Такої нахабної провокації вітчизняне ТБ, здається, ще не бачило. 20 перевдягнених «агентів», 7 автівок, 4 красуні і «бос». Журналісти «Особистої справи» («1+1») створили власну мафію з торгівлі «дівчатами по виклику» та навели жаху на справжню кримінальну «систему». І ставка у цій небезпечній для життя грі – зовсім не гроші, а дещо важливіше – інформація.

Темна ніч. «Червоні ліхтарі» аКиєва. На дорогу виходять «нові тіла». Стрункі ноги, доглянуті обличчя, недешевий одяг. За інтимні послуги просять захмарну ціну – 500 доларів за годину насолоди. В цих «нічних метеликах» важко впізнати дівчат зі всеукраїнського руху FEMEN. Як вони докотилися до життя такого? З журналістами зв’яжешся – ще й не на таку авантюру погодишся.

 

У середу, 14 вересня, глядачі каналу «1+1» змогли побачити всю кухню столичної проституції. Хто почому, де, коли і як. Система торгівлі живим товаром – реальні люди й історії, а також – «дах» мафії – розкрито для громадського загалу в унікальному розслідуванні журналістів «Особистої справи».

 

Але на початку були… труси. «Співочі труси». Музичний гурт у компанії інших зірок естради чомусь фігурував у програмі, що присвячена продажному коханню. І не просто фігурував, а, притягнутий за вуха, розпочинав журналістські розслідування, тобто мав би слугувати «гачком». «У хронометраж не вписалися з сюжетами, от і довелось дошивати шматок “трусів” до програми», – спало на думку. Інтерв’ю з музичним продюсером Олексієм Бебешком та його зізнання, що зірки таки продаються за гроші, трохи стримало подив і повернуло глядача із навколозіркових пліток до, власне, розслідування.

 

Далі – оперативне відео з рейду правоохоронців із розмитими обличчями повій. Постановочне відео – під розповідь про еліту «нічних метеликів». Чекати нового цікавенького, здавалося б, уже не було чого: звичайний сюжет на «цікаву» тему. Натомість дочекатися виходу власних розслідувань журналістів «Особистої справи» варто було – тому й здається зайвим усе, що їм передувало в програмі.

 

Тема проституції для телебачення не нова, проте завжди цікава. Всі знають, що продажний секс в Україні є, тим більш що його заборонено. Проте цілі картелі існували, існують і існуватимуть, попри поодинокі повідомлення в звітах кримінальної хроніки про викриття співробітниками міліції чергового борделю. У багатьох телевізійних розслідуваннях і псевдорозслідуваннях про роботу «нічних метеликів» сказано-пересказано. І про те, як працює нелегальний бізнес, і про те, як дівчата стають заручниками системи, і навіть про те, що «дах» у повій – у погонах.

 

Інформацію можна дістати, показати, й отримати хороший сюжет. Проте агенти «Особистої справи» не просто надали інформацію глядачу. Вони пішли з отриманими зізнаннями героїв до міліції. І наочно показали глядачу бездіяльність міліції, відмову людей у погонах реагувати на сигнал. І якщо перед законом причетність міліції до торгівлі жінками ще треба довести, то перед очима громадськості «Особистій справі» вдалося намалювати реальну картину бізнесу інтим-послуг. І цю картину писано не розповідями таємних інформаторів на постановочному відео, а реальними свідками й учасниками. І закріплено відеосвідченням небажання міліціянтів брати до уваги зібрану журналістами (а це робота міліції, між іншим!) доказову базу нелегального бізнесу. Це і машина ППС, що впритул не помічає «нічних метеликів» і роздратованість чиновника в погонах, який стверджує, що відеосвідчення не є доказами…

 

Задля розкриття теми проституції «Особиста справа» пішла на цілу низку авантюрних експериментів. Журналісти-агенти вишукували інформацію про мафію інтим-послуг де тільки можливо. Вони викликали дівчат, що пропонують інтимні послуги, і знімали прихованою камерою «нестандартне замовлення». Замість інтиму реальна повія (дочка підполковника міліції, між іншим!) надавала, не знаючи того, зовсім інші послуги – інформаційні.

