Учора під Львовом розпочався Синод єпископів УГКЦ, на якому оберуть наступника Любомира Гузара
Вибори без дебатів
Обиратимуть нового Верховного архiєпископа у Брюховичах — дачному містечку під Львовом. На Синод злетілися понад чотири десятки греко–католицьких єпископів з усього світу, адже право обирати нового очільника Церкви перебуває винятково в їхній компетенції. Як повідомляє Департамент інформації УГКЦ, робочий день єпископів розпочався з молебня до Святого Духа. Найстарший за єпископською хіротонією (за вислугою років. — Авт.) на Синоді Василь (Лостен) від імені всіх членів Синоду прочитав присягу: «Перед нами дуже важливе завдання: вибір глави нашої Церкви. Вірю, що жодні замішання не стануть нам на перешкоді, бо маємо віру в Бога, на якого покладаємося. Звичайно, що ми з вами та наш вірний люд Церкви молиться і вірить у добрий вибір, бо інакше бути не може. Ніхто з нас, кажу це з переконання, не керується дешевими земськими поглядами та передбаченнями, але всі бажаємо сповнити волю Божу якнайкраще».
Учора навіть відбулося перше голосування. Щоправда, результати його тримають у таємниці: сторонніх у залі не може бути, а світська влада не матиме жодного впливу на сам вибір. Присутні на Синоді священики виконуватимуть лише технічну функцію секретарів, давши присягу «про нерозголошення». При визначенні «свого» кандидата обійдуться без дебатів та обговорення програм претендентів. Голосування буде таємним — кожен з єпископів має голосувати особисто. Утримуватися не можна, а кількість вкинутих карток має дорівнювати кількості голосуючих. Результати «проміжних» голосувань виписують на дошці. Обраним вважають кандидата, якого підтримали 2/3 присутніх. Щоправда, процедура набору голосів може розтягтися на кілька днів — але, за канонічним правом, сесія «верховної ради» має триватиме не більше двох тижнів. Якщо єпископи зайдуть у глухий кут, главу Церкви оберуть простою більшістю. Тоді кількість кандидатів має зменшитись до двох електоральних лідерів. «Проголосований» кандидат отримує два дні на роздуми, але якщо не висловлює публічної згоди, процедуру розпочнуть наново. Новообраний кандидат проходить «апробацію» (погодження. — Авт.) Папи Римського, котрий у разі порушень виборчого процесу може «завернути» процедуру. Хоча подібне трапляється вкрай рідко. Обсервуватиме вибори, щоправда, не беручи участі у самому голосуванні, апостольський нунцій в Україні (посланець Ватикану. — Авт.) Іван Юркович, словенець за національністю.
Гудзяк, Возняк чи Мартиняк
Більшість єпископів прилетіли в Україну з Заходу. Саме вони, фактично, обиратимуть українського предстоятеля. Свого часу єпископи були надійною опорою як Любомиру Гузару, так і творцями політики УГКЦ «на місцях». Тож iз формальної точки зору, більшість експертів iз «греко–католицького питання» наголошують на незмінності подальшого курсу церкви, незалежно від того, хто її очолить. Але відмінності, ясна річ, будуть суттєві, адже кожен iз кандидатів пов’язаний не лише з абстрактним християнством, а й з суто конкретними чернечими згромадженнями і має власні політичні погляди та амбіції.
Фундаментальним, але негласним питанням Синоду буде, яку ж стратегію необхідно посісти УГКЦ за умов непростої ситуації в Україні. І, відповідно, чи повинен бути голова церкви з «молодих» чи зі «старших», адже «молодий» захоче «оновлювати», а «старший» — кардинальних змін не запроваджуватиме. Зрештою, кожен єпископ має власні симпатії і просуватиме кандидата, якого добре знає. Наприклад, орден редемптористів може зіграти вирішальну скрипку у виборах, підтримуючи свого негласного кандидата — Ігоря Возняка. Ліберальні середовища боронитимуть безстрашного ректора УКУ Бориса Гудзяка. Тож найгострішою може стати конкуренція саме світоглядів — прозахідного ліберального, завдяки котрому можна оздоровити церкву, та консерватизму, будованого на націоналізмі, котрий може остаточно загнати УКГЦ в «п’ятий кут».
Щоправда, і Гудзяк, і Возняк мають слабкі сторони: архієпископ Ігор Возняк занадто замкнений, а Бориса Гудзяка не завжди розуміє «дрімуча» частина кліру. Тож заради того, аби лишити все, як було, єпископи можуть відкласти рішення кардинальних питань УГКЦ у «довгу шухляду» й обрати когось iз «поміркованих» діаспорних діячів церкви.