Провідний мовознавець знає лише один спосiб iдеально вивчити мову

У радянськi часи українську мову вивчали набагато краще, анiж тепер. Звучить парадоксально, але факт! Пiдтверджують його хоча б нещодавнi результати ЗНО з української мови. За даними УЦОЯО, лише 8% цьогорiчних випускникiв продемонстрували високий рiвень знань, а кожен десятий не дотяг навiть до мiнiмального. I це при тому, що, за оцiнками експертiв, тести були доволi простими!

Що ж заважає нашим дiтям добре опанувати рiдну мову? Про це та iнше — у розмовi “Експресу” з вiдомим мовознавцем, автором численних словникiв i пiдручникiв з української мови для вищих навчальних закладiв, професором, академiком АН ВШ України Олександром Пономарiвим.

Куди зникають вчителi української мови

— Тривалий час я викладаю українську мову в Iнститутi журналiстики Київського унiверситету iм. Тараса Шевченка, — починає розмову Олександр Данилович. — I знаю не з чуток, що нинiшнi студенти набагато слабшi у знаннях, анiж тi, якi вчилися рокiв 20 — 25 тому.

— Здавалося б, у навчальних закладах незалежної держави рiвень викладання мови мав би бути вищим…

— А сталося навпаки. Для мене велика загадка, куди зникають вчителi української мови. Щороку бачимо величезнi конкурси на факультети фiлологiї до педагогiчних унiверситетiв. Та левова частка випускниць пiсля закiнчення вишу не хоче працювати за фахом. Дiвчатка влаштовуються в якiсь приватнi фiрми секретарками, де i зарплатня пристойнiша, i нервiв менше псують. I тiльки горстка йде працювати у школи. З неї одиницi — за покликом душi. Iншi ж потрапляють до шкiл, бо не змогли влаштуватися на теплiшi мiсця. Зрозумiло, що таких людей мало хвилює робота i якiсть знань, якi вони дають учням.

— Нинi багато розмов про новiтнi методи навчання…

Але мову можна вивчити лише в один спосiб — треба читати! Не сприймати iнформацiю про лiтературний твiр на слух з аудiокниги, не екранiзацiю дивитись. Бо ж дитина зорово сприймає i запам’ятовує написання слiв, уживання роздiлових знакiв. Так що всi цi ноу-хау помiчнi при вивченнi фiзики або математики. А мову треба вчити по-старому.

— Мова це — живий органiзм, який росте, розвивається, пристосовується до умов часу. Чи допускаєте ви вживання у лiтературнiй мовi жаргонiзмiв, як-от “прикол”, “кайф”?

— Менi це не подобається, але є бiльша бiда. Наше життя заполонила нецензурна лексика. Ми чомусь звикли нарiкати на москалiв, що це вони навчили нас лаятись. Неправда! Українцi й без них вiддавна використовували мiцнi вислови. Проте, знали де, коли i при кому
їх можна вживати
. Нинi дiється щось жахливе. Втiм, як повиннi говорити юнаки й дiвчата, якщо у книгах улюблених молодих письменникiв — суцiльнi матюки? Причому не для характеристики образiв, а просто так, для краси, мабуть…

Крiм того, люди бiднiють, знижується їхнiй соцiальний статус, занепадають моральнi цiнностi. Звiдси й зниження культури мовлення.

Затулiть рота Азарову!

— А чи впливають на мову нацiї полiтики?

— Набагато бiльше, анiж письменники, актори й диктори телебачення.

— Тобто, тепер нацiя бере приклад грамотностi з Януковича i Азарова?

— Так. I в цих випадках йдеться навiть не про фонетичнi чи стилiстичнi помилки, а про саме ставлення до мови. Бо якщо людинi можна пробачити недосконалу вимову чи вживання iншомовних слiв, то українофобськi дiї — нiколи. Чим керуються можновладцi, закриваючи українськi школи i видання на Донбасi?

Нещодавно цирк влаштували, видавши указ, яким примусили мiнiстра Могильова вивчити державну мову. Через мiсяць вiн справдi заговорив, але вистачило цього чиновника на двi-три промови. А тепер пан Могильов знову послуговується росiйською. Пересiчна людина сприймає це так: “Ви хотiли — я довiв, що можу. А тепер вiдчепiться”.

— Але Азаров i цього не зробив…

Його “кровосiсiв” i “потнiкiв падаткiв” ще довго пам’ятатимуть. I смiх i грiх... Розумiєте, тут напрошуються двi версiї: або Микола Янович вiдверто знущається з нас, або ж вiн, даруйте, просто тупий. Пригадую, як за радянських часiв до нашого iнституту приїхав працювати вiдомий росiйський науковець Глiб Миколайович Цвєтков. Минуло два роки, а нiхто й не здогадувався, що ця людина нiколи не жила в Українi i не чула нашої мови — так бездоганно вiн говорив.
Азаров або не хоче вивчити мову, або не може. Якщо правильним є друге твердження, то така людина не здатна нi на що через свою недолугiсть. До речi, кажуть, що вiд нього вже п’ять вчительок української мови утекли, не витримали…

“Цього виявилось достатньо…”

— То що ж потрiбно зробити для того, аби українська мова нарештi набула гiдного статусу?

— Має бути поштовх з боку влади. Розповiм цiкаву iсторiю з минулого.
Наприкiнцi 60-х рокiв перший секретар ЦК КП України Петро Юхимович Шелест проникся книгою Iвана Дзюби “Iнтернацiоналiзм чи русифiкацiя?” Прочитавши її, дав вказiвку своїм пiдлеглим вiдповiдати на телефоннi дзвiнки i спiлкуватись з вiдвiдувачами лише українською. I цього виявилось достатньо для того, щоб уже за кiлька тижнiв у всiх владних органах України звучало рiдне слово.

Уявiть, телефонують до ЦК з якогось обкому i чують українську. Звiсно, це сприймається як iнструкцiя: спiлкуємось тiльки так! А до обкому телефонують з райкомiв i розумiють, що треба переходити з росiйської на українську. I не потрiбнi якiсь особливi укази, матерiальнi витрати. Власний приклад — найкращий учитель i вихователь.

— Тобто, полiтики повиннi i хотiти, i могти?

Першi особи держави просто зобов’язанi говорити бездоганно! Формула “як вмiю, так i говорю” сюди не пiдходить. На них пiдсвiдомо рiвняються iншi. Правильна мова є свiдченням високих розумових здiбностей, культури, духовностi людини. Тiльки такi повиннi ставати президентами, мiнiстрами, депутатами. А очолювати державу мають найкращi представники нацiї. На жаль, їхня мова свiдчить, що насправдi це не так…

Напишіть відгук