Регіонал Ярослав Сухий — один із найяскравіших персонажів Верховної Ради. Хочеш цікавий коментар, вдалий жарт — звертайся до Сухого. Утім, якщо схоче, жартівник-Сухий може бути дуже незручним і жорстким співбесідником.
Ярослав Михайлович в інтерв’ю розповів, чому вигідно перейти на рублі в розрахунках із Росією за газ, чому застопорилася пенсійна реформа… А почали ми нашу розмову з харківських угод.
— Ярославе Михайловичу, минув рівно рік відтоді, як були підписані так звані харківські угоди. Ваші опоненти стверджують, що флот ми віддали, а дешевого газу так і не отримали.
— Давайте називати речі своїми іменами. Чорноморський флот Російської Федерації стояв у Севастополі ще до незалежності України, стояв під час незалежності й стоятиме, поки це доцільно. Жодного військового й стратегічного значення він не має. З боку України це акт доброї волі. Це перше.
Друге. Про Севастополь треба говорити не зі мною, й тим паче не з опозицією, а з кримськими людьми. ЧФ чесно виплачує зарплату нашим людям, оренду, житлово-комунальні послуги тощо.
Третє й найважливіше. Звідки взагалі взялися ці харківські угоди? У січні 2009 року Тимошенко в Москві підписала згубний для України договір. У перспективі 450 доларів! Це смерть для нашої економіки. Треба було якось знімати цю проблему. Зняли 30 відсотків. Тому харківські угоди, я вважаю, були порятунком для економіки України.
— А як вам перспектива перейти на рублі в розрахунках із Росією за газ? Уже з’явилося словосполучення «валютний союз».
— Я днями розчулено слухав, як один опозиціонер розповідав, що якщо перейдемо на російські рублі — це смерть гривні. А чому ж ми в доларах розраховуємося за російський газ? Ми ці долари купуємо на біржі, а через це курс долара лише зростає, а не падає. А рублі ми можемо купувати в Російської Федерації.
— Проте громадськість ставиться дуже насторожено до такого валютного зближення з Росією.
— А в чому настороженість? Наші гастарбайтери з радістю везуть звідти рублі, працюючи в Росії, як от Джамшут і Равшан (герої телесеріалу «Наша Russia». — Авт.) Міняють тут на гривні й дуже добре почуваються. А чому немає настороженості щодо євро?
— Думаєте, ціна на газ знижуватиметься?
— Думаю, знижуватиметься неухильно. Поступово й неухильно.
«УКРАЇНА СТАЛА КРАЇНОЮ, З ЯКОЮ ПРОСТО РОЗМОВЛЯТИ»
— Останнім часом було багато розмов про формулу «3 + 1». Минулої п’ятниці міністр закордонних справ Грищенко з трибуни Верховної Ради підтвердив «незмінність курсу України на європейську інтеграцію». Але чи знають у Росії, що Україна не має наміру вступати до Митного союзу?
— Україна стала передбачуваною країною. Україна стала країною, з якою просто розмовляти. Ми ні від кого не приховуємо, що в основі нашої внутрішньої й зовнішньої політики лежить концепція «національного прагматизму». В нас сьогодні мінімальна пенсія — 80 євро, середня — 100 євро. Нас із такими пенсіями хтось чекає? З такою купівельною спроможністю?
— Румунія теж не дуже багата країна, але вже там.
— Розповідаю. У нас 6 тис. доларів ВВП на одного працюючого, в Румунії — одинадцять. 17 тисяч — у Польщі, 23 — в Угорщині. Ось наше обличчя — 6 тисяч. Про що ми говоримо? Ви в залі Верховної Ради багато разів чули такі слова, як «продуктивність праці»?
— Ви зараз самі визнали, що у нас ситуація гірша, ніж у Румунії.
— Не просто гірша — катастрофічна у нас ситуація.
— Ви вже більше року при владі. Численні дослідження свідчать: за рік президентства Януковича ціни зросли, рівень добробуту українців упав. Де ж обіцяне «покращання життя вже сьогодні»? Коли це «сьогодні» настане?
— Я вам відповім дуже коротко. Покращання життя настало б уже сьогодні, якби ми хоча б приблизно знали суму, яку вкрали ті, хто був до нас учора. Суми дикі й приголомшливі. Я вам наведу лише один приклад: у моїй рідній Запорізькій області загальний обсяг виробництва знизився майже на 50 відсотків — це металургія, машинобудування. І нагадаю вам чому. 2005 року, подобається це комусь чи ні, ця влада скасувала всі преференції для вітчизняного виробника! А преференції були такі: ви купуєте нову техніку, нові технології, вдаєтеся до технічного переоснащення — ви не повинні платити митних зборів. Усе! От і всі преференції! Й навіть це скасували! Трошки до бюджету грошей прийшло, однак зупинилося виробництво автозазів (пішов інвестор), літакобудування почало зазнавати страшних збитків. Я вам називаю помилки, які не дають нам підняти базові галузі народного господарства.
