111

«Крабових паличок тепер не купую». Президент Центру «ТЕСТ» Валентин Безрукий про те, чи є м’ясо в ковбасі, а молоко в «згущенці» та чому не таке страшне ГМО, як його малюють

Нинішнє життя стало зовсім іншим на смак. І якщо колись ми кепкували над радянською ліверною ковбасою, то нині згадуємо її з ностальгією. Полиці магазинів нині ломляться від яскравих упаковок із харчами, але от біда — перед ними дедалі довше доводиться затримуватися, щоб вибрати там щось корисне. Споживач нині не довіряє виробникові, бо часто той не зупиняється ні перед чим, аби продати свою не завжди хорошу продукцію. Та й держава багато на що заплющує очі. Про те, наскільки якісні й безпечні продукти потрапляють сьогодні на стіл українців, з нагоди сьогоднішнього Всесвітнього дня споживача ми розмовляємо з Валентином Безруким, президентом Науково–дослідницького центру незалежних споживчих експертиз «ТЕСТ», що регулярно займається тестуваннями продукції з 2001 року.«У виробництві ковбас ситуація погіршилася»

— Валентине Аркадійовичу, за ці десять років тестувань, можете сказати, в якій групі харчових продуктів ситуація покращилася, а в якій, навпаки, погіршилася?

— Річ у тім, що наука не стоїть на місці, і ті дослідження, які ми робили десять років тому, за своєю глибиною дуже сильно поступаються тим, що ми робимо зараз. Хоча в цілому певні тенденції видно. У виробництві ковбас, вважаю, ситуація погіршилася. Виробники комплексних добавок зараз пропонують таку кількість інгредієнтів, що можна замінити практично всі складники, які мають бути в ковбасі. На жаль, цей прогрес харчового виробництва не зовсім на руку споживачу. Припустимо, ми знаходимо рослинні жири в молочних продуктах. Кажуть, це шкідливо. Насправді рослинний жир сам по собі не шкідливий, ним не можна отруїтися. Але якщо про це не написано на упаковці, це — фальсифікація. Бо продукт, який ми вживаємо під виглядом молочного, вже не є таким. Тобто людина не отримає збалансоване харчування, на яке розраховує. І як наслідок, вона хворітиме й сама не розумітиме чому, бо ж харчується ніби правильно.

— Зараз поширена думка, що в ковбасі є все що завгодно, але тільки не м’ясо. А що кажуть ваші тести?

— Що м’ясо в ковбасі є. Згадайте, в радянські часи говорили, що варену ковбасу роблять з туалетного паперу. Тепер же радянську «варенку» згадують як еталон! Справді, склад сучасної ковбаси змінився. Але крохмалю аж так багато, як собі уявляє споживач, у м’ясні продукти не кладуть. Бо ковбаса тоді не триматиметься купи та й на смак буде різко відрізнятися. Максимальна кількість крохмалю, яку ми бачили в ковбасних виробах, це близько 5–6 відсотків. Те ж саме стосується і сої. Її багато теж не покладеш, бо вона досить дорога і ще невідомо, що вигідніше купити — бразильське заморожене м’ясо чи очищену сою.

Але технології розвиваються так швидко, що вони випереджають можливості, які дозволяють виявляти ті нові інгредієнти, які можуть потрапляти в ковбасу. Тому щось там приховати таки можна. От, скажімо, у варених ковбасах настільки подрібнюють м’ясо, що навіть під дуже сильним мікроскопом не завжди можна розібрати, що в тому фарші. У сирокопченій ковбасі легко побачити, яке було використане м’ясо, якої якості, чи є там субпродукти (шкіра, сухожилля, хрящі), хоча їх там не має бути. Це під мікроскопом видно. У вареній ковбасі цього не побачиш. Ви, мабуть, помічали, що після варіння деяких сосисок вода стає рожевою. Але ми так і не можемо сказати — чому. Фарбників нам не вдалося виявити. Що дає цей колір — загадка. Бо нітрит натрію, який ще з радянських часів додають у ковбасу, щоб надати їй приємного рожевого кольору (бо проварене м’ясо, як відомо, має сірий колір), такого забарвлення не дає.

Утім, за результатами тестів, які ми проводили останній раз щодо дитячої ковбаси, ми побачили значно кращу картинку, ніж очікували.

