Це означає, вважає відомий економіст, що «реакція на те погане прийде швидше».

У житті є лише кілька речей, яких варто боятися. Насамперед це песимізм та безробіття, вважає відомий економіст, українець з канадським громадянством, який живе у Швейцарії – Богдан Гаврилишин. Він народився у бідній родині на Тернопільщині, але зумів зробити блискучу кар’єру, побувати на усіх континентах. Богдан Гаврилишин спілкувався з Маргарет Тетчер, Генрі Кіссінджером, Індірою Ганді, Гельмутом Колем, Романо Проді… У свої 85 років залишається молодим душею та зберігає прекрасне почуття гумору.

– Ми жили в бідній хаті. Батько мав усього півгектара землі. Завжди казав: “Сину, як си постелиш, так си виспиш”. У мене був брат, старший на тринадцять років. Я прислухався до його розмов з другом у таборі біженців. Брат казав: я довіряю людям і чекаю від них тільки доброго, можливо, матиму розчарування, але інакше не вмію. Він прожив життя, але не мав розчарувань. Той, з ким він говорив, казав: нічого доброго від людей не сподіваюся. А якщо зроблять мені щось добре, то буде приємна несподіванка. Він прожив життя, але майже не мав тих приємних несподіванок, – згадує Богдан Гаврилишин. – Вва­жаю, світові найбільше бракує любові, тому й маємо таке становище. Світ хворий. Він хворий економічно, демографічно. До всього маємо ще й кризу демократії — гроші та лобі спотворили її… Нам потрібна нова ідеологія. Лише тоді до влади зможуть прийти нові партії, нові люди.

– Хто повинен творити цю нову ідеологію в Україні?

– Ідеологію не треба придумувати. Її повинні творити люди. Якщо ідеологію почне творити держава, може статися, як колись у Німеччині. Ідеально, нам достатньо трьох партій: соціалісти (між іншим, соцпартія України колись була одинока партія, яка мала програму дії — не просто передвиборчу програму), одна права партія і одна центристська, яка би тримала баланс — дах над цією країною. Коли є 180 партій, то це вже не політика — то цирк. Якщо говорити про Україну, ситуація виглядає дуже поганою. І я тішуся, що вона аж така погана, бо це означає, що реакція на те погане прийде швидше. Люди, які при владі, не зуміють провести процесу трансформації України. Нормальна держава має всього чотири характеристики: справжня політична свобода, добробут для усього населення, а не тільки для певних кіл, соціальна справедливість. І наостанок – розуміння того, що з природою треба жити у симбіозі, а не руйнувати її. У світі мало держав, які можна назвати нормальними, але саме від них нам треба вчитися. На жаль, люди, що були чи є при владі, не хочуть, не вміють, не знають, як це – зробити державу нормальною. Але у нас є нова генерація — пострадянська. Люди, яким зараз 20-30 років. Вони знають мови (це важливо), трохи навчались у світі, зрозуміли, що той цивілізований світ не такий цивілізований, як виглядає здалека. У нас є багато цінностей, зокрема у спілкуванні між людьми, які потрібні світові. Тому Європейський Союз нас потребує, може , й більше, ніж ми його. У нас є щедрість, гостинність, деяка спонтанність у спілкуванні, чого бракує Європі. Ми показали характер нашого народу під час Помаранчевої революції. Такої події не було в історії людства. Ті кілька тижнів весь світ був загіпнотизований Україною. Ми виглядали як особливий народ, який зробив революцію з квітами, співами і вимогами права і свободи. Чи є інший народ, який ставив би тільки моральні вимоги, а не матеріальні, як то зазвичай буває?

– Чимало молодих людей прагнуть виїхати з України за кордон. Чи не станеться так, що країна втратить якраз тих найкращих, які могли б змінити тут ситуацію?

– На хвилі піднесення після Помаранчевої революції моя знайома Наталія Яреско розмістила в Інтернеті такий заклик до людей, які вчилися чи складали магістерку за кордоном: як маєте бажання, повертайтеся в Україну. Пам’ятайте, що ваша платня буде, може, третину-четвертину того, що ви заробляєте зараз, але ви працюватимете на свою країну. І прийшло понад триста листів! Я читав деякі з них. Навіть плакав, таке було суцільне бажання повернути додому. І то були не прості заробітчани — науковці, кандидати наук. Ті листи передали в адміністрацію президента Ющенка і… нічого не сталося. Він навіть не написав одного речення: дякуємо, але не маємо жодних пропозицій для вас. Чи він викинув ті листи у смітник, чи поставив десь так, щоб ніхто не знайшов… Це питання ставлення до людей — їх не хочуть назад. Тому немає іншої поради українцям, як вчитися, розвиватися, аби творити ці критичні маси молодих людей, які могли б трансформувати Україну. Вчитися працювати командами, бо тільки тоді вони можуть показати дорогу іншим. І я дуже тішусь, бо бачу, як молоді люди активізуються.

– За оцінкою “Дойче Банку”, 1989 року Україна мала найвищий потенціал розвитку. За нами йшли країни Балтії, потім Росія… Чому ми не змогли використати цей потенціал?

