У цьому переконались організатори книжкового фестивалю “Джура-фест-2012”. Редакції інтернет-газети “Про все” вони надали один з віршів талановитої дитини. “З дитини вірші просто ллються”,- розповіла “Про все” Яніна Чайківська. Класний керівник Тамари вважає, що дитина має талант від Бога.
Казка про подарунки весни
Тамара Воробець
ЗОШ №5, 3 клас
І
Стрілись Щастя і Доля на дорозі:
«Ти куди?» – «Куди-небудь… А ти?»
«Йду комусь в пригоді стану, може.
Чи підеш зі мною?» – «То пішли!»
Йдуть. На зустріч їм біжить Кохання –
Ще ніким незнане, запальне.
Підійщло до них і запитало:
«А куди це ви удвох йдете?»
«Йдем в пригоді ми комусь ставати.
Підеш з нами?» – «Згода!» – «То й ходім!»
І пішли утрьох вони, аж бачать,
Йде Весна-Красна на зустріч їм.
А за нею – лебедині зграї,
Ластівки, лелеки, солов’ї…
Де вона лиш ступить, де погляне, –
Все там розцвіта, немов у сні.
Підійшли всі троє та й питають:
«Де, дівице гарная, ідеш?»
Де несеш тепло своє, розмаї?…
Може й нас з собою забереш?»
«Йду в краї холодні та суворі –
Там морози люті і сніги.
Помогти в біді комусь чи горі…
Будете мої помічники?»
«Згода!» – «То й пішли, не гаймо часу,
Зиму проганяти вже пора,
Хай розквітнуть проліски барвисті,
Зщебече мила дітвора!»
І пішли всі троє за Весною,
А вона попереду ішла:
Де не ступить – там сніги водою,
Де не гляне – квітнуть там поля.
А Зима безсило утікала –
Їй не заморозити тепла.
Бігла долинами і ярами,
І таки за море утекла
Йшли Весна, Кохання, Щастя й Доля,
Дарували світові красу…
Але ось зайшли перепочити
В непролазну хащу лісову.
Вийшли на галявину – аж бачать –
Невеличка хатка там стоїть,
Відчинили двері, зазирнули –
Там дівча заплакане сидить.
Та таке худеньке, та невмите,
І зітхає тяжко: ох та ох…
А з очей, розумних та великих –
Сльози, та такі, немов горох.
Вглянуло дівчатко подорожніх,
Чемно привіталося до них,
І на лаву гостей посадило,
І дало напитися води.
«Хто ти, пташко?» – тут Весна спитала.
«Я… я безталанна сирота,
Що не має щастя, ані долі…»
І згірчились жалібно вуста.
І Дівчатко слізьми залилось,
Смуток, безнадія у очах…
А Весна їй тепло усміхнулась,
Прихилила до свого плеча.
Вспокоїлась Дівчинка, заснула…
І змахнула рукавом Весна,
Хатка враз палацом гарним стала.
Дівчина прокинулась, та ба…
Це не було те ж мале Дівчатко
В дранті у полатанім, старім,
Це була Красуня – горда й ставна
У шовковім пишному вбранні.
«Що ж, мені пора!» – Весна сказала. –
«Залишайся ти, Красуне, тут,
А Кохання, Щастя й добра Доля
Хай при тобі повсякчас будуть».
І Весна знялася високо у хмари,
І. мов пташка, легко понеслась,
І ще довго їй услід дивилась
Дівчина, що в лісі зосталась…
ІІІ
Стала Доля стежкою лісною,
Щастя лебедем у вись знялось,
А Кохання цвітом калиновим
В русі коси Дівчини вплелось.
І пішла Красуня по стежині.
Лебідь їй кружляв у головах,
А в густих її русявих косах
Білий цвіт калини гірко пах.
Йде собі… і бачить, по дорозі
Білий кінь, мов вітер стрімко мчить,
А в сідлі – ні мовить, ні сказати –
У корзні червонім Князь сидить.
Він побачив Дівчину. Спинився.
Поглядом до неї прикипів…
Простягнув їй руку, усміхнувся,
І в сідло до себе посадив.
Пригорнув до серця свого міцно:
«Як же довго я тебе шукав…»
…Далі слів не було. Тай навіщо.
Кінь їх знов долинами помчав…
Завершилась казка…
IV
і відтоді,
Як до нас Весна приходить знов,
То несе на кридах лебединих
Щастя, добру долю і любов.
І дівчата в ліс біжать СТЕЖКАМИ,
І ламають КАЛИНОВИЙ ЦВІТ,
І щаслива та, котра побачить
В піднебессі ЛЕБЕДЯ політ!