Ще приклад. Улітку 2008 року Тимошенко своїм розпорядженням забороняє експорт соняшникової олії за кордон. Думали, що таким чином у нас з’явиться велика кількість олії, вона стане дешевою й знизиться поріг інфляції. До чого це призвело? До зупинки всієї олієпереробної промисловості. Вийшло нуль зарплати! То яка буде після цього пенсія? Який ВВП?
— У мене, можливо, риторичне запитання: коли-небудь у цій країні настане такий момент, коли нинішня влада не «валитиме» все на попередню?
— Хто валить? У чому я збрехав? Може, правильно зробили, що заборонили експорт олії?
— Це їхні помилки, а ви хіба помилок не припускалися?
— Наша головна помилка, чому падає рейтинг — що ринкові перетворення загальмувалися. Замість того щоб реформувати (хай це неприємно й боляче, хай це вдарить по електоральних перевагах), ми почали гальмувати, почали озиратися, думати, вигідно це чи не вигідно. Якщо реформи не проведемо ми, ті, хто прийде після нас, будуть вимушені проводити реформи. Або ми станемо банановою країною.
— Складається враження, що Податковий майдан завдав певної моральної травми владі. Обпеклися на молоці — тепер дмухають на воду. Вже рік говоримо про пенсійну реформу, і далі слів справа не йде.
— Щодо Податкового майдану. Мене дуже здивувало, що представники «купи-продайного бізнесу» (за часів моєї молодості вони називалися просто спекулянтами) раптом починають диктувати, яким має бути Податковий кодекс. Особисто мене як представника промислового сектору цілком влаштовує, що податок на прибуток знижуватиметься. А знижуватиметься податок на прибуток — збільшуватиметься заробітна плата. Зростатиме ВВП, тому що падатиме ПДВ. Якщо падає податковий тягар — зростає прибуток. Зростає можливість перерозподілити цей прибуток і на користь нового виробництва, і на користь людей. Тому для мене цей Податковий майдан був якимось непорозумінням.
«МИ НЕ ПОЧИНАЄМО ПЕНСІЙНУ РЕФОРМУ, ЇЇ ТРЕБА ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ Й ПРОДОВЖИТИ»
— А пенсійна реформа…
— В урядовому законопроекті №7455 була одна велика помилка. В концепції було закладено, що ми «починаємо пенсійну реформу». А я вам нагадую, що пенсійна реформа почалася 1993 року. Тоді була прийнята концепція соціального забезпечення населення України, й було проголошено чотири види страхування. Настав новий час, і він вимагав нових форм соціального забезпечення. І було сказано, що нам необхідно впровадити пенсійне страхування. І нікого не лякали, а пенсійну реформу обговорювали.
Помилка законопроекту №7455 — спроба з наскоку, без роз’яснення запустити пенсійну реформу. Чому комітет соцполітики зарубав цей законопроект і звернувся з листом до Президента, щоб він дав розпорядження Кабміну його відкликати? Ми на комітеті поставили запитання заступникові міністра соцполітики: яку роз’яснювальну роботу ви проводите з людьми? Адже ми бачимо, що жодної. Люди не розуміють, що відбувається. Мовляв, вік змінюється, гроші відбиратимуть і т. ін. А він мені відповідає: а ми зібрали працівників районних відділень пенсійного фонду й їм усе розповіли.
— А яка має бути роз’яснювальна робота?
— Мають бути брошури, листівки, круглі столи й обов’язково цикл телепередач. У 1993-му в усіх газетах були рубрики «запитання — відповіді». Запитуйте — відповідаємо. Ми не починаємо пенсійну реформу, її треба перезавантажити й продовжити.
З приводу гальмування. У Президента є програма економічних реформ, там чітко сказано, що має бути 2011 року, що — 2012-го.
— А все-таки що буде з віком?
— Треба спонукати населення до пізнішого виходу на пенсію. Ключове слово — «спонукати». І сьогодні вже Микола Янович говорить: так, ми спонукатимемо, заохочуватимемо до пізнішого виходу на пенсію. Що робили європейські держави? У середині 1980-х років, коли у зв’язку з різким зниженням народжуваності почалося старіння Європи, вони пішли на зміну віку. Але йшли вони довго. Бельгія — з 1998-го до 2006-го. Польща пенсійну реформу розпочала разом із нами. Вона її довела до кінця 2004 року. Сьогодні у поляків середня пенсія — 500 євро на місяць.
