Тернопільська третьокласниця Тамара Воробець пише геніальні вірші

Поділитися

У цьому переконались організатори книжкового фестивалю “Джура-фест-2012”. Редакції інтернет-газети “Про все” вони надали один з віршів талановитої дитини. “З дитини вірші просто ллються”,-  розповіла “Про все” Яніна Чайківська. Класний керівник Тамари вважає, що дитина має талант від Бога.

Казка про подарунки весни

 

Тамара Воробець

ЗОШ №5, 3 клас

 

І

Стрілись Щастя і Доля на дорозі:

«Ти куди?» – «Куди-небудь… А ти?»

«Йду комусь в пригоді стану, може.

Чи підеш зі мною?» – «То пішли!»

 

Йдуть. На зустріч їм біжить Кохання –

Ще ніким незнане, запальне.

Підійщло до них і запитало:

«А куди це ви удвох йдете?»

 

«Йдем в пригоді ми комусь ставати.

Підеш з нами?» – «Згода!» – «То й ходім!»

І пішли утрьох вони, аж бачать,

Йде Весна-Красна на зустріч їм.

 

А за нею – лебедині зграї,

Ластівки, лелеки, солов’ї…

Де вона лиш ступить, де погляне, –

Все там розцвіта, немов у сні.

 

Підійшли всі троє та й питають:

«Де, дівице гарная, ідеш?»

Де несеш тепло своє, розмаї?…

Може й нас з собою забереш?»

 

«Йду в краї холодні та суворі –

Там морози люті і сніги.

Помогти в біді комусь чи горі…

Будете мої помічники?»

 

«Згода!» – «То й пішли, не гаймо часу,

Зиму проганяти вже пора,

Хай розквітнуть проліски барвисті,

Зщебече мила дітвора!»

 

І пішли всі троє за Весною,

А вона попереду ішла:

Де не ступить – там сніги водою,

Де не гляне – квітнуть там поля.

 

А Зима безсило утікала –

Їй не заморозити тепла.

Бігла долинами і ярами,

І таки за море утекла

Йшли Весна, Кохання, Щастя й Доля,

Дарували світові красу…

Але ось зайшли перепочити

В непролазну хащу лісову.

 

Вийшли на галявину – аж бачать –

Невеличка хатка там стоїть,

Відчинили двері, зазирнули –

Там дівча заплакане сидить.

 

Та таке худеньке, та невмите,

І зітхає тяжко: ох та ох…

А з очей, розумних та великих –

Сльози, та такі, немов горох.

 

Вглянуло дівчатко подорожніх,

Чемно привіталося до них,

І на лаву гостей посадило,

І дало напитися води.

 

«Хто ти, пташко?» – тут Весна спитала.

«Я… я безталанна сирота,

Що не має щастя, ані долі…»

І згірчились жалібно вуста.

 

І Дівчатко слізьми залилось,

Смуток, безнадія у очах…

А Весна їй тепло усміхнулась,

Прихилила до свого плеча.

 

Вспокоїлась Дівчинка, заснула…

І змахнула рукавом Весна,

Хатка враз палацом гарним стала.

Дівчина прокинулась, та ба…

 

Це не було те ж мале Дівчатко

В дранті у полатанім, старім,

Це була Красуня – горда й ставна

У шовковім пишному вбранні.

 

«Що ж, мені пора!» – Весна сказала. –

«Залишайся ти, Красуне, тут,

А Кохання, Щастя й добра Доля

Хай при тобі повсякчас будуть».

 

І Весна знялася високо у хмари,

І. мов пташка, легко понеслась,

І ще довго їй услід дивилась

Дівчина, що в лісі зосталась…

 

ІІІ

Стала Доля стежкою лісною,

Щастя лебедем у вись знялось,

А Кохання цвітом калиновим

В русі коси Дівчини вплелось.

 

І пішла Красуня по стежині.

Лебідь їй кружляв у головах,

А в густих її русявих косах

Білий цвіт калини гірко пах.

 

Йде собі… і бачить, по дорозі

Білий кінь, мов вітер стрімко мчить,

А в сідлі – ні мовить, ні сказати –

У корзні червонім Князь сидить.

 

Він побачив Дівчину. Спинився.

Поглядом до неї прикипів…

Простягнув їй руку, усміхнувся,

І в сідло до себе посадив.

 

Пригорнув до серця свого міцно:

«Як же довго я тебе шукав…»

…Далі слів не було. Тай навіщо.

Кінь їх знов долинами помчав…

Завершилась казка…

 

IV

і відтоді,

Як до нас Весна приходить знов,

То несе на кридах лебединих

Щастя, добру долю і любов.

 

І дівчата в ліс біжать СТЕЖКАМИ,

І ламають КАЛИНОВИЙ ЦВІТ,

І щаслива та, котра побачить

В піднебессі ЛЕБЕДЯ політ!

 

В Україні розпочалась наймасштабніша теренова гра «Гурби- Антонівці- 2012»

Організована злочинність на Тернопільщині у цифрах та фактах