«Ратай» притомився, пробивається «Джерело»…

Поділитися

Торік у святковий день — 24 серпня в Заліщиках екстрено зібралися на позачергове спільне засідання члени спостережної ради і правління багатогалузевого обслуговуючого кооперативу «Ратай». Прибули із сіл завідуючі його філіями. Привітавши присутніх із 19-ю річницею Незалежності держави, голова правління Ігор Марусяк висловив надію, що наступну, ювілейну, дату держави кооператив зустрічатиме краще. І пояснив причину термінового зібрання: «Виникла проблема, котра загрожує існуванню «Ратая».

Згідно з державною програмою підтримки обслуговуючих сільгоспкооперативів, «Ратай», який надає селянам Заліщицького району півтора десятка видів послуг, наприкінці 2009 року отримав імпортний молоковоз. Наступної весни у багатьох селах кооператив почав створювати мережу закупівлі молока для ЗАТ «Галичина». Однак переробники підвели — за витрачене пальне і роботу заготівельників не заплатили жодної копійки. Довелося «Ратаю» брати ці затрати на себе. А тут ще одне лихо — перевіряльники з обласного КРУ чомусь дійшли висновку, що молоковоз використовується «в інтересах третіх осіб». Мовляв, селяни, котрі здають молоко, не є членами кооперативу. Тому «Ратай» має повернути у держбюджет 240 тисяч гривень.

Таких коштів у нього не було. Зрештою, Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» «Ратай» не порушив, адже селяни набули членства в ньому згідно з рішенням його правління. А те, що задля затвердження того документа щораз потрібно збирати загальні збори кооперативу, то це абсурд,

— Приміром, кілька дворів домовилися через кооператив продавати молоко. Написали заяви, правління їх схвалило. То треба ще звозити із десятка сіл людей, аби «легітимізувати» те рішення? Яка потреба відривати їх від роботи заради того формалізму? — говорить член спостережної ради «Ратая» Василь Любінецький.

— Не розумію, чому нас зробили «третіми особами», — дивується Зоряна Сметанюк, завідуюча філією «Ратая» у селі Дунів. — Молоко люди здавали високоякісне, адже кожна сім’я дорожить родинною честю. До речі, через кооператив, без посередників, село могло б також продавати велику кількість свіжих яєць, м’яса, овочів.

Фермер Микола Петрів нагадав, що спроби поставити кооператив «на місце» були і до того. Зокрема, коли «Ратай» намагався організувати на ринку в Заліщиках продаж м’яса безпосередньо від виробників (дев’ятеро членів кооперативу спеціалізуються на вирощуванні свиней), то перекупники «напустили на голову кооперативу Марусяка податківців».

На щастя, торік до знищення «Ратая» пильними ревізорами з КРУ не дійшло — за «третіх осіб», котрі виробляють майже 90% молока в районі, заступилися в облдержадміністрації. Та де гарантії, що завтра кооперативу не інкримінують ще чогось? Ігор Марусяк, який заодно очолює обласне відділення Союзу сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів України, не заперечує, що використання бюджетних коштів має перебувати під контролем, однак… Декотрі керівники цих селянських об’єднань уже відмовляються від державної допомоги, бо після прискіпливих перевірок доводиться довго відкашлюватись.

Зрештою, цьогоріч на розвиток кооперативів Тернопільщини уряд виділив лише 180 тисяч гривень. А для України загалом — 5 мільйонів. Тим часом фінансова підтримка для кооперативів, зокрема й «Ратая», котрий надає послуги своїм 140 членам — одноосібникам і фермерам, — не була б зайвою.

— Хотіли ми відкрити магазин на ринку в Заліщиках, — каже Ігор Миколайович. — Ціни на продукти були б набагато нижчі. Виграли б і міські жителі, і товаровиробники. Адже ми підрахували, що посередник, перепродуючи, наприклад, м’ясо, кладе собі до кишені 78% виручки, а селянинові, який годував свиню майже цілий рік, дістається лише 22%. Однак міська влада чомусь не йде нам назустріч. Видно, комусь заважаємо. І все ж «Ратай» не здається. Хоча, повірте, вже притомився.