 

Де журналісти знайшли таксиста, який возив повій на виклики і якому за це загрожує 7 років ув’язнення, не відомо. Але чоловік не просто «покатав» знімальну групу місцями «червоних ліхтарів» столиці, він розповів про систему розвозки дівчат на виклики та хитрощі, щоб обійти провокації міліції. А наостанок «здав» адресу нелегального борделю. Куди агенти «Особистої справи» невідкладно навідалися з прихованою камерою…

 

«Усі герої програми – реальні. Жодного підставного героя в ефірі не було», – переконує Жан Новосельцев. Утім, як команда шукала героїв – таємниці не розкриває…

 

«Ми розробили власний новий формат. Журналіст стає шпіоном, виконує функції захисника порядку, водночас наше розслідування – це колективна гра в пас. Так працювати легше і результат виходить більш ефективним», – деякі секрети телевізійної кухні редактор усе ж таки відкрив…

 

Результати всієї цієї колективної творчості, щоправда, із прихованими обличчями дійових осіб і номерами автівок, глядачі «1+1» побачили на екрані.

 

Не всі рейди журналістів, звісно, виявилися вдалими та інформативними. Не зовсім зрозуміло, навіщо показали кілька експериментів із актрисою в ролі повії, адже далі у програмі був значно вдаліший і масштабніший експеримент зі схожим сценарієм. До того ж, подекуди якість аудіоматеріалу залишалася на досить низькому рівні. В якихось випадках автори сюжетів виходили із ситуації за рахунок «дубляжу» аудіозапису титрами на екрані (як це зазвичай і робиться). Проте інколи дубляжу не було. Наприклад, телефонне зізнання однієї з «мамок» мафії інтимних послуг – ледь не кульмінаційний момент програми. Та інформація, отримана журналістами від свідка, потонула в поганому телефонному зв’язку. Отже, в чому саме зізналася жінка, глядач мав здогадуватись із закадрових коментарів…

 

Мета розслідування виявилася глибшою за доказ, що секс в Україні є. Журналісти шукали, хто за цим усім стоїть. Задля отримання інформації відчайдухи з «Особистої справи» йдуть на провокацію. Вони самі виходять на ринок нелегальної праці й намагаються нахабно «потіснити» конкурентів із налагодженою за десятиріччя роботи системою.

 

«Подібний експеримент-провокацію ми вже проводили, – розповідає головний редактор Жан Новосельцев. – В одній із наших перших програм ми нібито розгорнули будівництво поряд із незаконною забудовою на березі Дніпра. Впливовий “дах” приїхав на розбірки швидко. І ми зафіксували на відео і показали зв’язок із прокуратурою. Розробка теми про проституцію – від задуму до виходу в ефір – тривала рівно 2 тижні. Було б більше часу – ми би встигли “спіймати на гарячому” босів інтим-мафії. День-два, і з нахабними конкурентами, яких ми з себе видавали, зв’язалися б ті, хто “кришує” систему. І ми б пішли “домовлятися” із впливовим дахом, прихопивши з собою приховані камери. І тоді б справу було доведено до кінця…».

 

Як то кажуть: «Селяві». Програма виходить щотижня, і журналісти щотижня видають новий матеріал. Навіть для складних експериментів і розслідувань є дедлайн. Тому і не все виходить – просто не вистачає часу довести задум до кінця. Ну не виходити ж на панель впродовж кількох тижнів, аби продовжити провокацію! Бо якщо заплановано тему до ефіру, то встигли чи не встигли спіймати злочинців на гарячому – матеріал маєте змонтувати. Ніякий форс-мажор не пояснить відсутності заявленого ефіру. Це реалії нашої роботи – творчість поставлено на конвеєр.

 

Вони кілька днів працювали всією командою з шостої вечора до четвертої ранку, не переймаючись власними справами і безпекою. Отримане в результаті провокації відео захоплює дух. Автівка конкурентів «на хвості», перемовини в оточенні таксистів, пов’язаних із бізнесом, погрози, дзвінки покровителів… Не одразу розумієш, що всі ці «розбірки» – не художній детектив, а реальність. І реальна небезпека.

 

«Ми прорахували різні варіанти розвитку подій, – розповідає головний редактор проекту Жан Новосельцев. – Спочатку хотіли взяти з собою пневматичну зброю – про всяк випадок. А потім передумали. Хто знає, якщо почнеться пальба – раптом потім перекрутять, що це ми спровокували… Тож у плані безпеки могли розраховувати лише на власні сили. Добре, що відсотків дев’яносто нашої команди спортом займаються. Тож ми самі – маленький загін! (Сміється) Проте руку на телефоні таки тримали».

