В рамках святкування пам’ятної дати близько 30 працівників центру провели дводенну пішохідну екскурсію визначними історичними місцями Українських Карпат.

Першим за відвідинами у насиченій програмі був Скит Манявський — аскетичний чоловічий монастир східного обряду. Після молитви та короткої екскурсії територією монастиря всі присутні спустились до склепу ймовірного місця поховання видатного українського гетьмана Івана Виговського та його дружини. Історичною релігійною емблемою Скиту є також надгробна плита, під якою захоронені перші два ігумени: Йов Княгиницький, який вважається його засновником, та Теодозій (Феодосій). Кажуть, що вона наділена чудодійною цілющою силою та творить дива. Манявський Скит, за словами Петра Могили був колись не лише надійним притулком для православних ченців але й розвинутим культурним та господарським центром. Чого вартувала лише його величезна бібліотека стародруків. Ченці викуповували з татарського полону співвітчизників, навчали дітей у відкритих при Скиті школах хорового співу, та споконвіків славилися, як цілителі. Його патронували Потоцькі, а пожертви надходили навіть від польських королів. Початок занепаду припав на ХVII сторіччя, коли монастир дотла спалили турки. Після цього краху він так і не спромігся відновитися.

 

Блаженний камінь височить майже за кілометр від мосту на річці Манявка. Йти до нього треба лісовою дорогою, що пролягає поруч зі Скитом, монастирським озером, а далі гірською долиною, звідки до Блаженного каменю – 300 метрів. Це – велетенська брила-грот, з отвором, що схожий на пащу роззявленого динозавра. Саме тут у 1977-1979 рр. були знайдені кам’яні вироби, віднесені до мезоліту (епоха кам’яної доби 8 тисяч років до народження Христа). Дещо пізніше, десь у ХІІІ сторіччі, у ньому мешкали іноки, яких Іван Франко у своїй історичній повісті «Захар Беркут» назвав “першими апостолами Карпатського Підгір’я”. З цієї кам’яної брили вже багато віків витікає вода, що вважається священною. Поряд з каменем – джерело.

 

Третім у нашій програмі був Манявський водоспад, що знаходиться на відстані 8 кілометрів від Скиту. Він являє собою каскад з трьох водоспадів і розташований в місці, куди майже не потрапляє яскраве сонячне світло. Висота водоспаду – 18 метрів. Кажуть, що з його вод виходиш молодшим, сильнішим вірою і волею. Кумедний епізод: на шляху до водоспаду оголошення – «дозволено смітити ідіотам та офіційним представникам сексуальних меншин». Треба сказати, допомагає, – навколо ніякого сміття.

 

На висоті 850 метрів над рівнем моря знаходиться наступний пункт призначення – Женецький водоспад, що розташований на потоці Женець біля сіл Микуличин і Татарів. Вода вільно спадає ущелиною з висоти 15 метрів.

 

Підкорення Говерли почалося зранку наступного дня з турбази «Заросняк» біля її підніжжя. На деревах протягом шляху намальовані мітки. Спочатку дорога нагадує парк. Іти легко, природа живописна. Дуже багато струмочків з містками через них. Найважчою була остання третина шляху, хоча підігрівала можливість отримати цінний приз від керівництва тому, хто дістанеться першим. Та всі маленькі незручності забуваєш одразу, як перед тобою розкидається безмежний суворий краєвид. Ми це зробили!

 

 

І на завершення уже перед дорогою додому не могли не відвідати треті – Шешорські водоспади, які ще називають Сріблястими. Це два, порівняно невисокі потоки, розташовані в с. Шешори Косівського району Івано-Франківської області. Висота одного з них – 4-5 метрів, іншого – 2. Та через незрівняну мальовничість краєвиду вони користуються популярністю у туристів.

Напишіть відгук