Я не перестаю захоплюватися нашими українськими жінками! На тлі загальної деградації, вони продовжують бути елегантними і не скиглячи несуть свій важкий хрест жінки, матері, товариша…
Нещодавно зробив невеличке дослідження… Пару-трійку днів не голився, одяг старі джинси та куртець і пішов зранку у наливайку (тіпа «гадючник»)… Взяв сотку горілки та пляшку пива (для конспірації) і посидів десь години зо три, спостерігаючи за навколишнім світом і чоловіками, що забігали «остограмитись»…
Діалоги велися російською мовою:
– Сто и лимончик…
– Сто пятьдесят и лимончик…
– Два по сто и две конфетки…
– Двести и конфетку…
– Сто пятьдесят и конфетку…
За цей час пробігло чоловік 70… Серед них тільки одна жінка зі слідами булої краси та молодості і свіжими слідами побоїв на обличчі…
Я дивився на цих людей зі згорбленими спинами, погаслими очима і в моїй душі боролися два почуття: трохи жалості і обридливість. Ці люди втратили почуття власної гідності, втратили смак до життя і поступово перетворюються у худобу…
Чи можна їм допомогти, якщо вони самі не хочуть боротися за гідне життя? Не знаю…
Чи варто їм допомагати? Не знаю…