– Тому що ми не мали нормального уряду. Навіть Кравчук — вважаю його гідним президентом, але мушу визнати, що про економіку він нічого не знав. Так сталося і тому, що швидко почали розкрадати все колишні члени номенклатури… Але наш потенціал ще залишається. Ми маємо плодючу землю, яка є важливим ресурсом,бо попит на пшеницю зростає і зростатиме ще більше. Ми маємо всі мінерали, які нам потрібні. У нас достатній резерв енергоносіїв. Нам легко подвоїти видобуток газу до 40 мільярдів кубометрів на рік. У нас така жахлива енергоємність — і в домашньому вжитку, і в промисловості. Ми споживаємо більше, ніж Польща, Японія, Німеччина. Якщо змінити технології, то ми не просто не мусили б купувати газ, а могли б його експортувати. І жодної залежності від Росії. І це не мрія. Це розрахунки компанії British Petroleum ще 93-го року — вони хотіли інвестувати 25 мільярдів, щоб видобувати 20 мільярдів кубометрів газу на рік. Чому вони цього не зробили? У нас не було одного маленького примітивного документа – закону про розподіл продукції. Вони потупцювали-потупцювали — і поїхали. А такий закон є у тридцяти країнах — треба було просто прочитати і переписати по-українськи. Мали б і інвестиції, і газ. Тобто “Дойче Банк” не помилявся в оцінці потенціалу, але наші політики не використали його.

– З початку 90-х ви були радником українських президентів та прем’єрів. З ким з них найкраще працювалось?

– Були різні аспекти. З Кравчуком було найцікавіше говорити про питання закордонної політики, він був готовий вчитися того, чого не знає. З Кучмою можна було дуже гостро говорити, навіть образливо, але він усе чомусь сприймав. Але коли прийшов Медведчук, заслона закрилася. З Ющенком було добре працювати, коли він був прем’єром. Він та Юлія Тимошенко працювали добре разом. Правда, основне робила Юлія — Ющенко занадто лагідний, замало рішучий. Тимошенко зробила чудову річ — змусила компанії в енергетичному секторі перейти з бартеру на монетарні трансакції. Раптом з’явилися прибутки, податки, і бюджет почав швидко рости. Тоді змогли заплатити заборговані зарплати, пенсії. На ринку з’явився попит на продукти і послуги. Це дало поштовх для зростання економіки на 9% на рік. Коли Янукович був прем’єром, він знав, що мало знав. І готовий був вчитися. Коли вийшла та нова Політика сусідства, він мав їхати до Брюсселя. Я потелефонував йому і кажу, вам треба знати, що є у тому документі. Бо наші негативно зреагували на нього, а там багато позитивних речей. Каже, приходьте. Я був у нього годину 45 хвилин — читав речення за реченням. Підкреслював — це позитивне, це — забудьте. А він слухав, як школяр. За цей час — жодного телефонного дзвінка, ніхто не стукав. Якби я продовжував з ним працювати, може, він був би інакшим. Я організував йому зустріч з Романо Проді. Раптом через кілька місяців Кабмін вирішує, що я не маю бути його радником. А він через одного академіка просив зустрітись зі мною — перепросити. Каже, дістав розпорядження від Кучми позбутися того Гаврилишина. Тепер в оточенні Януковича інші люди… Спортився…

– Як член Римського клубу (організація, яка об’єднує сотню представників світової політичної, фінансової та культурної еліти), що б ви порадили нинішній владі, аби вийти з ситуації, що склалася?

– Я б їм порадив відійти від влади. У світі виникає спонтанна пряма демократія — те, що сталось недавно в Індії. Там уряд домовився про інвестиції у розвиток супермаркетів (йдеться про найбільшу у світі мережу торгових центрів WallMart, яка планувала вийти на індійський ринок.– Авт.). Але тисячі індійців, які мали маленькі магазинчики, могли втратити роботу. І хоча уже було рішення, під натиском народних протестів уряд мусив дати крок назад. Це великий сором для надзвичайно здібного і дотепер успішного прем’єр-міністра Індії. У нас теж через протести чорнобильців влада мусить робити кроки назад, починають знаходити гроші у бюджеті, щоб могли там дещо сплатити… Коли люди починають виявляти активність, то можна зробити більше, ніж коли давати мудрі поради.
Зіновія ВОРОНОВИЧ

http://www.wz.lviv.ua
Довідка
Богдан Гаврилишин народився у селі Коропець на Тернопільщині 19 жовтня 1926 року. Наприкінці Другої світової війни потрапив до Німеччини, середню освіту здобував у таборі біженців. 1947 року виїхав до Канади, де спочатку працював лісорубом, потім офіціантом і був першим з повоєнних емігрантів, який вступив до Університету Торонто. У 1952 році отримав диплом інженера, а у 1954-му — магістра. У 1968 році Богдан Гаврилишин став директором Міжнародного інституту менеджменту у Женеві, який є засновником економічного форуму у Давосі. У 1972 році його обирають членом Римського клубу, у 1973-му— членом Міжнародної академії менеджменту, 1975 року — членом Світової академії мистецтва та науки. Має ступінь доктора економіки Університету Женеви, почесного доктора права Йоркського університету (Канада), Університету Альберти (Канада), відзнаку Університету Торонто.

З кінця 1988 року доктор Гаврилишин працює переважно в Україні. У 1990-му заснував Міжнародний інститут менеджменту у Києві.

Одружений, має двох дочок та сина.

2 comments

  1. Марічка

    найгріше, що українці занадто терплячий і заляканий народ. ми ж в реальності не можемо нічого зробити – усюди беззаконня, ненаказаність мажорів і каста інтеігнеції з політиків, які смітять нашими грошима. Ви думаєте завтра буде краще? ні, люди не віддвоюють свої права. тому завтра буде лише гірше і гірше.( і це беде доти, поки діє така влада

  2. НОРМАЛЬНИЙ!

    Це по суті відомі нам речі, які ми не завжди говоримо в голос!
    Все гарно сказано з поглядом на майбутнє, але це лиш стаття(нц прочитають її 60_160людей!) 10 з них комусь перекажуть 20 памятатиме це до наступного дня та проблеми.Решта забуде, а то й і не прочитає!
    Вірні слова!)

Напишіть відгук