Дехто з російських політиків не бажає сприймати Україну як дружню до Росії, але окрему від неї державу, що заважає розвитку двосторонніх відносин. Про це міністр закордонних справ України Костянтин Грищенко написав на сторінках одного з популярних засобів масової інформації. А оскільки глава МЗС зазвичай озвучує позицію офіційного Києва, то залишається лише радіти за неабиякий прогрес чинної вітчизняної влади  у діалозі з нашим північно-східним стратегічним партнером.

З іншого боку виникає зустрічне запитання: а чи всі наші політики, чиновники, діячі культури та освіти, церковні лідери сприймають Україну як окрему від Росії державу? Чи не втрачаємо ми від того, що деякі наділені повноваженнями люди ще й досі модифікують  на суспільство комплекс меншовартості, усіма доступними засобами та методами впливу намагаються знівелювати споконвічні прагнення нашого народу  до суверенності, ставлять під сумнів історичний вибір українців?

Голова Тернопільської державної адміністрації у 2007-2010 роках Юрій Чижмарь переконаний, що ідеологічна п’ята колона в Україні, на жаль, не тільки існує. При мовчазному потуранні влади та при значній фінансовій підтримці ззовні антиукраїнські настрої розкольників починають реально загрожувати національній безпеці нашої держави:

– Уже не вперше ми стаємо свідками того, як деякі, так би мовити, незалежні, або й державні друковані періодичні видання, радіо і телевізійні канали всіляко намагаються відвернути увагу українців від  насущних проблем в економіці країни, від нагальних завдань у вітчизняній гуманітарній сфері, від серйозних викликів сьогодення, а натомість розлого розповідають про події другорядні.  Здавалося б, чим можуть здивувати або зацікавити пересічних українців вибори Путіна. Власне «вибори Путіна», а не «вибори президента Росії», бо у другому пришесті ВВП  на цей пост ніхто й не сумнівався. Однак, лише у лютому всеукраїнський телевізійний медіа-простір 13 відсотків(!!) відведеного для новин ефірного часу присвятив висвітленню саме цієї теми. Відтак поза кадром безсумнівно залишилося чимало подій більш актуальних для наших співвітчизників, ніж постановочна битва за Кремль.

Більше того, у період російської виборчої кампанії  деякі українські міста «прикрасили» величезними агітаційними щитами із зображенням Путіна, а в Одесі навіть з’явилося маршрутне таксі з гербом Російської імперії, картою Новоросійського краю та історичним гербом Одеси. Журналісти влучно назвали цей транспортний засіб “імперобусом” за аналогією зі “сталінобусами” – автобусами і маршрутками із зображеннями Сталіна, які традиційно з’являються напередодні Дня Перемоги на вулицях російських, а останнім часом і українських міст.

Та чи не найбільше з поміж інших відзначився Перший національний канал. 4 березня, починаючи з шостої години вечора, УТ-1 організував ретрансляцію кількох російських телеканалів. У результаті сотні тисяч, а то й мільйони українців змушені були замість «Підсумків тижня» дивитися мітинг-концерт із Манежної площі на підтримку Путіна, мітинг на Лубянській площі, селекторну нараду Путіна з керівниками його виборчих штабів, ток-шоу Дмитра Гордона “Гражданін Гордон – Честниє вибори”. Завершився ефір пізно вночі концертом гурту “Любэ” на Манежній площі на підтримку того ж таки Путіна.

То як же могло статися, що найбільший за покриттям державний телеканал, діяльність якого здійснюється за гроші громадян України, став рупором російської пропаганди? У скільки обійшлася нам, платникам податків, шестигодинна ода людині, яка не лише мріє про відродження нової імперії – Євразійського союзу, але й, ставши президентом РФ, втілюватиме ці наміри на практиці? Цікаво, які підсумкові передачі запропонує своїм телеглядачам Перший національний тоді, коли під прес хворобливих фантазій Путіна потрапить наша держава і на кону опиниться наша незалежність?

«Іноді складається враження, що лише повернення України у свою зону впливу дасть деяким російським політикам відчуття повернення до звичного порядку речей, до «норми», — вважає міністр закордонних справ України.

Думаю, біда не тільки в тому, що Україну бачать своєю колонією «деякі російські політики». Лихо передусім у тому, що психологія лакея, підлабузництво та продажність намертво вкорінилися у ницих душах  деяких наших наділених владою співвітчизників. Тих, хто не звик думати, а, навчений лише підкорятися,  хто не здатний протидіяти засиллю чужого, бо не цінує свого рідного.

Імперський герб на маршрутці в Одесі чи крокодилячі сльози Путіна на українському телеканалі. Антиукраїнські плакати у Севастополі чи обурення кримського чиновника, до якого люди звертаються по-українськи. Неадекватні твердження намісника Києво-Печерської лаври, що православної церкви Київського патріархату не існує, чи конвульсійні спроби міністра освіти знищити українську наукову еліту… Усе це ланки одного ланцюга, який  душить націю, не дає їй вільно дихати і розвиватися.

Завжди будуть охочі зробити з нас васалів, а з України – резервацію.  Завжди знайдуться готові безапеляційно здатися на милість переможця, беззастережно виконати чужу волю, сіяти розбрат – ідеологічний, духовний, міжнаціональний. Питання лише в тому, у який грунт потрапить його насіння, чи дозволимо ми прорости бур’яну, чи все ж, ідейно об’єднавши Україну та українство нетлінними національними пріоритетами, зуміємо вирвати його з корінням – раз і назавжди.

Олег Герасимчук

 

Напишіть відгук