Свою відповідь на мою публікацію у місцевій пресі про те, як голова фонду «Галичина – Волинь» Володимир Клименко пообіцяв купити кілька крісел для Станції юних техніків, а потім представники фонду цілий місць водили мене за ніс, пресова служба фонду назвала «Ложкою дьогтю…»
Для «комуняків» – колишніх і сьогоднішніх – я завжди був «ложкою дьогтю». Думаю і для вас, п. Клименко, винятком не стану. Як і для фонду разом узятого. Я бачу таких як ви наскрізь. І люди також не сліпі. Не знаю хто з та ложка дьогтю і в чиїй діжці меду, а хто бочка дьогтю – превелика і смердюча, що в незалежній Україні опоганює наше життя вже більше 20-ти років, а тепер тицяє ложку меду з цієї смердючої бочки обкраденим і злиденним людям, вициганюючи у них мандат? Як у той страшний 33-ій рік, до котрого нас підводять. Не соромно? І не бридко? Чи хтось думає, що ми сліпі, чи продались, як яничари, що виспівують дифірамби від імені зацькованих новоявленим «благодійникам»?
У своєму житті я будував 10-ту Криворізьку домну, Сумський завод «Хімпром», новий Збаразький вентиляторний цех, церкви у рідному селі й у Тернополі. І так працювала більшість. Але як так сталося, що сьогодні ми без копійки, а колишні роз’їжджають на дорогих машинах і за наші гроші нас купують, бо захотіли депутатських мандатів? Навіщо ці мандати колишнім комунякам – представникам тієї партії, яка голодом виморила і не пожаліла мільйони діточок, котрі вмирали у тяжких муках на очах згорьованих матерів? Ми не забули про той страшний Цвинтар пам’яті, про страшне божевілля передсмертних стогонів, які досі рвуть нам серце, про репресії, про розп’яття Церкви. І тепер представники тієї партії хочуть, щоб за це ми їм піднесли ще й депутатський мандат? Для чого? Щоби й далі ґвалтувати наш нарід, нашу Церкву, мову й культуру, історію, звичаї та обряди! Щоби далі грабувати! То за 21 рік нам у парламенті таких бракує? За кавалок дороги, збудованої за бюджетні кошти в одному селі, мордуватимуть ще 5 років жителів тисяч інших сіл? Чи нам треба вовка в вівчарні? Його місце – на псарні! Так що, псевдо благодійники, краще залишіть поцуплене і забудьте про мандат, доки люди ту вашу «допомогу» самі не забрали, а кому на лежить – не надавали!
Мої земляки, збаражани, добре пам’ятають, як під завісу радянської влади секретар райкому партії ніяк не міг стати депутатом. Тож за державний кошт збудував дорогу до села, за що вдячні селяни вибрали його депутатом разом із керівником КДБ та іншими компартійцями, котрих той потягнув за собою. Та після цих виборів село «нарекли» прізвищем того секретаря, бо він колись цвітучий район довів до жалюгідного стану. Не витерпіли селяни такої ганьби та людського осуду і на загальному сході села відкликали того горе-депутата «благодійника». На тому зібрані політв’язень Т.Паславський сказав: «Якщо він загріб з усього району і щось з того дав вам на дорогу, то не думайте, що він добрий». А коли мова йде про всю Україну, то подумайте, які мільярди гребуть ці «благодійники» і які крихти кидають обкраденому люду – дитині, інваліду, пенсіонеру!
Не міг і подумати, що доживу до того, що в рідному місті Збаражі мені будуть читати мораль від імені колишніх комуняк, котрих я гнав з звідси, як скажених бісенят. У місті, з якого своїми руками викинув Леніна, в якому над райкомом партії вивісив перше українське знамено, викинувши геть окупаційний радянський прапор. То що, тепер звідси викидатимуть з могил повстанців, котрих ми тільки перепоховали, і котрим тільки тепер заграли церковні дзвони? Та не бути цьому, бо не за горами наш Український рідний парламент, а не той, що складається з колишніх компартійних злодюг та псевдо «благодійників», на яких ще чекає справедливий суд українського народу.
Не продавайтеся люди – бо горе усім нам буде! Закінчаться вибори і забудуть про вас, як робили це десятки разів, обіцяючи що їхня допомога надовго. А надовго лише затягувався час, протягом якого псевдо «благодійники» нас грабували, наповнюючи злочинний «общак» і власне корито. Настав час обрати чесних політиків, а не вчорашнє болото, з котрого досі вибратися не можемо. Беріть допомогу, бо то – наше, вкрадене у нас, а комун якам, вчорашнім і сьогоднішнім, їхнім «байстрючатам», усім місцевим хруням говоріть, щоб йшли до церкви висповідатися за те зло, що спричинили власному народові й своїй державі і спричиняють досі, а не в Український Парламент Української Держави! Слава Україні! Героям слава!
Петро Напованець, голова громадської ради Збаразької РДА.