…На протилежному краю області, в Кременецькому районі, почало пробивати собі хід «Лосятинське молочне джерело». Ініціювала створення цього обслуговуючого кооперативу сільський голова Лосятина Надія Залевська. Каже, місцеві селяни вже донесхочу накуштувались глевкого заробітчанського хліба, а тепер намагаються доробитися якихось статків на своїй землі. Власне, в тому й особливість Лосятина — пайовики не поспішають здавати свої наділи в оренду, а дають їм раду самі, придбавши тракторці та комбайни.

В основному зосередились на виробництві молока (звідси й назва кооперативу, хоча насправді він багатогалузевий). Майже в кожному дворі утримується по дві-три корови. Є і більше, наприклад, сім’я Скибів має аж 17 миньок. У селі також вирощують малину і полуниці. Кілька господарів для ягідників відвели аж по півгектара. Саджанці перспективних високоврожайних сортів завезли з Польщі, де працювали на плантаціях. Тепер удома за сезон заробляють до 90 тисяч гривень. Тож найближче завдання лосятинського кооперативу, ділиться планами його керівник Микола Новосад, — придбати холодильник-морозильник для тимчасового зберігання ягід. Тоді можна продовжити період їх реалізації. Стали б у пригоді кооператорам і млин, і трактор…

Кооператив налагодив зв’язки з Міжнародною благодійною фундацією «Хайфер прожект інтернешнл». Вона вже безкоштовно передала селянам елітне насіння зернових культур, найкращі сорти посадкової картоплі, у хлівах з’явилися племінні свинки, цього літа буде завезено ще й породистих теличок. Тож проблеми безробіття тут, по суті, немає. Однак те, що люди від ранку до вечора клопочуться на своїх городах та в сараях, до трудового стажу не зараховується. І це тривожить тих, чиї літа наближаються до пенсійного «порога».

У центрі зайнятості їх не реєструють, адже є членами селянського двору, розповідає Надія Залевська. На «біржі» беруть на облік, якщо перед тим працювали у якомусь господарстві чи підприємстві. А де таку роботу знайти? Проблему можна розв’язати шляхом оподаткування, каже сільський голова, але — розумного, яке не відлякуватиме людей. Цю думку підтримує начальник райсільгоспуправління Леся Грушицька: несправедливо, що люди, котрі виробляють м’ясної, молочної, плодоягідної продукції більше, ніж будь-які холдинги в Україні, не мають належних соціальних гарантій. Якби їх мали члени кооперативів, це стимулювало б до об’єднання своїх сил.

За афористичним висловом відомого не лише на Тернопільщині ентузіаста кооперативного руху Йосипа Децовського, «кооператив — дитя бідності, зате — мати достатку». На підтвердження він навів повчальний приклад Швеції: там через кооперативи «йде» 98-96% молока і м’яса. У нас — у сто разів менше: лише 0,95%. А тепер уявімо собі, каже, що власники земельних ділянок стали членами кооперативів, почали розгортати свої господарства, отримувати нормальні доходи… Чи здавали б тоді землю в оренду, чи задумувалися б про її продаж?

На жаль, за 20 років незалежності аграрна Україна так і не спромоглася реалізувати свій потенціал. Хоча кожен уряд такі наміри декларував. І навіть відводив певну роль кооперативам. Згадаймо бодай останню програму, яку 2009 року затвердив парламент. Вона передбачала, що до 2015-го в країні буде створено 10,5 тис. сільськогосподарських неприбуткових обслуговуючих кооперативів. Та «приросту» немає.

Кажуть, програма не діє з політичних міркувань, адже розробляв її попередній уряд. Хоча справжня причина, мабуть, в іншому: кооперація стала упоперек великому бізнесу, тому й не може прижитися в олігархічно-клановій державі, повідомляють “Сільські вісті”

У Херсоні відродили комбайнобудування, а в Тернополі виробництво на нулі

Як давня українська праска зчинила сенсацію в наукових колах