Мистецтво більше не пов’язане з категорією прекрасного, постмодернізм давно закінчився, а вміти малювати, взагалі-то, необов’язково.
1. Майстерність
Художник обов’язково повинен вміти малювати?
Багато хто переконаний, що саме рівень майстерності визначає професіоналізм художника. І це, мабуть, один із найрозповсюдженіших анахронізмів по відношенню до мистецтва. Гегемонія ідеї над виконанням — це наслідок довготривалого процесу дематеріалізації мистецтва. Звичайно, без якої-небудь, навіть зовсім умовної форми мистецтво існує з великими труднощами. Щоби думка була сприйнятою, потрібна чітка форма. Але ця форма не принципово зобов’язана бути виконаною від руки — це може бути фотографія, перформанс, відео, текст, інсталяція зі знайдених об’єктів і так далі. Тому малювати художнику не обов’язково, але, тим не менше, щось він повинен вміти робити, звичайно. У будь-якому випадку, художнику необхідно і палстичне вміння, і естетичне чуття. І тут освіта, звичайно, дуже необхідна — і передусім, для того, щоб навчитись розуміти значення сучасного мистецтва та довколишньої дійсності, а також навчитись висловлювати свою думку про них.
Luc Tuymans — Der Diagnostische Blick VII, 1992
Сучасний бельгіський живописець Люк Тюйманс нарочито неякісно натягує полотна, недбало та невиразно пише фрагменти різноманітних об’єктів, банальні образи, які здаються моторошними й таємничими. Художник використовує фарбу, в яку часто додає бруд, пісок і пилюку.
Сол Левіт писав: «складно зіпсувати хорошу ідею поганим виконанням», а «банальні ідеї не врятує і чудове виконання». Тому сьогодні (та й 50 років тому) майстерно написане полотно, що зображує, скажімо, людину на лоні природи, можуть легко заклеймити за ремісниче виконання та класифікувати як інертний живопис.
Арт-група «Коллективные действия» — Глядя на водопад, 1981
Зате неякісні чорно-білі фотографії та схематичні записи очевидців (позбавлені ефектої наглядності) з місця проведення акції, такої як «Появление» групи «Коллективные действия» 1976 року вже встигли стати класикою сучасного мистецтва.
Намагатись зрозуміти, що виконано якісно та майстерно, а що — ні, в умовах стрімкої зміни часів — нерозумно. Для цього потрібна статика, спокій; необхідна як мінімум зміна епох. Тому сьогодні передові художними не піклуються про якість своїх робіт, критикують інститути мистецтва та влади, намагаються знищити саме поняття авторства та авторського почерку. Мистецтво стає нерепрезентативним, інтимним, тавтологічним.
Claire Fontaine — Untitled (Collectors), 2006
2. Краса
Мистецтво обслуговує красу?
Мистецтво більше не пов’язане з категорією прекрасного. Для цього є дизайн. Мистецтво ж сьогодні — це засіб пізнання, форма роздуму про світ.
Але спостереження за прекрасним в реальному світі з допомогою засобів мистецтва ніхто не відміняв. Зокрема, одним з найкращих інструментів для цього оголошена фотокамера. Німецький фотограф Вольфганг Тілманс як ніхто інший відчуває естетичні зміни в світі, аналізує та архівує дійсність та її красу, яку часто складно вловити.
Wolfgang Tillmans — Urgency XXII, 2006
3. Дизайн
Сучасне мистецтво перетворилось в дизайн?
Деякі вважають, що сучасне мистецтво та дизайн — одне й те ж: зараховують фешн-покази, рекламу, дизайнерські об’єкти до мистецтва; і навпаки, чисельні художні твори — до дизайну. Хоча деколи межа між ними досить умовна. Навіть не дивлячись на те, що безліч художників крім роботи у сфері мистецтва паралельно функціонують у сфері дизайну — розробляють меблі, знімають кліпи та рекламні ролики, займаються архітектурою та графічним дизайном — завжди, за рідкісним вийнятком, вони відокремлюють одне від іншого. Дизайн міцно зв’язаний з поняттям краси, функціональності, формалізму та креативності. Мистецтво ж абсолютно не утилітарне і не зкуте категорією прекрасного.
Terence Koh & Lady Gaga
Нью-йоркський художник Теренс Кох працює у різних медіа, але окрім цього займається також і дизайном: робить кросівки, влаштовує яскраві шоу та створює вбрання для Леді Гаги.
