстровано приблизно 10% нерухомості.
Справа не в тому, скільки заробляють олігархи, а в тому, скільки заробляє середньостатистичний громадянин — шахтар, лікар, учитель… Звичайні громадяни повинні заробляти на життя гідною працею та мати можливість гідно утримувати свою сім’ю. Як тільки середня зарплата по Україні досягне гідного рівня і люди не будуть думати, як дожити до наступної зарплати, то прості люди не будуть думати про заробітки олігархів. Не в цьому соціальна несправедливість. Ця сама несправедливість полягає в поляризованому розподілі багатства таким чином, що одні мають надприбутки, а іншим нема за що вижити.
Якщо у нас виходять штурмувати органи влади окремо чорнобильці, окремо афганці, окремо підприємці тощо, то з цим суспільством влада легко впорається. Суспільство не розуміє елементарного закону: поки всі не захочуть — ніхто не отримає. Не буває прав окремих категорій громадян. Право одне на всіх. Якщо в країні за 20 років не було жодної національного чи галузевого страйку, то в цій країні і з цими людьми можна робити все що завгодно. І ця влада все це зробить.