«Вдосвіта треба встати, з трьох непочатих криниць води наносити, в миску налити, гілку сухого любистку туди покласти, а ще васильку та три листки м’яти додати, полотном накрити й до вечора лишити, — читаю у якійсь пожовклій книжці — a як сонце зайде, слід Богу помолитись, затим чистою водою тричі гарно вмитись. Тоді апостола просити, щоб відкрив, звідкіль долю чекати, як судженого звати»…Цікаво, може й мені попробувати що з того вийде? Тим більше, що 13-те число вже на носі. Розпочинаємо генеральну репетицію!

День перший:

   Десь я чула, що доволі популярним є виливання воску. Над широкою тарілкою з водою тримаю запалену свічку, віск має сам намалювати мені образ судженого…Напевне щось пішло не так бо фейс вимальовується як у монстра з фільму жахів…хоча це запросто міг бути результат моєї хворої фантазії… Ні,  такий спосіб мені не підходить, інакше я остаточно передумаю коли-небуть виходити заміж!

   Кажуть щоб дізнатись, де мешкає майбутній наречений, треба використовувати давній перевірений метод: кидати чобіт через хату. Куди носик повернеться — звідти і слід чекати судженого. От, те що треба!!! Та і тут є одне «але»: будинки то кругом 10-типоверховi, а я в кінці-кінців не Супермен! Xоча…байдуже, будь що буде…Відвернувшись від багатоповерхівки кидаю зі всіх сил кросівок, закривши очі…і тут вечірню тишу рідного Тернополя порушив дзвін розбитого вікна на другому поверсі!!!Хто би міг подумати? Виходить моя доля – підстаркуватий алкоголік що живе з трьома котами, якого я боялася все своє життя?! Немає часу для роздумів треба втікати, поки сусіди міліції не визвали!

День другий:

   Бачу що в місті подібні гадання робити протипоказано тому збираю валізу – їдем «на деревню к бабушке»!Поки я уважно продумувала план дій для сьогоднішньої операції «Дубль 2», моя бабця встигла розказати мені тисячу і одну історію про те, як правильно шукати долю…Зібравши немалу компанію дівчат, я вирішила продовжити. Цього разу прийшлося ліпити вареники,  вкладаючи в них папірці з різними іменами хлопців. Суть гадання полягала в тому, що треба  було уважно стежити, коли закипає вода: з яким іменем вареник спливе на поверхню першим — так і зватимуть майбутнього чоловіка…Але й тут усе пішло шкереберть!!!Діставши свого судженого з кип’ятку я так і не дізналася хто він (виявляється писати гелевою ручкою імена – було поганою ідеєю). Нічого, ще не все втрачено! Існує ще багато способів дізнатися про майбутнє!

   Та хоч би й гадання на взутті…Поскидали ми свої мешти в дальному кутку кімнати  і по черзі переставляли до дверей аби дізнатися хто першою вийде заміж…Першим за поріг вийшов старий чобіт сусідки Оксани, так вона від щастя мало не зомліла…І нехай, давно пора –  все таки на другому місяці вже!

День третій (останній):

   Не спала цілу ніч, думала що ще зробити щоб хоть що-небуть дізнатися про того нещасного, якого в майбутньому називатиму «любий». І тут в мою світлу голову прийшла геніальна ідея…Але про все по-порядку. Вранці наша компанія юних шукачів пригод вирішила наступне – будемо прямо на вулиці у зустрічних чоловіків імена питати, кажуть таке ж ім’я буде у нареченого. Але село – то вам не Тернопіль, тут щоб побачити зранку живу істоту чоловічого роду треба немало часу…Ось він! Я твердо заявила, що перша жертва – моя. Дядько на велосипеді мабуть не зразу зрозумів що нам від нього потрібно,  бо почав скоріше крутити педалями, та все ж дівчата «допомогли» йому зупинитися. Послухавши трихвилинні прокльони в наш адрес, ми таки отримали ім’я…І так, увага, мою долю звати Юхим…Дуже мило, після всього, що зі мною сталося за останні три дні –це найгірше!

   Хтось сказав, що у давнину гадали на намулі, аби взнати ким буде твій сужений-ряжений: якщо там є шматочок заліза чи цвях — чоловік буде ковалем, тріска — теслею, скло — склярем, шкіра — шевцем, пісок — мулярем, а якщо, крім землі, немає нічого — хліборобом. Так як робити все-одно було нічого, ми пішли до річки набрали з дна отого болота і стали в хаті уважно його розглядати…Довго ми шукали розгадку в намулі…я знайшла зуб! Трактувати таку знахідку можна по-різному: або чоловік в мене буде стоматогом, або вишибалом в якомусь клубі, або ж я буду відпрацьовувати на ньому свій «лівий хук»…ну це вже питання його власного фарту…

   P.S. Три дні я робила безуспішні спроби заглядати в майбутнє, a те що дізналася воліла б не знати! З розчаруванням, але приємними спогадами повертаюсь додому – що робити в ніч з 13-го на 14-те грудня я вже знаю, але ризикувати другий раз не буду…Краще з компанією  зустрінемо парочку іменинників  і по давньому «студентському методу» будемо святкувати Андрія…А що, якщо суджений  ходить зовсім поруч? Тому не можна марнувати ні хвилини! Негайно вирушаймо на пошуки, дівчата!=)))

 Лілія Куленич

Напишіть відгук