4. Стиль
Хороший художник — це той, який впізнається?
«Впізнаваний почерк» художника нині може бути прочитаний спеціалістами як свідчення його обмеженості. Особливий авторський стиль вигідний хіба що для комерційного успіху. Хоча індивідуалізм та авторство досі є важливими елементами мистецтва, прогресивні художники намагаються не чіплятись за вже знайдені стратегії, а знаходяться в постійному пошуку нових естетик та образів.
Bruce Nauman — Self-Portrait as Fountain, 1967
Творчість Брюса Наумана кидає виклик вкоріненому уявленню про те, що художник повинен мати свій впізнаваний стиль. З середини 1960-х художник створив величезну кількість робіт у самих різноманітних медіа. Художник переконаний, що естетичний досвід важливіший за фактичне значення об’єкта.
Але не без вийнятків: деякі художники свідомо обмежують себе додатковими рамками, в межах яких вони ведуть себе максимально розкуто.
Daniel Buren — Three Light Boxes for One Wall, 1989
Даніель Бюрен, для прикладу, обмежив себе радикальною творчою стратегією, що стала його розпізнавальним знаком: відмовившись від фігуративної образотворчості, він зфокусувався на зображенні вийнятково переміжних білих та кольорових смуг. При чому це обмеження ніскільки не скувало художника — ним була створена величезна кількість самих різноманітних творів. Саме ці смуги стали візитною карткою автора.
5. Гроші
Чим дорожчий твір — тим він кращий?
Вартість — один із найбільш об’єктивних критеріїв оцінки художнього твору. Але далеко не завжди. Деякі художники вписані у всі підручники з мистецтва, але їх роботи майже не можливо продавати.
Santiago Sierra — A Worker’s Arm Passing Through The Ceiling Of An Art Space From A Dwelling, 2004
Наприклад, сучасний іспанський художник Сантьяго Сьєра навмисне використовує неякісну чорно-білу фотодокументацію своїх акцій та об’єктів, все викладає в інтернет, при чому в великій кількості. Його роботи, таким чином, дуже складно продати по високій ціні, чого і прагне автор, котрий критикує в тому числі й арт-ринок.
За багато робіт, наприклад, за полотно «Хлопчик з люлькою» (1905) Пабло Пікассо так дорого заплатили — 104 мійльйона доларів в 2004 році на аукціоні «Сотбі» — по тій причині, що інші роботи автора зовсім неможливо придбати на ринку, адже всі шедеври Пікассо знаходяться в приватних колекціях та музеях. Подібні явища на аукціонах викликають істерію попиту: адже мало хто може купити оригінал Пікассо, навіть якщо на рахунку мільйони. Тому часто ціна неймовірно роздувається і не відповідає справжній вартості твору.
Або китайське мистецтво, яке зараз так стрімко росте в ціні. Думаєте, що і через десятиріччя воно буде коштувати не менше? А те, що ціна на яке-небудь полотно сучасного художника з Китаю вироста так, що стала перевищувати ціну, скажімо, на картину Девіда Хокні, — визначає її як більш важливу роботу для мистецтва в цілому?
Ясно, що ціна — ненадійний показник якості мистецтва, тому для сучасного мистецтва настільки значимим є косенсус експертної спільноти, котрий деколи досягається тільки з роками.
Damien Hirst — For The Love of God, 2007
Один із найдорожчих живих художників.
6. Табу
Сучасне мистецтво — це «кровища та епатаж»?
Існує твердження, що все сучасне мистецтво огидне, що в ньому багато патології, насилля та порнографії. Все це має місце бути і стосується майже завжди радикальних проявів у художньому процесі, так званої контркультури. В інтернеті можна часто бачити подібні образи (наприклад, на активному сайті, що спеціалізується на контркультурі: http://www.looo.ch/), і створюється ілюзія, що все сучасне мистецтво саме таке. В реальності подібні прояви не так помітні і присутні на виставках найчастіше опосередковано.
Політичні, естетичні, моральні, релігійні заборони будуть завжди — і боротись з ними мистецтву життєво необхідно.
Важливо зазначити, що криваві фотосесії, антирелігійні перформанси, противладні артистичні акції частіше всього не мають нічого спільного з мистецтвом, оскільки зосереджені на самій боротьбі з табу і на епатажних ефектах. Мистецтво в цьому плані прямує до автономії, воно скорше воліє вказувати на проблемні лакуни в культурі та суспільстві, чим боротись із ними.