— Своїм дітям ви ковбасу даєте?

— Так, безперечно. Але вибираю ту, яка за нашими тестами отримала найвищі оцінки. Хоча після кожного тесту в мене асортимент покупок у магазині зменшується (сміється).

— Споживача часто насторожує той факт, що кілограм ковбаси коштує дешевше, ніж кілограм м’яса. За рахунок чого вона здешевлюється?

— Неправильно оперувати ціною м’яса на базарі. Закупівельні ціни кардинально відрізняються від базарних. І не на порядок, а в п’ять–шість разів. Тому ковбаса справді може коштувати дешевше.

— Чи відповідає дійсності уявлення: чим продукт дорожчий, тим він якісніший?

— Не завжди. Візьмемо для прикладу торгову марку «Лореаль». Косметика, що під нею продається, коштує на кілька порядків дорожче. Хоча за якістю вона не краща, ніж та, що коштує дешевше. Але вона так себе позиціонує і для багатьох це здається переконливим. Або візьмемо одяг і сумочки «Луї Віттон». Насправді, виготовляють їх у тому ж Китаї, тільки в іншому цеху. Але гігантські гроші вкладаються у маркетинг, рекламу і це все позначається на собівартості продукції. А що стосується м’ясних виробів, то справді, дорожчі продукти, як правило, якісніші. Винятком можуть бути приват–лейбовські марки — ті, які виготовляють на замовлення великих торгових мереж. Продають їх з дуже невеликою накруткою, і там справді може бути хороша якість за доступною ціною. Проте в приват–лейбів є свої мінуси — замовник може змінювати виробників. Навіть по кілька разів упродовж року. Покупець відчуває, що продукт начебто змінився, але не розуміє чому. А насправді все просто — інший виробник, який вирішив десь зекономити.

«Проблема ГМО занадто перебільшена»

— Ваш Центр першим почав тестувати олію на бензопірен. Чому?

— Бензопірен — це канцероген, який викликає рак. В Україні з квітня минулого року вже ввели норми щодо нього. Гадаю, в цьому є й наша заслуга. Вперше тест на бензопірен ми зробили в 2005 році. Причому в Угорщині, бо в Україні не знайшли жодної лабораторії, яка б це робила.

— Як ця речовина з’являється в олії?

— Це техногенний забруднювач, який найчастіше потрапляє в продукт із диму ще під час сушки насіння. Або, наприклад, з асфальту — якщо розстелене на ньому насіння підсушують на сонці. До речі, влітку в містах під час спеки, коли асфальт нагрівається, рівень бензопірену височезний. Це дуже небезпечно для здоров’я , але відповідних замірів ніхто не робить.

— А бензопірен може бути присутній в оливковій олії?

— Ні, вона виготовляється за зовсім іншою технологією, і хоча ми в оливковій олії його не шукали, та суто теоретично бензопірену там бути не повинно. А от в какао–маслі, а відтак, у шоколаді, допускаю, що він є. А також у каві, в якій, до речі, може бути й акриламід — на цей небезпечний канцероген ми тестів ще не робили, бо жодна українська лабораторія, на жаль, їх не здійснює.

Між собою ми жартуємо: наші депутати вивчили три літери «ГМО», які легко вимовляти, і гадають — ось де всі наші біди. Але ця проблема занадто перебільшена. Генно–модифіковані продукти особисто нам під час тестів зустрічалися дуже рідко і в незначних кількостях. А от проблема бензопірену, акриламіду, гідроксиметилфурфуролу — реальна, але це все складні слова, які депутатам важко вимовляти, а отже, й боротися з ними. Наприклад, гідроксиметилфурфурол є в усіх продуктах з природним цукром, які нагрівали. Наприклад, у будь–якому пастеризованому соку. Мед — єдиний продукт, який вимірюють на наявність гідроксиметилфурфуролу, і то цифри там бувають — захмарні. Ми знаходили його під час тестів і в дитячому харчуванні, причому показники перевищували норми. Європейські, бо наших просто не існує. Хоча це не дуже складне дослідження.

«У крабових паличках немає ні крабів, ні риби»

— Чи доводилося знаходити в харчах антибіотики?