— До речі, Тігіпко сказав, що в червні піде у відставку, якщо не розпочнеться активна фаза пенсійної реформи. Червень уже не за горами.
— Смію вас запевнити, що з відставкою Тігіпка карпатські гори як були зеленими, так і будуть, Дніпро як тече у Чорне море, так і тектиме. Нічого з його відставкою не зміниться. Реформи — це не самодурство. Реформи — це в першу чергу чіткий розрахунок. Наведу приклад тієї ж Польщі, бо вона поряд із нами. Її реформатора Лешика Бальцеровича проклинали й обзивали. Сьогодні його ім’ям вулиці називають. Був шок, але півроку. Уявіть собі, людині зуб виривати не відразу, а потроху, помалу. Постукати, посмикати — тут будь-хто озвіріє.
«МЕНЕ ПАМ’ЯТНИК СТАЛІНУ НЕ БЕНТЕЖИТЬ»
— Приблизно рік тому багато людей почали говорити про відчуття «совка», що з’явилося в країні. І ось минулого четверга сталася показова подія. Парламентська більшість ухвалила постанову, що зобов’язує вивішувати 9 Травня разом із Державним українським прапором прапор СРСР. А особисто вас не бентежить, що на вулицях України з’являться радянські прапори — символи комуністичної ідеології й символи сталінських злочинів.
— А можна я вас щось запитаю? Якщо прапор не червоного кольору, то запропонуйте ваш колір? Якого кольору має бути прапор перемоги?
— Люди воювали за Батьківщину, а не за радянський прапор.
— А люди воювали зубами? Чи з автоматами, кулеметами та з червоним прапором? І над Рейхстагом встановили червоний прапор — це був прапор перемоги. Запропонуйте інший колір!
— Національний, синьо-жовтий.
— Серйозно? Паризька комуна, даруйте, була не з синьо-жовтим прапором, а з червоним. То хіба це червоний прапор винен у Голодоморі, сталінських таборах тощо?
— А вас, до речі, не бентежить, що у вашому рідному Запоріжжі стоїть пам’ятник Сталіну?
— Абсолютно не бентежить, бо він стоїть біля запорізького обласного комітету компартії України. Хай він собі там стоїть.
— Але це все одно що якби в Німеччині хтось у себе в саду встановив пам’ятник Гітлеру.
— А в Тернополі встановили пам’ятник Степану Бандері. Хоча на Західній Україні тисячі жертв бандерівських репресій. І мене це теж не бентежить. Нехай і цей пам’ятник стоїть!
«ПОВНОМАСШТАБНА ПІДГОТОВКА ДО ВИБОРІВ МАЄ РОЗПОЧАТИСЯ ПІСЛЯ З’ЇЗДУ»
— Перейдемо до справ партійних. Партія регіонів уже готується до майбутніх виборів. Ви підете за мажоритаркою чи за списком?
— За попередніми розмовами зі мною керівництва, я піду за мажоритарним округом, у якому я був обраний у третьому й четвертому скликаннях. І навіть коли йшов за партійними списками, я зі своїм округом зв’язку не розривав. Повномасштабна підготовка до виборів має розпочатися після з’їзду, що відбудеться в травні або червні.
— Ви три місяці були головою Тернопільської облдержадміністрації. Чому так швидко повернулися? Не порозумілися зі свободівцями Тягнибока?
— Для мене Тернопільщина — рідний край. Я там народився й виріс. Там мої батьки, дідусі й бабусі. А з Тягнибоком у мене якраз стосунки склалися. Склалися в мене стосунки і з тернопільською обласною радою, де більшість — у ВО «Свобода». І не треба на них чіпляти роги й хвости — нормальні люди зі своїми поглядами на життя. Я вже починав вникати у справу, для мене це було не новим, я і район знав, і людей знав. Просто фракція прийняла рішення, що більше користі для Партії регіонів я можу принести тут, у Верховній Раді. Президент зателефонував і запитав: як ти дивишся на те, щоб повернутися до зали? Я погодився.
— За даними дослідження групи «Рейтинг», до наступного парламенту можуть не пройти комуністи, зате пройдуть свободівці Тягнибока.
— Я поважаю й поважатиму вибір українського народу. Тягнибок, не Тягнибок — яка різниця. А краще, не краще — в політиці такого немає. Головне, щоб політична сила була передбачуваною!