Авдій Тер-Оганьян — з серії «Радикальний абстракціонізм», 2004
7. Соціальне мистецтво
Мистецтво взаємин — це мистецтво?
Часто соціально ангажоване мистецтво (котре також назвиають мистецтвом взаємин, relation art, колаборативним мистецтвом) звинувачують у тому, що воно не має ніякого відношення до мистецтва. Але віднести подібні акції до чого-небудь іншого, окрім мистецтва, дуже складно. Спеціалісти вказують на те, що оцінювати подібні акції, спираючись тільки на естетичні категорії, неможливо і пропонують оцінювати це мистецтво, відштовхуючись від етики. Вони підкреслюють автономність та незалежність мистецтва, ілюструючи його образами «вільної сцени» та «уявного рупора». В рамках мистецтва, на його території скористатись таким «рупором» можна з меншим страхом, чим зі справжнім рупором на вулиці, хоча останній є більш ефективним. Але мистецтво не зобов’язане неодмінно боротись з чим би то не було — воно повинно коментувати те, що відбувається і вказувати на проблемні точки в світі.
Jeremy Deller — проект «Depeche Mode»
8. Актуальність
Сучасне, актуальне, постмодернітське — яке?
Росповсюдженою є путанина в термінології сучасного мистецтва. Актуальне (contemporary) багато хто ототожнює з модним. Насправді актуальне — це те, що реагує на сучасні естетичні, суспільні та політичні проблеми. Взагалі актуальними, на території російськомовних країн, називали процеси в мистецтві 90-х років, але і сьогодні це поняття збереглось як тотожність поняттю сучасного мистецтва. Сучасним же називають все післявоєнне мистецтво, аж до наших днів.
Також багато хто помиляється, коли називає сучасне мистецтво постмодерністським. Термін «постмодернізм» застарів та не застосовується сьогодні. Але ми, звичайно, все ще живемо в епоху «після модернізму», як і живемо в епоху «після Ренесансу». Питання термінології досі залишається відкритим, час та мистецтво не стоять на місці, а отже, знову і знову вимагати нової вербалізації, а терміногогія буде зрову і знову застарівати. Як би не називались передові процеси в мистецтві — актуальними чи сучасними — головне, щоб вони були своєчасними.
Andy Warhol — Art Art, 1986
9. Твір
Як лайно художника може бути мистецьким твором?
Хаос в термінології спостерігається також у відношенні до понять: творчий витвір, художній витвір та витвір мистецтва. Тут все просто: хтось захотів і написав акврель — це творча робота. Художники змушені долати презентаційний аспект в своїй роботі, використовуючи різноманітні стратегії для демонстрації концепції глядачу.
Тому якщо автор виставить акварель в експозиційному просторі, осилить презентаційні умови та подасть свою роботу на обговорення глядача — об’єкт творчості можна сміливо переіменовувати в художній твір. Він тепер, нехай і побічно, але має визначене відношення до мистецтва як системи.
Але витвором мистецтва подібну роботу називати ні в якому випадку не можна. Хібащо деколи так проявляють особисте захоплення, подібно тому, як хвалять кухаря за чудовий обід, називаючи його кулінарне творіння витвором мистецтва. Ця акварель повинна ще бути вписаною в певний контекст і долати не тільки презентаційні, алй інші відношення в системі мистецтва.
Розглянемо це на прикладі витвору «Лайно художника» італьянця П’єро Мандзоні, котрий вже невід’ємний від історії мистецтва. багато хто дивується: як можна вважати витвором мистецтва «кал в консервних баночках»? Дуже вдало відповіла на це питання Екатєріна Дьоготь (мистецтвознавець, головний редактор рубрики мистцевтво порталу openspace.ru):
«…робота П’єро Мандзоні „Лайно Художника“ зберігається в художньому музеї і, відповідно, є мистецтвом, але не Мистецтвом, оскільки це слово — не похвала, а просто констатація того, до якого типу речей ця річ відноситься (до витворів мистецтва, а не до консерв чи сувенірів). „Лайно художника“ є витвором мистецтва, а не лайном художника, оскільки в нього вкладені значні інтелектуальні сили самого автора і тих сотень мистецтвознавців і філософів, котрі про це писали і пишуть. Не читаючи цього, зрозуміти цей витвір (як і взагалі сучасне мистецтво) неможливо».
Piero Manzoni — Merda d’Artista, 1961