— Так, у молочних продуктах. Але проблема в тому, що різновидів антибіотиків є дуже багато, і ніяких грошей не вистачить, щоб перевірити продукт на їх усі. Ми використовували дельва–тест, який швидко визначає, чи є в продукті речовини, що перешкоджають розвитку мікроорганізмів. Це або антибіотики, або дезінфікуючі засоби (вони можуть потрапляти, якщо на заводі обладнання після миття було погано виполоскане). Ні того, ні іншого в «молочці» бути не повинно. Сліди антибіотиків ми бачили і в заморожених креветках, причому не в тих, що вирощені промислово, а виловлених в океані. Що ви хочете, коли навіть у м’ясі білих ведмедів та пінгвінів знаходять гормони й антибіотики. Звідки вони там? Потрапляють з води…

— Ви особисто які продукти перестали їсти, відколи робите тестування?

— Передусім крабові палички. В них немає ні крабів, ні риби. А 40 відсотків складу крабових паличок ми не можемо ідентифікувати взагалі! Бо під мікроскопом зразки паличок не схожі ні на що, і тим паче на рибу. Виробник на упаковці пише, що продукт виготовлено з сурімі. Але це не чиста риба, а фарш, приготовлений із чогось. Чого? Ми робили запити до наших виробників крабових паличок, але жоден із них не дав відповіді, з чого виготовляють свою продукцію. Підозрюю, що вони й самі не знають. Бо отримують вже готову сировину з Азії. Швидше за все, основна сировина для виготовлення цього продукту — це кістки, рибні відходи, тобто те, що зазвичай викидається за борт.

 

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Порятунок споживача — справа рук самого споживача

— Чому з боку держави такий слабкий нагляд за виробництвом харчів? Теоретично влада мала б бути зацікавлена в здорових громадянах, а отже — контролювати те, що потрапляє на їх стіл?

— А держава — це хто? Ніхто конкретно. І цьому «ніхто» зовсім це не потрібно! Депутати ж зацікавляться проблемою тільки тоді, коли вона зачіпатиме інтереси їхніх дітей. А оскільки їхні діти здебільшого живуть за кордоном, чужими вони не надто переймаються. До того ж безпека і якість — це речі, які йдуть паралельно, але не завжди пересікаються. Наприклад, держава дає добро на виробництво ковбаси із сої і крохмалю. Це безпечно? Безпечно! Якісно? Ні! Хай це буде некорисно, несмачно, але це безпечно. От і все.

Для того, щоб покращити ситуацію в країні щодо якості продтоварів, треба зробити всього три речі. По–перше, прийняти євронорми. Але в наших чиновників ще є таке загадкове поняття, як адаптація єврозаконодавства до України. Ця адаптація нерідко закінчується тим, що євронорми в підсумку і впізнати неможливо (сміється). Треба прийняти їх у тому вигляді, в якому вони існують в Європі, а виробникам дати час, щоб пристосуватися до нововведень. Друге, це ринковий контроль, коли вроздріб анонімно можна купити продукцію й дослідити її. Бо щоб отримати документи на якийсь товар, на експертизу виробник привезе якісний продукт, а потім цілком законно продаватиме що завгодно. Зараз про це вже говорять, але чомусь до переліку ринкового контролю включили тільки промтовари, а продукти — ні.

І третє — незалежне тестування якості, як це проводимо ми. Таким чином ми забезпечили б євронорми, контролювали б безпеку і стимулювали б якість.

— Але поки це все не запрацює, що б ви порадили тим, хто йде в магазин по покупки?

— Порадив би робити якомога менше спонтанних покупок. Коли йдете в магазин, треба чітко знати, що будете купувати, а спонтанна покупка, як правило, емоційна: ви й склад толком не прочитаєте, і дату виготовлення можете пропустити. Звертайте увагу, в яких умовах в магазині зберігається продукція, і орієнтуйтеся на результати наших тестів — усі вони є на нашому сайті (www.test.org.ua). Бо на вигляд і смак продукція може взагалі не викликати жодних підозр! Ми зустрічали згущене молоко, яке на 92 відсотки складалося з рослинного жиру! А на смак — і не здогадаєшся. Звичайно, можна орієнтуватися й на ім’я виробника. Але варто пам’ятати, що навіть відомий виробник має сегмент недорогої продукції. Просто треба читати уважно склад продукту на упаковці. Інша річ, коли виробник пише в складі молоко, а насправді наливає пальмову олію. Ось це вже — фальсифікація.

http://umoloda.kiev.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.