 

Втім, у цю небезпечну гру зіграли не тільки журналісти бюро розслідувань, а й дівчата з FEMEN – вони перевдяглися у повій. Боса мафії в цій справі талановито зіграв правозахисник Богдан Хмельницький. Саме йому вдалося в ході переговорів віч-на-віч із шефом псевдоконкурентів – «мамкою» – витягти інформацію про «дах» бізнесу повій.

 

«Мої перемовини з “мамкою” мали єдину мету – витягти на чисту воду тих, хто стоїть за всім цим. А дівчата, сутенери і “мамка” – нещасні люди, вони загнані життям, – розповідає псевдобос мафії Богдан. – Надприбутки отримують не ті, хто торгує власним тілом, а ті, хто сидить у кабінетах і отримує данину… Ідея провокації виникла у хлопців із “Особистої справи“. В програмі показали все, що відбувалося тієї ночі. За кадром не лишилося майже нічого. Щодо небезпеки – так, все б могло статися. Ми, коли готували план операції, продумували різні ситуації. Втім, якоїсь охорони на випадок загрози життю не було. Єдиною гарантією безпеки були телекамери, на які фіксувалося все, що відбувалося».

 

Звісно, телекамери від кулі (раптом що там як) не врятують. І хоча глядач бачить обличчя журналістів, що працюють над темою, авторство матеріалів залишається за кадром. «Колективна творчість», – стверджують журналісти з «Особової справи».

 

За кермом однієї з журналістських автівок, що бере участь у перегонах із справжніми ділками інтим-бізнесу, ми бачимо старого знайомого – Олексія Кутєпова. Того самого, якому неодноразово вже надавали охорону через погрози на його адресу. Через професійну діяльність – скандальні журналістські розслідування. Кілька місяців тому Олексій отримав кулю… в конверті під дверима. Але, як бачимо, це його не зупинило.

 

«Люди в нашій країні занадто переймаються власною безпекою. Інстинкт самозбереження веде нас у прірву беззаконня. Тут так: “Збережеш тіло – втратиш душу, втративши тіло – збережеш душу“, – розповідає Олексій в інтерв’ю телефоном. – Ми – журналісти – мовчати не маємо права. Єдина сила, яка сьогодні ще може привести до тями міліцію, що занурилась у брудні схеми і нелегальний бізнес, – це ми. І це доводимо власною роботою. Я вважаю, що навіть одна людина в змозі впливати на суспільство. Але один у полі – не воїн. Дякую Богу, що в нас команда. І те, що ми робимо – це ціле поле і справжня війна».

 

Що таке погрози, ваша автор знає на власному досвіді. Це страшно. Справді страшно. Це з мікрофоном та камерою ти почуваєшся захищеним – адже перед об’єктивом велика ймовірність, що тобі не зашкодять. Але є життя і поза об’єктивом. І там ти – лише беззахисна людина. За погрозами стоїть реальна небезпека і досить «конкретні» впливові хлопці. А за тобою – лише редакція. І перспектива стати героєм кримінальної хроніки не приваблює аж ніяк.

 

У журналіста, звісно, є вибір: можна не ставати героєм свого часу, відреагувати на небезпеку адекватно, звести розслідування нанівець і спати спокійно. А можна йти до кінця, незважаючи на небезпеку, ходити з охороною й отримувати кулю під двері квартири. Натомість, закінчивши одну «скандальну» справу, братися за іншу і доводити її до кінця. І не ставати героєм, бо який же це героїзм – ти просто добре виконуєш свою роботу.

 

Але тільки так є шанс перетворити твою роботу з просто цікавого матеріалу на дію – крок до припинення беззаконня в країні. І це не просто мрії: правозахисник Богдан Хмельницький пояснює свою участь у журналістському розслідуванні тим, що саме журналістам він завдячує власною свободою. Бо перегляду «сфабрикованої» кримінальної справи проти нього домоглися саме вони.

 

Тільки відчайдушна і смілива журналістська праця дозволяє нам не лише інформувати, а й впливати. І називатися четвертою владою. Але це можливо тільки за однієї умови: коли ця робота стає Особистою справою Журналіста.

http://www.telekritika.ua

Напишіть відгук