Відомі істини — не вбивай, не кради, люби ближнього свого як самого себе… Нині для нас, українців, до них можна додати — не будь байдужим, не мовчи, не дай себе обманути. Адже в жовтні — не просто вибори, а вибір українського майбутнього.
З подивом днями дізнався із багатьох сайтів про себе чимало нового. Наприклад, що маю третє місце по довірі, а це майже 10 відсотків, у Бучацькому виборчому окрузі, межі якого вказані ще за 2002 р. Здогадайтеся хто названий лідером? Той, кого так «хотіли» бачити кандидатом у депутати громадські та політичні організацій в січні цього року в Бережанах, на його ж командою організованому вічі. Відразу після цього «випадково» з’явився відкритий лист «широкої громадськості» Тернопілля про стурбованість щодо того, що Іван Стойко, можливо, буде балотуватися від опозиції до Верховної Ради України. Одіозні особистості, у багатьох з яких «рильце в пуху», адже підписалися під цим зверненням на замовлення своїх патронів або ж з бажання хоч у такий спосіб нагадати про себе й проявити свою хворобливу активність, заламують руки в голосінні про те, який поганий Стойко. Зась його допускати як узгодженого кандидата по округу, або, не дай Боже, до єдиного списку опозиції!
«Забули» оці використані «патріоти» сказати, кого вони хотіли б бачити кандидатом від опозиції. Здогадуєтеся кого? Цілком вірно, того, хто має «найвищу» підтримку, який так «багато зробив» для Бережан. Його немає у підписантах, бо він —невидимий. Він — справжній «дзержинець», уміє працювати «без сліду», адже пройшов у молодості — в 1991—1993 роках — таку чудову московську школу, яка, як твердять «специ», не гірша за британську чи ізраїльську.
Його перевтілення вражає. Якщо потрібно для справи, то йому дозволяють стати «бандерівцем». Здогадайтеся хто може бути таким винахідливим задля збереження своєї влади? Адже це — вищий пілотаж, коли нащадки українських повстанців обиратимуть своїм представником у Верховній Раді вихованця катів—гебістів. І не важливо, що не свій, а «зайда». Хіба, переконують, серед таких не було нормальних людей, котрі нічого поганого не чинили, окрім… вірної служби «центру».
Вони й нині йому служитимуть. Тим паче, що «центр» уже не далеко за хутором Михайлівським. Він тут, близько — на Банковій, яка, до речі, добре «банкує» йому. Адже за більше ніж півроку його «роботи» в краї, сюди на пропаганду кинуто не одну сотню тисяч «зелених». Їх не шкодують, бо він — «під прикриттям», причому не на своїй, а на чужій, ворожій цій владі території. Тому потрібна подвійна плата — для формування в свідомості виборців його патріотичного іміджу, для оплати місцевих осучаснених «яструбків», армія яких ой-яка велика у шести районах області. Йому потрібно також засмічувати місцеві засоби масової інформації хоч якимись згадками про себе, про «допомогу» тутешній території. Ті, хто фінансує його, розуміють, що це — не схід України, не Запоріжжя, а все-таки — ворожа територія, на завоювання якої потрібні чималі ресурси.
Чи не нагадує це вам 1999 рік, президентські вибори, коли ура-патріоти стрімголов кинулися агітувати за «нашого» генерала Марчука, за допомогою якого «окуповували» свідомість жителів Західної України? Пригадайте, чим усе закінчилось, яку посаду за добру роботу отримав генерал від свого патрона — Леоніда Даниловича.
Але, переконаний, немає нічого поганого, щоб не вийшло на добре. Ну коли б і від кого Україна дізналася про бучацький виборчий округ, якби не команда того, хто впевнений у нашій з вами убогості, недолугості та безпам’ятстві, хто спить і бачить у кишені мандат до парламенту, щоб потім стати в струнку шеренгу слухняних «тушок», бо ж негоже буде відмовити своїм патронам — господарям нинішнього життя в Україні, тим, котрі за допомогою таких агентів, глибоко занурених «кротів», хочуть керувати нами вічно. Бо їм шкода віддавати Межигір’я, втрачати мільярдні щорічні прибутки, та й страшно випускати з тюрем в’язнів-політиків, страшно відповідати за всі їхні «досягнення» за останні два роки.
Діяти на виборах іншими способами, як ті, якими вони діють, тим більше в Західній Україні, неможливо. Тому вони вибрали таку тактику, думаючи, що ми — сліпі, темні, втратили пильність і купилися на патріотичну риторику псевдопатріотів із брудними думками й руками. Маю надію, що вони помиляються.
Ви, напевно, здогадалися про кого я вів мову, що це за чолов’яга, якого намагаються показати, як з діда-прадіда нашого? Такого як будь-хто з Возилова чи Гориглядів, Жукова чи з не менш славного села Голгоче, який вірує в єдину святу Соборну Апостольську Церкву, українською користується не тільки на телекамеру, не студіював в університеті російську філологію, не був там стукачем у далекі 80-ті, не був завербований у «могутню» структуру, а народився в нашому краї, тому готовий голову покласти за Україну, як його родичі по маминій і татовій ліній, на цвинтар до яких він завжди ходить, як і до могили борців за нашу волю…
Не піддавайтесь на нещиру, але наповнену націоналістичним змістом риторику й гарні обіцянки! Нам потрібно обирати до парламенту не якихось продавайченків або зливайченків, а людей з чистою совістю, які вболіватимуть за той край, представниками якого вони стануть у парламенті.
З усього видно: як на першому році незалежності, так і на 21-му, боротьба за Україну продовжується…
З повагою — народний депутат Іван СТОЙКО.
