111

Нещодавно дістала з антресолей стару запилену коробку. А в ній листи, написані розмашистим почерком якоїсь маминої подруги Ніни. Їх було кілька, але і цього достатньо, щоб зрозуміти: у цієї жінки дуже цікава доля.

Мама розповіла, що познайомилася з Ніною в технікумі. Вони разом знімали кімнатку у старенької єврейки, тітки Сіми, разом бігали на танці та в кіно. На останньому курсі вона познайомилася із модним у всіх відношеннях хлопцем. Він носив чорні окуляри, різнобарвні сорочки, брюки-кльош і був душею компаній. Звали його Микола, але за манеру вставляти у розмову французькі словечка всі його називали Ніколя. Ніна ходила зачарована, ловила кожне слово свого коханого, а в очі заглядала із такою відданістю, що годі було шукати кращої. Ніколя так і зробив: запропонував одружитися.
Вони мали відбути скромне весілля і переїхати жити до Ніколя на Дніпропетровщину. У переддень Ніні наснився сон: ніби зустріла вона на вулиці безногого на милицях хлопця, який намагався затягнути у під’їзд багатоповерхівки величезну пластмасову рибу. І чогось Ніна взялася йому допомагати. Рибина тільки з вигляду була пластмасова, а важила, як 50-кілограмова гиря. Ніна дев’ять поверхів тягнула її на собі, потім сварилася чомусь із його родичами…
Перша думка, коли прокинулася – «щось дурне наснилося». Проте дівчина так добре запам’ятала свій сон, ніби це трапилося наяву. Відтворювала вмебльовану квартиру того хлопця, навіть колір шпалер назвала. Розтовкмачити сон не було кому, тому скоро й забулося. Відгуляли, відтанцювали на весіллі, потім «повихвецювали» на випускному і, обмінявшись адресами, роз’їхалися по світу.
***
«Здрастуй, подруго! Дякую тобі за листа, спішу поділитися щасливою новиною – у мене народилася донечка! Назвала її Катрусею. Вона така кумедна і гарна! А от сімейне життя, як погода: то хмари затягнуть небо і нависнуть чорним рядном, то сонце розжене морок і зігріє все навкруги. Тільки от біда: останнім часом того сонця все менше і менше. Ніколя, мовляв, гроші заробляє на нас двох «спиногризів» і дуже втомлюється. Тому і нервується часто. У нього ж робота і ділові вечері з партнерами. Він стверджує, що з чоловіками. Я йому вірю, але… підозрюю, що це «чоловіки» нетрадиційної орієнтації, і саме тому вони полюбляють малювати губи яскравою червоною помадою. А на прощання цілують мого нетверезого чоловіка у комір сорочки.
Не дивуйся, я у своєму розумі. Просто набридло вже плакати. Тільки жартами і рятуюся останнім часом. А що залишається робити?»
***
«Вибач, що так довго не писала. Скільки вже часу минуло з останньої моєї звістки: рік, два чи, може, більше? Стільки подій відбулося, що навіть не знаю з якого боку приступитися до їхнього опису. До речі, можеш привітати мене із ще однією новиною – я розлучилася.
Останній рік із Ніколя був суцільним жахом. Якби наша доблесна міліція заводила справи на домашніх тиранів так, як вони того заслуговують, мій колишній був би лідером по кількості епізодів. А загалом розійшлися ми з ним майже інтелігентно. Так він нещодавно сказав моїй подрузі. Не знаю, як розлучаються інтелігенти, але оце його «майже» я ледве пережила. Дякувати Богу, лікарі склали мої кісточки, підштопали де треба. Не буду описувати всі ті жахи. Скажу коротко: пив, ставав агресивним, бив. Вже перехрестилася і забула. Зараз маю іншу гризоту: нема житла, нема грошей. Спочатку нас з Катрусею прихистила подруга, а тепер я зняла ліжко-місце у кімнаті із ще двома дівчатами-студентками. Дешево і сердито, зате ніхто над вухом не верещить, що ми «спиногризи».
***
«Привіт! Дякую тобі за листа. Якби ти тільки знала, як довго він до мене йшов. Спочатку ним перекидалися на старій квартирі. Потім твій лист потрапив до сусідів, а ті віддали його колишній хазяйці квартири. Добре, що ти мене не забуваєш. Це я свиня: періодично випадаю із нашого з тобою листування на місяці і роки. Як ти поживаєш? Як твої дочки?
У мене все добре. Справді. Катруся ходить у школу і ще на п’ять гуртків. Все вона хоче знати і все вміти. Я не здивуюся, якщо незабаром у неї виникне ідея піти у космонавти. Адже бути радіомеханіком і розібрати телевізор я їй заборонила.
А я? Я щаслива! Познайомилася із чудовим чоловіком. Пам’ятаєш про той дивний сон, який мені наснився ще перед одруженням із Ніколя? Про хлопця-каліку і важку пластмасову рибину? Так ось – він збувся! І дев’ятий поверх, і шпалери, і хлопець без ноги…
Ми з Катрусею йшли до кравчині і зіштовхнулися із Сашком просто у під’їзді. Він балансував на милицях та ще й з двома торбами, а ліфт, як на зло, зламався. От тоді ми і познайомилися. Допомогли йому дострибати до квартири на дев’ятому поверсі. Я тільки зайшла, як у мене одразу сяйнула думка: точно як уві сні!
Ти будеш сміятися, але можу сміливо сказати, що добилася Сашка я. Сподобався він мені відразу, таке враження, що зустріла саме того, кого все життя чекала і шукала. Де та сміливість взялася, але наступного дня я пішла його провідати. Двері відчинив, як виявилося, брат, провів у кімнату до Сашка, і ми, як у тюрмі якійсь, під наглядом його рідних перекинулися кількома вітальними словами. Я пообіцяла, що прийду наступного дня. І прийшла. Правда, із Сашком так і не побачилася, натомість ледь не побилася із двома його злими сестрами-зміючками і братом. Вони мене мало зі сходів не спустили. А я, пам’ятається, звинувачувала їх у бездушності і, вчепившись в одвірок, кричала через голови тих родичів номер свого телефону. Сашко мені через кілька днів передзвонив. І ми годинами говорили: про страшну аварію, в якій він втратив ногу, про родичів, які махнули на нього рукою, про протез, на якому можна ходити, і про те, що я, як промінець сонця у його житті…»
***
Кілька років тому мама їздила на зустріч випускників технікуму. Побачила там Ніну. Вона привезла сімейний альбом: доросла вже Катруся, Сашко, двоє спільних дітей. Вже десять років вони разом. На п’яту річницю замовили собі подарунок: величезну пластмасову рибу, яку урочисто почепили на стіні у вітальні. Щоб сон Ніни повністю відповідав реальності. Або навпаки. Хоча, яка вже різниця…
Юлія САВІНА

http://www.visnyk.lutsk.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.