У Міжнародний день захисту дітей на майдані Збаража перед малечею виступав «благодійник» Володимир Клименко. Голова фонду «Галичина – Волинь» розповідав про свою велику любов до дітей. Під враженням почутого я підійшов до нього і попросив придбати кілька крісел для нашої Станції юних техніків, бо дітям вже нема на чому сидіти – останній раз ми їх отримували більше тридцяти років тому. Пан Володимир радісно повідомив, що сам був вихованцем Станції юних техніків і пообіцяв закупити крісла, як тільки я принесу у фонд рахунок. Я тут же оббігав кілька магазинів, знайшов потрібні крісла, приніс у фонд рахунок на них та відношення і став чекати на обіцяний дітям подарунок. Щоденно забігав у фонд та в магазин – просив не продавати наші крісла іншим, бо ось-ось їх заберу.
Але кілька крісел, на суму трохи більше півтори тисячі гривень, «задурно» ніхто й не збирався нам дарувати. Спочатку «з фонду» нам зателефонували й сказали, що крісла вручать у присутності дітей і за наявності «широкої реклами». Те, що діти – на канікулах, нікого не хвилювало. Дитячу явку я зобов’язався забезпечити 20 червня, оскільки в цей день ми відправляли команду на обласні змагання зі спортивної радіопеленгації. Проте «з фонду» зажадали зробити ремонт кімнати, у якій вручатимуть крісла. Довелось терміново робити ремонт: фарбувати, білити, виготовляти стенди, вивішувати плакати, тощо. Але й ні в призначений день, ні по сьогодні крісел ми так і не отримали.
У фонді один раз кажуть, що про обіцяне нічого не знають, інший – що передали наше прохання до Києва, а там – як вирішать. Пропонують чекати до вересня, як за радянських часів, коли все робилося в авральному порядку до певної дати. А мені соромно перед колективом, якому розрекламував керівника фонду, його «готовність» нам допомогти. Соромно перед підприємцями, котрим щоденно морочив голову, що їхні крісла ось-ось викуплять. І противно, що навіть на кількох дитячих кріслах роблять політику.
Я думаю, пане Володимире , що цих крісел від Вас ми вже не дочекаємося, адже, коли надіслав Вам лист із нагадуванням про обіцяне, отримав лише погрози від Вашого представника. «Якщо Ви такий правдолюб, – говорив він мені, – то пишіть далі – допишетеся!» Напевне це і є Ваша «спонсорська допомога». Спасибі за «науку» і згаяний час… Вірю, що ще знайдуться добрі люди, які закуплять кілька крісел дітям і не вимагатимуть за це продати душу!
Я розумію: легше пропіаритися, що за підтримки фонду 400 дітей побували на морі. А за чиї кошти? І як бути мільйонам інших дітей, відпочинок котрих украли через недоплачені «благодійниками» податки, шахрайство з державними коштами і таку економічну політику? І хто візьме сьогодні інтерв’ю у тих діточок, що помирають від голоду чи хвороб на очах фарисеїв-благодійників, які кидають малечі огризки із вкрадених у них же коштів, а потім помпезно хизуються на сторінках газет своїм «благодійництвом»?
Петро Напованець, директор Збаразької районної Станції юних техніків.